Тридцять шість молодих жінок звільнив із сексуального рабства протягом 14 років 50-річний львів’янин Ігор Гнат, керівник Регіонального центру соціальної адаптації. За його словами, у сексіндустрії недобровільно перебуває від 3 до 5% жінок. Довести ж факт торгівлі людьми в Україні дуже складно, оскільки правоохоронцям для відкриття кримінальної справи не вистачає ні доказів, ні свідчень жертви чи продавця, наголосив Ігор Гнат в інтерв’ю Радіо Свобода.
Часто українські дівчата їдуть за кордон добровільно, вони тікають від безробіття в Україні й сподіваються влаштувати своє життя у Європі.
Історію кожної звільненої з сексуального рабства жінки журналіст за фахом, а нині директор Регіонального центру соціальної адаптації Ігор Гнат пам’ятає до деталей. А його власна історія пошуку жінок розпочалась у 1999 році, коли він постійно їздив за кордон і побачив на власні очі проблеми українок. Тоді, як розповідає, йому випадково вдалося допомогти одній жінці, яку відвезли на батьківщину. Мама звільненої українки розповіла іншим людям, чиї діти теж потрапили у полон за кордоном. Відтак до Ігоря Гната почали звертатись люди.
Звільнення з рабства – небезпечна праця
Збір інформації про жертву займає не один рік копіткої праці. Зазвичай до львів’янина звертаються схвильовані родичі, бо їхня дочка не дає про себе знати. Коли про жертву зібрано більше інформації і батьки оплачують витрати на поїздку, громадський активіст разом із братом їде за кордон, де розпитують українських заробітчан, людей, з якими спілкувалась зникла особа. Переважно дівчат знаходять у нічних клубах чи готелях.
Був випадок, коли молоду жінку змушували займатись проституцією, прикувавши її ланцюгами. Звільнили львів’яни і українку, яку іспанські наркоторговці тримали у горах на острові. Тоді довелось звернутись по допомогу до місцевої поліції, бо злочинці переслідували українців аж до летовища. Зазвичай намагаються або ж викупити жертву, або ж таємно викрасти чи навіть відбити силою.
Ігор Гнат наголошує, що Україна має чітко визначити, хто саме підпадає під категорію жертви торгівлі людьми. Бо вважає, що на цій темі активно спекулюють задля фінансової вигоди.
«Одна міжнародна організація, яка працює в Україні і надає кошти іншим організаціям, оголосила, що в Україні є більше ніж 9 тисяч жертв торгівлі людьми. Не знаю, кому вигідно так розповідати, бо на це дають гроші. Ситуація не є такою масовою, що українських дівчат продають, як насіння. Тоді б виходило, що в кожній області має бути 300 людей. Але це не так, бо в країні стояв би плач батьків, які б просто не змирились, що їхню дитину продали у рабство. Тобто, озвучена цифра не реальна. Ситуація з нашими людьми за кордоном така, що їдуть добровільно шукати роботу. Молоде, симпатичне, дурне підпадає під контроль кримінальної організації, яка її шантажує, вплутує у борги і вже вона змушена займатись проституцією. Інше, коли людину викрадають на трансплантацію органів, коли викрадають молоду особу, щоб продати збоченцю, коли змушують займатись проституцією. Це явний приклад торгівлі людьми», – каже Ігор Гнат.
Довести факт торгівлі людьми складно
Довести факт торгівлі людьми в Україні дуже складно, оскільки потрібні зізнання людини, яка продає товар, самої жертви і покупця. А ще однією з проблем є те, що українські правоохоронці не мають права займатись оперативною діяльністю за кордоном. За словами Ігоря Гната, головний споживач у торгівлі людьми – Європа.
«Європа найбільше кричить про торгівлю людьми, а саме європейці є покупцями.Дівчина з України коштує дешево, його не цікавить, чи добровільно, чи примусово вона займається проституцією. Однак були випадки, коли дівчина бачила, що громадянин добропорядний, шукав пригод собі, то вона йому розповіла свою історію чи скористалась його телефоном. Були чоловіки, які допомагали нашим жінкам, викуповували їх, відправляли додому, звертались у поліцію або ж залишали біля себе як коханку», – розповів Ігор Гнат Радіо Свобода.
Масового характеру набуває останнім часом трудове рабство. Втім, у нього потрапляють переважно чоловіки через свою довірливість і наївність. Українцям слід більше знати про працедавця, уважно читати трудову угоду, перевіряти ліцензію фірми, яка обіцяє працевлаштування, радить Ігор Гнат. А найбільш небезпечним видом торгівлі людьми вважає викрадення українців для трансплантації органів. Знайти таку жертву, як правило, вже мертву, неможливо.
На сьогодні Ігор Гнат займається пошуком п’ятьох зниклих українок. Наразі важко сказати, яка доля спіткала їх і чи вони ще живі.
Часто українські дівчата їдуть за кордон добровільно, вони тікають від безробіття в Україні й сподіваються влаштувати своє життя у Європі.
Історію кожної звільненої з сексуального рабства жінки журналіст за фахом, а нині директор Регіонального центру соціальної адаптації Ігор Гнат пам’ятає до деталей. А його власна історія пошуку жінок розпочалась у 1999 році, коли він постійно їздив за кордон і побачив на власні очі проблеми українок. Тоді, як розповідає, йому випадково вдалося допомогти одній жінці, яку відвезли на батьківщину. Мама звільненої українки розповіла іншим людям, чиї діти теж потрапили у полон за кордоном. Відтак до Ігоря Гната почали звертатись люди.
Звільнення з рабства – небезпечна праця
Збір інформації про жертву займає не один рік копіткої праці. Зазвичай до львів’янина звертаються схвильовані родичі, бо їхня дочка не дає про себе знати. Коли про жертву зібрано більше інформації і батьки оплачують витрати на поїздку, громадський активіст разом із братом їде за кордон, де розпитують українських заробітчан, людей, з якими спілкувалась зникла особа. Переважно дівчат знаходять у нічних клубах чи готелях.
Був випадок, коли молоду жінку змушували займатись проституцією, прикувавши її ланцюгами. Звільнили львів’яни і українку, яку іспанські наркоторговці тримали у горах на острові. Тоді довелось звернутись по допомогу до місцевої поліції, бо злочинці переслідували українців аж до летовища. Зазвичай намагаються або ж викупити жертву, або ж таємно викрасти чи навіть відбити силою.
Ігор Гнат наголошує, що Україна має чітко визначити, хто саме підпадає під категорію жертви торгівлі людьми. Бо вважає, що на цій темі активно спекулюють задля фінансової вигоди.
«Одна міжнародна організація, яка працює в Україні і надає кошти іншим організаціям, оголосила, що в Україні є більше ніж 9 тисяч жертв торгівлі людьми. Не знаю, кому вигідно так розповідати, бо на це дають гроші. Ситуація не є такою масовою, що українських дівчат продають, як насіння. Тоді б виходило, що в кожній області має бути 300 людей. Але це не так, бо в країні стояв би плач батьків, які б просто не змирились, що їхню дитину продали у рабство. Тобто, озвучена цифра не реальна. Ситуація з нашими людьми за кордоном така, що їдуть добровільно шукати роботу. Молоде, симпатичне, дурне підпадає під контроль кримінальної організації, яка її шантажує, вплутує у борги і вже вона змушена займатись проституцією. Інше, коли людину викрадають на трансплантацію органів, коли викрадають молоду особу, щоб продати збоченцю, коли змушують займатись проституцією. Це явний приклад торгівлі людьми», – каже Ігор Гнат.
Довести факт торгівлі людьми складно
Довести факт торгівлі людьми в Україні дуже складно, оскільки потрібні зізнання людини, яка продає товар, самої жертви і покупця. А ще однією з проблем є те, що українські правоохоронці не мають права займатись оперативною діяльністю за кордоном. За словами Ігоря Гната, головний споживач у торгівлі людьми – Європа.
«Європа найбільше кричить про торгівлю людьми, а саме європейці є покупцями.Дівчина з України коштує дешево, його не цікавить, чи добровільно, чи примусово вона займається проституцією. Однак були випадки, коли дівчина бачила, що громадянин добропорядний, шукав пригод собі, то вона йому розповіла свою історію чи скористалась його телефоном. Були чоловіки, які допомагали нашим жінкам, викуповували їх, відправляли додому, звертались у поліцію або ж залишали біля себе як коханку», – розповів Ігор Гнат Радіо Свобода.
Масового характеру набуває останнім часом трудове рабство. Втім, у нього потрапляють переважно чоловіки через свою довірливість і наївність. Українцям слід більше знати про працедавця, уважно читати трудову угоду, перевіряти ліцензію фірми, яка обіцяє працевлаштування, радить Ігор Гнат. А найбільш небезпечним видом торгівлі людьми вважає викрадення українців для трансплантації органів. Знайти таку жертву, як правило, вже мертву, неможливо.
На сьогодні Ігор Гнат займається пошуком п’ятьох зниклих українок. Наразі важко сказати, яка доля спіткала їх і чи вони ще живі.