(Рубрика «Точка зору»)
Серед багатьох злочинів радянської влади окреме місце посідає знищення старого Києва. Знищення безпрецедентне, що перетворило центр одного із найкрасивіших міст на купи руїн і попелу. Безпрецедентне, бо зроблене «своїми». Адже німці взяли Київ без бою. Тут не було у 1941 році боїв за кожен квартал, вулицю чи будинок. Червона армія напередодні успішно відступила. І раптом, через кілька тижнів, місто зойкнуло пеклом від підриву вибухівок, таємно закладених у сотні будівель.
Чи можна собі уявити, що чехи навіть під час війни підривають Прагу, угорці – Будапешт, чи поляки – Краків чи Варшаву? Ні, бо ворог приходить і відходить, а шедеври архітектури та культури є пам’яттю народу про самого себе.
У Києві ж восени 1941 року було продемонстровано новітнє варварство. Комуністична влада знищила найвизначніші будівлі міста, у тому числі і Свято-Успенський собор ХІ століття. У результаті вибухів і пожеж загинуло тисячі мирних мешканців. Озлоблені німці провели акції помсти, внаслідок яких було розстріляно й 40 тисяч євреїв у Бабиному яру. Тупий, безвідповідальний крок радянської влади не дав жодного позитиву, приніс тільки горе, сльози і тотальне нищення. Хрещатик після осені 1941 року так і називали – «районом руїн». Перелякані «визволителі» по війні хотіли списати свій диявольський злочин на «фашистів», але правда рано чи пізно стає явною.
Ще одним свідченням про цей «злочин без кари» став «Київський щоденник» угорського археолога Нандора Феттіха, який він вів із 3 грудня по 19 січня 1942 року. Відомий угорський вчений був направлений до Києва, щоб оцінити культурні цінності, що зберігалися в тутешніх музеях. Свої враження від
півторамісячного перебування у Києві він занотовував до записника. Цей унікальний документ доби, на щастя, не загубився і був оприлюднений українською мовою у 2004 році. Біль за знищення Києва є одним із лейтмотивів щоденника угорського історика, що тут бував ще у 1935 році і мав чимало колег-знайомих у СРСР.
«Ми бачили скрізь жахливі картини, – пише про свої перші враження Нандор Феттіх. – На центральній вулиці жодного вцілілого будинку. Один біля одного – величезні, випалені вогнем палаци, руїни, порожні хати, пограбовані, зруйновані. На вулицях – бруд, сміття, розбиті тротуари, нещасні люди».
Виявляється, «комуністичні патріоти» хотіли підірвати ще дві культурні святині Києва – Володимирський та Софійський собори.
«На думку військових фахівців-саперів, собор (Володимирський – авт.) заміновано, входити туди не можна. Так само заміновані і Софійський собор, великі будинки культурних та інших установ. Розповідали, що один російський офіцер прийшов і зізнався, що він керував закладенням мін, а потім – розмінуванням. Таким чином уцілів пам’ятник… церковної архітектури ХІ століття, який був побудований за взірцем Константинопольської Софії.
…Наш німецький гід розповів, що совєцькі міни з годинниковим пристроєм вибухали значно пізніше після приходу німців. Крім того, через 5-6 тижнів все ще вибухали міни.
…Через браму Лаври ми пройшли в святі місця, до центру церковного життя Росії. Яку жахливу картину ми там побачили! Величезний Успенський собор, побудований ХІ століття на кшталт візантійського, перетворився на руїни висотою в поверх. Довкола тисячі і тисячі уламків цегли. Подекуди величезні уламки стін, вони попадали із височезної висоти і відкотилися далеко. Скрізь валяються, навіть далеко від купи руїн, позолочені дерев’яні й металеві деталі, – описує побачене угорський археолог. – Скільки разів не підходили ми до руїн кафедрального собору, не перестаємо дивуватися вражаючій руйнації. Через велику кількість уламків не можемо наблизитися до цієї гори руїн. Сьогодні я розглядав їх через свій чудовий французький бінокль.
…Вона розповіла про загибель собору Лаври, свідком якої була. Величезний вибух підніс цю грандіозну споруду вище дзвіниці. Це можна було спостерігати за декілька кілометрів. Під час вибуху Арсеналу навпроти Лаври (його теж підірвали – авт.) вона перебувала у Григор’єва, що мешкав неподалік. Маленький будиночок повністю засипало уламками, що падали на землю».
Цей антилюдський, антицивілізаційний злочин був тим трагічнішим, що саме тут, в Успенській лаврі, радянська влада організувала музей «антирелігії», де були зібрані тисячі найцінніших експонатів за тисячолітню історію нашого християнства. І все воно безповоротно злетіло у повітря. (Причому без усякої шкоди для німців).
Нандор Феттіх згадує і про інші вартісні будівлі Києва, які просто дивом уціліли: «Під будинок музею Леніна (тепер – міський будинок учителя) також було закладено міну, але він значився у числі споруд, розмінувати які зголосився добровільно офіцер, що керував встановленням вибухових пристроїв».
«Росіяни – великі майстри знищення»
Угорський учений пише, що були заміновані й інші будівлі у Києво-Печерскій лаврі, в тому числі й ті, де зберігалися музейні колекції. Також замінованим виявився і будинок генерального штабу (колишній будинок штабу Київського особливого військового округу), нинішня адміністрація президента на Банковій (!).
Ще одна цитата зі щоденника: «Дізнаємося багато подробиць із недавнього минулого Києва. Як розповіли нам, систематичне закладення мін у будинки на Хрещатику розпочалося набагато раніше, ніж почалася війна. На думку декого, розраховували на те, що рано чи пізно через сепаратистські тенденції українців тут почнуться важкі бої…
Один з оповідачів запевняє, що закладання мін проводилося так: з будинку одного, другого, тимчасово відселяли мешканців, пояснюючи, що «ремонтують» будинки безкоштовно, завдячуючи «совєтському раю». Стіни було просвердлено, у фундамент вмонтовано велику кількість вибухівки, далі усі кімнати в будинку знову були пофарбовані або обклеєні шпалерами і мешканців повертали в домівки із замінованими стінами. У величезному будинку на північному краї вулиці Короленка (Велика Володимирська) німці виявили в стінах 30 центнерів вибухівки».
«Луїза Фальке розповідала, – в голові таке не вкладається, – що євреї високого рангу знали про те, що Київ заміновано. Доброзичливці – знайомі євреї попереджали її, щоб вона якомога швидше виїжджала з міста, бо воно ось-ось злетить у повітря. Не хотіла вірити, думала, що залякують її, і все. Врешті-решт дійшла думки: пощо їй у такому похилому віці йти у безвість, своєї долі не уникнути, тому вона залишилася. Коли один за одним почали вибухати будинки на Хрещатику, згадала про попередження знайомих євреїв. Тоді вона зрозуміла, чому втекли усі маєстатні євреї разом із червоними, коли здали Київ».
І остання цитата із щоденника угорця: «Добре зауважив днями німецький офіцер: росіяни – великі майстри знищення».
Цікаво, якби німці взяли Москву, то чи злетіла би вона в повітря разом із Кремлем, як це «горе-захисники» зробили із «матір’ю городів руських»?
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Чи можна собі уявити, що чехи навіть під час війни підривають Прагу, угорці – Будапешт, чи поляки – Краків чи Варшаву? Ні, бо ворог приходить і відходить, а шедеври архітектури та культури є пам’яттю народу про самого себе.
У Києві ж восени 1941 року було продемонстровано новітнє варварство. Комуністична влада знищила найвизначніші будівлі міста, у тому числі і Свято-Успенський собор ХІ століття. У результаті вибухів і пожеж загинуло тисячі мирних мешканців. Озлоблені німці провели акції помсти, внаслідок яких було розстріляно й 40 тисяч євреїв у Бабиному яру. Тупий, безвідповідальний крок радянської влади не дав жодного позитиву, приніс тільки горе, сльози і тотальне нищення. Хрещатик після осені 1941 року так і називали – «районом руїн». Перелякані «визволителі» по війні хотіли списати свій диявольський злочин на «фашистів», але правда рано чи пізно стає явною.
Ще одним свідченням про цей «злочин без кари» став «Київський щоденник» угорського археолога Нандора Феттіха, який він вів із 3 грудня по 19 січня 1942 року. Відомий угорський вчений був направлений до Києва, щоб оцінити культурні цінності, що зберігалися в тутешніх музеях. Свої враження від
півторамісячного перебування у Києві він занотовував до записника. Цей унікальний документ доби, на щастя, не загубився і був оприлюднений українською мовою у 2004 році. Біль за знищення Києва є одним із лейтмотивів щоденника угорського історика, що тут бував ще у 1935 році і мав чимало колег-знайомих у СРСР.
«Ми бачили скрізь жахливі картини, – пише про свої перші враження Нандор Феттіх. – На центральній вулиці жодного вцілілого будинку. Один біля одного – величезні, випалені вогнем палаци, руїни, порожні хати, пограбовані, зруйновані. На вулицях – бруд, сміття, розбиті тротуари, нещасні люди».
Виявляється, «комуністичні патріоти» хотіли підірвати ще дві культурні святині Києва – Володимирський та Софійський собори.
«На думку військових фахівців-саперів, собор (Володимирський – авт.) заміновано, входити туди не можна. Так само заміновані і Софійський собор, великі будинки культурних та інших установ. Розповідали, що один російський офіцер прийшов і зізнався, що він керував закладенням мін, а потім – розмінуванням. Таким чином уцілів пам’ятник… церковної архітектури ХІ століття, який був побудований за взірцем Константинопольської Софії.
…Наш німецький гід розповів, що совєцькі міни з годинниковим пристроєм вибухали значно пізніше після приходу німців. Крім того, через 5-6 тижнів все ще вибухали міни.
…Через браму Лаври ми пройшли в святі місця, до центру церковного життя Росії. Яку жахливу картину ми там побачили! Величезний Успенський собор, побудований ХІ століття на кшталт візантійського, перетворився на руїни висотою в поверх. Довкола тисячі і тисячі уламків цегли. Подекуди величезні уламки стін, вони попадали із височезної висоти і відкотилися далеко. Скрізь валяються, навіть далеко від купи руїн, позолочені дерев’яні й металеві деталі, – описує побачене угорський археолог. – Скільки разів не підходили ми до руїн кафедрального собору, не перестаємо дивуватися вражаючій руйнації. Через велику кількість уламків не можемо наблизитися до цієї гори руїн. Сьогодні я розглядав їх через свій чудовий французький бінокль.
…Вона розповіла про загибель собору Лаври, свідком якої була. Величезний вибух підніс цю грандіозну споруду вище дзвіниці. Це можна було спостерігати за декілька кілометрів. Під час вибуху Арсеналу навпроти Лаври (його теж підірвали – авт.) вона перебувала у Григор’єва, що мешкав неподалік. Маленький будиночок повністю засипало уламками, що падали на землю».
Цей антилюдський, антицивілізаційний злочин був тим трагічнішим, що саме тут, в Успенській лаврі, радянська влада організувала музей «антирелігії», де були зібрані тисячі найцінніших експонатів за тисячолітню історію нашого християнства. І все воно безповоротно злетіло у повітря. (Причому без усякої шкоди для німців).
Нандор Феттіх згадує і про інші вартісні будівлі Києва, які просто дивом уціліли: «Під будинок музею Леніна (тепер – міський будинок учителя) також було закладено міну, але він значився у числі споруд, розмінувати які зголосився добровільно офіцер, що керував встановленням вибухових пристроїв».
«Росіяни – великі майстри знищення»
Угорський учений пише, що були заміновані й інші будівлі у Києво-Печерскій лаврі, в тому числі й ті, де зберігалися музейні колекції. Також замінованим виявився і будинок генерального штабу (колишній будинок штабу Київського особливого військового округу), нинішня адміністрація президента на Банковій (!).
Ще одна цитата зі щоденника: «Дізнаємося багато подробиць із недавнього минулого Києва. Як розповіли нам, систематичне закладення мін у будинки на Хрещатику розпочалося набагато раніше, ніж почалася війна. На думку декого, розраховували на те, що рано чи пізно через сепаратистські тенденції українців тут почнуться важкі бої…
Один з оповідачів запевняє, що закладання мін проводилося так: з будинку одного, другого, тимчасово відселяли мешканців, пояснюючи, що «ремонтують» будинки безкоштовно, завдячуючи «совєтському раю». Стіни було просвердлено, у фундамент вмонтовано велику кількість вибухівки, далі усі кімнати в будинку знову були пофарбовані або обклеєні шпалерами і мешканців повертали в домівки із замінованими стінами. У величезному будинку на північному краї вулиці Короленка (Велика Володимирська) німці виявили в стінах 30 центнерів вибухівки».
«Луїза Фальке розповідала, – в голові таке не вкладається, – що євреї високого рангу знали про те, що Київ заміновано. Доброзичливці – знайомі євреї попереджали її, щоб вона якомога швидше виїжджала з міста, бо воно ось-ось злетить у повітря. Не хотіла вірити, думала, що залякують її, і все. Врешті-решт дійшла думки: пощо їй у такому похилому віці йти у безвість, своєї долі не уникнути, тому вона залишилася. Коли один за одним почали вибухати будинки на Хрещатику, згадала про попередження знайомих євреїв. Тоді вона зрозуміла, чому втекли усі маєстатні євреї разом із червоними, коли здали Київ».
І остання цитата із щоденника угорця: «Добре зауважив днями німецький офіцер: росіяни – великі майстри знищення».
Цікаво, якби німці взяли Москву, то чи злетіла би вона в повітря разом із Кремлем, як це «горе-захисники» зробили із «матір’ю городів руських»?
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода