Відлік історії українського сегменту інтернету офіційно розпочався 1 грудня 1992 року, і на сьогодні близько 20 мільйонів українців мають доступ до «світової павутини». Інтернет в Україні успішно розвивався ще й тому, що держава на певний час забула про це середовище, а зараз через те, що інтернет стає чимдалі потужнішим інструментом, держава починає приділяти йому все більше уваги, при цьому роблячи спроби накласти обмеження на «глобальну павутину». Таку думку в інтерв’ю Радіо Свобода висловив медіа-експерт, редактор сайту NewMedia.in.ua Сергій Рачинський.
– Зараз Україна переживає надзвичайно важливий етап у розвитку інтернету як технології, як інформаційного середовища. Цей процес має дві сторони: позитивна сторона – це те, що українці дуже активно йдуть в інтернет, кількість людей, які користуються інтернетом, постійно зростає. Україна є серед європейських лідерів за кількістю людей, які долучаються до інтернету. На сьогоднішній день існують різні оцінки, але я схиляюсь до того, щоб вважати, що від 17 до 19 мільйонів людей в Україні час від часу (хоча б час від часу) користуються інтернетом. Це пов’язано також з тим, що велика кількість мобільних телефонів, сучасних смартфонів дозволяє забезпечити доступ до інтернету дуже великій кількості людей.
З іншого боку, на тлі такого розвитку й популярності інтернету ми спостерігаємо досить небезпечні речі. Це, в першу чергу, постійне зростання тиску з боку держави, тобто інтернет в Україні розвивався, серед іншого, ще й завдяки тому, що держава на певний час забула про нього, вона не намагалася регулювати це середовище, не намагалася впливати на це. Але останнім часом, через те, що інтернет стає все більш потужним інструментом і інформаційним, і політичним, і економічним, держава починає приділяти йому все більше й більше уваги. А це, безумовно, виявляється в тому, що ми бачимо спроби накласти обмеження якісь, накласти контроль, тобто запровадити якісь речі, які стримують і не дають можливості реалізувати саме потенціал свободи, дуже важливий в інтернеті. Отже, ми можемо вважати, що Україна зараз перебуває в досить критичній фазі. Якщо політики зможуть реалізувати план такого контролю, він поки що має епізодичний характер, це не можна назвати системним тиском, бо небагато людей в українській політиці розуміють, що відбувається в інтернеті і як це працює. Але кількість спроб якось вплинути і загнуздати інтернет постійно зростає. Й тому зараз ми перебуваємо в критичному становищі: або інтернет втримається і залишиться своєрідним плацдармом свободи – надзвичайно важливим для всіх людей, або він перетвориться на підконтрольне державі середовище, яке буде значно обмежене у своїх можливостях і в перспективах.
– Чи існує інформація про кількість користувачів власне україномовного сегменту інтернету?
– Я не певен, чи зараз можу назвати точну цифру щодо користувачів україномовного сегменту, але можна сказати, що, незважаючи на дуже велику кількість контенту, який створюється російською мовою, динаміка процесу надзвичайно позитивна, тобто українська мова живе в українському інтернеті, і її застосування поширюється. В інтернеті ми бачимо набагато позитивнішу ситуацію, ніж у традиційних медіа. Українська мова в Україні фактично витісняється з традиційних медіа, її залишається все менше на телебаченні, її практично нема в друкованій пресі (за дуже рідкісними винятками), а ось в інтернеті кількість української мови постійно зростає. Це надзвичайно важливо, і ми можемо бути впевнені, що майбутнє саме за онлайном, тобто українська мова розвиватиметься саме як мова інтернет-користувачів.
– А як інтернет впливає на медійне середовище? Нещодавно в Україні стартував проект громадського інтернет-телебачення, який має стати першим медійним ресурсом України, незалежним від політики й бізнесових кіл. Чи, на Вашу думку, взагалі можливий такий варіант – незалежний від політики й бізнесу. І як Ви бачите цей проект?
– Я вважаю, що з історичної точки зору це важливий етап розвитку українських медіа, коли самі журналісти виступили з ініціативою створення такого незалежного медіа-ресурсу, який має виконувати функцію громадського інтернет-телебачення. До речі, в Україні зараз одночасно створюється два такі проекти. Один із проектів – це «Громадське ТБ», про який ми вже чули, і ще один проект із подібною концепцією називається «Спільнобачення». Обидва ці проекти об’єднує те, що вони хочуть бути частиною інформаційного спілкування, тобто вони не стільки хочуть щось мовити аудиторії (як традиційне телебачення), скільки стати майданчиком для дискусії, залучити аудиторію до створення нової інформаційної якості, і в такому вигляді це, фактично, перша революційна спроба. Сьогодні ще рано говорити щось конкретне. Ці два проекти перебувають у надзвичайно ранній фазі розвитку. Все залежатиме від того, як засновники цих проектів вирішать проблему фінансування. Багато залежатиме від якості програм, від того, наскільки точно журналісти зрозуміють, що хвилює людей, що люди будуть готові обговорювати, висловлювати свої думки і брати участь у цьому інформаційному обміні.
– Повертаючись до питання про захист приватної інформації: наскільки корисний і необхідний інтернет, і наскільки він небезпечний для користувачів і для держави?
– Зараз саме той момент, коли розгортається велика скандальна історія, пов’язана з тим, що в США оприлюднено інформацію про те, що спецслужби збирають інформацію про користувачів інтернету і якимось чином використовують її у власній діяльності.
Тут важливо розуміти дві такі речі. Перша: інтернет – це досить відкрите середовище. Його природа – це вільний доступ до всіх ресурсів. Отже, якщо ми починаємо користуватися інтернетом, ми маємо бути готові до того, що хтось намагатиметься збирати цю інформацію. В тому, що спецслужби різних країн (а це не лише США) збирають інформацію про користувачів і про процеси, що відбуваються в інтернеті, немає чогось надзвичайного. З іншого боку – чому нас це хвилює? Тому що людина сьогодні ще не звикла контролювати власне «прайвесі», свій приватний світ, який вона, можливо, хоче обмежити, не відкривати його повністю для людей, для організацій, для держави тощо.
Річ у тім, що інтернет відкриває доступ до інформації і водночас він дає всі необхідні механізми, щоб захистити цю приватну інформацію. Все залежить від того, наскільки кваліфіковано ми користуємося цими ресурсами. Враховуючи те, що люди набувають досвіду, я абсолютно впевнений у тому, що проблема з доступом до обмеженої (приватної) інформації так чи інакше збалансується, тобто люди навчаться контролювати ситуацію, вони розумітимуть всі ті небезпеки і всі ті проблеми, з якими вони будуть стикатися в інтернеті, і вони навчаться регулювати й дозувати ту інформацію, яку вони відкривають. З іншого боку, якщо комусь потрібна абсолютна анонімність, чи якийсь спосіб, так би мовити, небезпечного, тотально закритого користування інтернетом, то такі механізми й інструменти також існують. Скажімо, журналісти мають можливість вести досить безпечно свою роботу і обмежувати доступ сторін, з якими вони не хотіли б ділитися інформацією. В цьому плані інтернет – надзвичайно складна і розгалужена система, а ми перебуваємо на дуже ранньому етапі її використання, тому багато речей нам просто незнайомі. З досвідом ситуація має збалансуватися, і ми будемо більше захищені від нездорового зацікавлення держави чи спецслужб інформацією, яку ми не хотіли б розповсюджувати.
Кількість спроб якось вплинути і загнуздати інтернет постійно зростає. Й тому зараз ми перебуваємо в критичному становищі
З іншого боку, на тлі такого розвитку й популярності інтернету ми спостерігаємо досить небезпечні речі. Це, в першу чергу, постійне зростання тиску з боку держави, тобто інтернет в Україні розвивався, серед іншого, ще й завдяки тому, що держава на певний час забула про нього, вона не намагалася регулювати це середовище, не намагалася впливати на це. Але останнім часом, через те, що інтернет стає все більш потужним інструментом і інформаційним, і політичним, і економічним, держава починає приділяти йому все більше й більше уваги. А це, безумовно, виявляється в тому, що ми бачимо спроби накласти обмеження якісь, накласти контроль, тобто запровадити якісь речі, які стримують і не дають можливості реалізувати саме потенціал свободи, дуже важливий в інтернеті. Отже, ми можемо вважати, що Україна зараз перебуває в досить критичній фазі. Якщо політики зможуть реалізувати план такого контролю, він поки що має епізодичний характер, це не можна назвати системним тиском, бо небагато людей в українській політиці розуміють, що відбувається в інтернеті і як це працює. Але кількість спроб якось вплинути і загнуздати інтернет постійно зростає. Й тому зараз ми перебуваємо в критичному становищі: або інтернет втримається і залишиться своєрідним плацдармом свободи – надзвичайно важливим для всіх людей, або він перетвориться на підконтрольне державі середовище, яке буде значно обмежене у своїх можливостях і в перспективах.
– Чи існує інформація про кількість користувачів власне україномовного сегменту інтернету?
В інтернеті кількість української мови постійно зростає. Це надзвичайно важливо
– А як інтернет впливає на медійне середовище? Нещодавно в Україні стартував проект громадського інтернет-телебачення, який має стати першим медійним ресурсом України, незалежним від політики й бізнесових кіл. Чи, на Вашу думку, взагалі можливий такий варіант – незалежний від політики й бізнесу. І як Ви бачите цей проект?
– Я вважаю, що з історичної точки зору це важливий етап розвитку українських медіа, коли самі журналісти виступили з ініціативою створення такого незалежного медіа-ресурсу, який має виконувати функцію громадського інтернет-телебачення. До речі, в Україні зараз одночасно створюється два такі проекти. Один із проектів – це «Громадське ТБ», про який ми вже чули, і ще один проект із подібною концепцією називається «Спільнобачення». Обидва ці проекти об’єднує те, що вони хочуть бути частиною інформаційного спілкування, тобто вони не стільки хочуть щось мовити аудиторії (як традиційне телебачення), скільки стати майданчиком для дискусії, залучити аудиторію до створення нової інформаційної якості, і в такому вигляді це, фактично, перша революційна спроба. Сьогодні ще рано говорити щось конкретне. Ці два проекти перебувають у надзвичайно ранній фазі розвитку. Все залежатиме від того, як засновники цих проектів вирішать проблему фінансування. Багато залежатиме від якості програм, від того, наскільки точно журналісти зрозуміють, що хвилює людей, що люди будуть готові обговорювати, висловлювати свої думки і брати участь у цьому інформаційному обміні.
– Повертаючись до питання про захист приватної інформації: наскільки корисний і необхідний інтернет, і наскільки він небезпечний для користувачів і для держави?
В тому, що спецслужби різних країн збирають інформацію про користувачів і про процеси, що відбуваються в інтернеті, немає чогось надзвичайного
Тут важливо розуміти дві такі речі. Перша: інтернет – це досить відкрите середовище. Його природа – це вільний доступ до всіх ресурсів. Отже, якщо ми починаємо користуватися інтернетом, ми маємо бути готові до того, що хтось намагатиметься збирати цю інформацію. В тому, що спецслужби різних країн (а це не лише США) збирають інформацію про користувачів і про процеси, що відбуваються в інтернеті, немає чогось надзвичайного. З іншого боку – чому нас це хвилює? Тому що людина сьогодні ще не звикла контролювати власне «прайвесі», свій приватний світ, який вона, можливо, хоче обмежити, не відкривати його повністю для людей, для організацій, для держави тощо.
Річ у тім, що інтернет відкриває доступ до інформації і водночас він дає всі необхідні механізми, щоб захистити цю приватну інформацію. Все залежить від того, наскільки кваліфіковано ми користуємося цими ресурсами. Враховуючи те, що люди набувають досвіду, я абсолютно впевнений у тому, що проблема з доступом до обмеженої (приватної) інформації так чи інакше збалансується, тобто люди навчаться контролювати ситуацію, вони розумітимуть всі ті небезпеки і всі ті проблеми, з якими вони будуть стикатися в інтернеті, і вони навчаться регулювати й дозувати ту інформацію, яку вони відкривають. З іншого боку, якщо комусь потрібна абсолютна анонімність, чи якийсь спосіб, так би мовити, небезпечного, тотально закритого користування інтернетом, то такі механізми й інструменти також існують. Скажімо, журналісти мають можливість вести досить безпечно свою роботу і обмежувати доступ сторін, з якими вони не хотіли б ділитися інформацією. В цьому плані інтернет – надзвичайно складна і розгалужена система, а ми перебуваємо на дуже ранньому етапі її використання, тому багато речей нам просто незнайомі. З досвідом ситуація має збалансуватися, і ми будемо більше захищені від нездорового зацікавлення держави чи спецслужб інформацією, яку ми не хотіли б розповсюджувати.