Лондон – Кіно – один із найпотужніших способів поширення й утвердження стереотипних уявлень про країни, континенти й міста, які часто мають позитивні наслідки, коли йдеться про поширення знань або заохочення, наприклад, туризму.
Ще перші кінофільми з чорно-білим зображенням і без звукової доріжки змогли наблизити світ до людей. Коли настала епоха телебачення, то могли навіть лунати припущення, що світ можна пізнавати, не встаючи з м’якого крісла.
Але виявилося, що знайомство з новим лише посилює спрагу людини до подальшого пізнання. Катерина Хінкулова, яка працює над дисертацією про ЗМІ в Лондонському університеті, каже, що кіно йде услід за літературою і живописом, створюючи образи певних місць
«Те, що Париж – це місто закоханих, Лондон – місто туманів, а в Ірландії завжди зелена трава – можна бачити в кінофільмах, але вигадали це не кінематографісти. Воно було створено до них іншими різновидами культури. Кіно далі йде шляхом розбудови цих уявних іміджів, в яких поєднуються очікування й сподівання на те, що люди хочуть побачити чи почути, і те, що автори хочуть їм показати. Якщо глядачі йдуть на фільм із Джулі Делпі і мова йде про Париж, то вони можуть вже передбачити, якщо не сюжет, то, принаймні, обстановку, антураж, мізансцену, що там може відбуватися. І на цих очікуваннях воно й побудоване».
Якщо кінострічка гарна, то цілком логічно, що чимало захоплених глядачів захочуть повторити шлях кіногероя чи героїні саме у тому місті чи країні.
Кіносеріал про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера не лише приніс величезні прибутки письменниці Джоан Ровлінґ та видавцям і кіновиробникам, але й став своєрідною рекламою для приватних англійських шкіл для учнів-іноземців, бо головний герой стрічки та його друзі жили й навчалися у школі-інтернаті.
Британська «Рада незалежних шкіл» у березні повідомила, що станом на 2013 рік у британських школах, які входять до ради, загалом навчається 25 тисяч 912 дітей, батьки яких живуть в інших країнах. Найбільший відсоток школярів-іноземців складають діти з Гонконгу та Китаю, на другому місці Німеччина, а на четвертому – Росія.
Звичайно, що зображення Англії у кінофільмах, можливо, є не головним чинником, коли заможні батьки вибирають школу для своїх дітей, але факт поінформованості і навіть моди на якусь країну виявляється напевне не останнім.
Негативні образи
Росія чи, радше, колишній Радянський Союз тривалий час були символами злих сил у багатьох західних кінофільмах. Кіногерой Джеймс Бонд не раз змушений давати раду антигероям у радянських військових одностроях, які говорять із підкресленою російською вимовою.
Після руйнування Берлінського муру і розвалу радянського комунізму Голлівуду довелося терміново шукати нових негативних символів і настала пора північнокорейців, терористів зі близькосхідними рисами та екстремістів – неонацистів із карикатурним німецьким акцентом.
Ще один із недавніх фільмів, події якого відбуваються в Україні – Everything is illuminated («Все ясно»). Зірка кінофільмів «Володар перстенів» Елайжа Вуд у ролі, знову ж таки, юного американця їде в Україну шукати сліди предків – євреїв, винищених у часи Другої Світової війни.
Якщо стрічка «Чорнобильські щоденники» – фільм жахів, то «Все ясно» – комедія, в якій люди в Україні зображені трохи наївними, смішними диваками, але переважно щирими і доброзичливими.
Яскравим партнером Елайджи Вуда у кадрі є інша зірка – відомий виступами зі співачою Мадонною виходець з України, лідер панк-гурту Gogol Bordello Євген Ґудзь, який грає роль перекладача.
Але обидві згадані стрічки знімали не в Україні, хоча краєвиди соняшникових полів у стрічці «Все ясно» виглядають дуже українськими.
Та і навряд чи цей фільм з Елайжою Вудом може зрівнятися з трилогією «Володар перстенів», яка зробила впізнаваним не лише головного героя, але і місце зйомок – Нову Зеландію.
Кінотуризм
Пейзажі Нової Зеландії у «Володарі перстенів» викликали туристичний бум. Підприємливі новозеландці навіть пускають туристів подивитися житла казкових гобітів та ґоблінів.
За оприлюдненими у міжнародній пресі підрахунками, загальна вартість внеску кінотрилогії у новозеландську економіку перевищує півмільярда американських доларів.
Штампи, стереотипи і кліше, хоча й небажані, та мають негативну конотацію, але вони дійсно концентрують найголовніші риси країни чи міста, каже Катерина Хінкулова.
«Можливо, лондонцям не дуже подобається стереотипне твердження, що у Лондоні завжди йде дощ, але з іншого боку дощ справді іде часто... Правила підтверджуються винятками, і міста чи країни часто виходять за рамки стереотипів. Найголовніше, що коли у певному фільмі цікаво зображене певне місце, то в людей це викликає бажання подорожувати і побачити на свої очі. Це найголовніше, а що вони там собі відкриють, чи відповідатиме тому, що було на екрані, це вже не матиме такого великого значення, бо побачене вже збагатить їхнє життя і їхні почуття».
Ще перші кінофільми з чорно-білим зображенням і без звукової доріжки змогли наблизити світ до людей. Коли настала епоха телебачення, то могли навіть лунати припущення, що світ можна пізнавати, не встаючи з м’якого крісла.
Але виявилося, що знайомство з новим лише посилює спрагу людини до подальшого пізнання. Катерина Хінкулова, яка працює над дисертацією про ЗМІ в Лондонському університеті, каже, що кіно йде услід за літературою і живописом, створюючи образи певних місць
«Те, що Париж – це місто закоханих, Лондон – місто туманів, а в Ірландії завжди зелена трава – можна бачити в кінофільмах, але вигадали це не кінематографісти. Воно було створено до них іншими різновидами культури. Кіно далі йде шляхом розбудови цих уявних іміджів, в яких поєднуються очікування й сподівання на те, що люди хочуть побачити чи почути, і те, що автори хочуть їм показати. Якщо глядачі йдуть на фільм із Джулі Делпі і мова йде про Париж, то вони можуть вже передбачити, якщо не сюжет, то, принаймні, обстановку, антураж, мізансцену, що там може відбуватися. І на цих очікуваннях воно й побудоване».
Якщо кінострічка гарна, то цілком логічно, що чимало захоплених глядачів захочуть повторити шлях кіногероя чи героїні саме у тому місті чи країні.
Кіносеріал про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера не лише приніс величезні прибутки письменниці Джоан Ровлінґ та видавцям і кіновиробникам, але й став своєрідною рекламою для приватних англійських шкіл для учнів-іноземців, бо головний герой стрічки та його друзі жили й навчалися у школі-інтернаті.
Британська «Рада незалежних шкіл» у березні повідомила, що станом на 2013 рік у британських школах, які входять до ради, загалом навчається 25 тисяч 912 дітей, батьки яких живуть в інших країнах. Найбільший відсоток школярів-іноземців складають діти з Гонконгу та Китаю, на другому місці Німеччина, а на четвертому – Росія.
Звичайно, що зображення Англії у кінофільмах, можливо, є не головним чинником, коли заможні батьки вибирають школу для своїх дітей, але факт поінформованості і навіть моди на якусь країну виявляється напевне не останнім.
Негативні образи
Росія чи, радше, колишній Радянський Союз тривалий час були символами злих сил у багатьох західних кінофільмах. Кіногерой Джеймс Бонд не раз змушений давати раду антигероям у радянських військових одностроях, які говорять із підкресленою російською вимовою.
Після руйнування Берлінського муру і розвалу радянського комунізму Голлівуду довелося терміново шукати нових негативних символів і настала пора північнокорейців, терористів зі близькосхідними рисами та екстремістів – неонацистів із карикатурним німецьким акцентом.
Малобюджетний англомовний фільм Chernobyl Diaries («Чорнобильські щоденники») може бути рекламою так званого екстремального туризму в Україні.
Герої – юні американці – їдуть шукати пригод у місто Прип’ять біля Чорнобильської АЕС. Але ця стрічка – фільм жахів і не відомо, чи у багатьох вона викликала бажання побувати в Україні, чи, можливо, навпаки.
Ще один із недавніх фільмів, події якого відбуваються в Україні – Everything is illuminated («Все ясно»). Зірка кінофільмів «Володар перстенів» Елайжа Вуд у ролі, знову ж таки, юного американця їде в Україну шукати сліди предків – євреїв, винищених у часи Другої Світової війни.
Якщо стрічка «Чорнобильські щоденники» – фільм жахів, то «Все ясно» – комедія, в якій люди в Україні зображені трохи наївними, смішними диваками, але переважно щирими і доброзичливими.
Яскравим партнером Елайджи Вуда у кадрі є інша зірка – відомий виступами зі співачою Мадонною виходець з України, лідер панк-гурту Gogol Bordello Євген Ґудзь, який грає роль перекладача.
Але обидві згадані стрічки знімали не в Україні, хоча краєвиди соняшникових полів у стрічці «Все ясно» виглядають дуже українськими.
Та і навряд чи цей фільм з Елайжою Вудом може зрівнятися з трилогією «Володар перстенів», яка зробила впізнаваним не лише головного героя, але і місце зйомок – Нову Зеландію.
Кінотуризм
Пейзажі Нової Зеландії у «Володарі перстенів» викликали туристичний бум. Підприємливі новозеландці навіть пускають туристів подивитися житла казкових гобітів та ґоблінів.
За оприлюдненими у міжнародній пресі підрахунками, загальна вартість внеску кінотрилогії у новозеландську економіку перевищує півмільярда американських доларів.
Штампи, стереотипи і кліше, хоча й небажані, та мають негативну конотацію, але вони дійсно концентрують найголовніші риси країни чи міста, каже Катерина Хінкулова.
«Можливо, лондонцям не дуже подобається стереотипне твердження, що у Лондоні завжди йде дощ, але з іншого боку дощ справді іде часто... Правила підтверджуються винятками, і міста чи країни часто виходять за рамки стереотипів. Найголовніше, що коли у певному фільмі цікаво зображене певне місце, то в людей це викликає бажання подорожувати і побачити на свої очі. Це найголовніше, а що вони там собі відкриють, чи відповідатиме тому, що було на екрані, це вже не матиме такого великого значення, бо побачене вже збагатить їхнє життя і їхні почуття».