Київ – На вулицях Києва з’явилися альтернативні вказівники, якими
намагаються привернути увагу до проблем міста. Серед них, наприклад, знак «Алея липових каштанів» на Хрещатику та вказівник «Метро на Троєщину». Автори кажуть: городяни не усвідомлюють, що місто належить їм. Фахівці підтверджують це і додають, що через брак публічного простору та недосконалу інфраструктуру люди часто почуваються чужими у власному місті. Зарадити цьому намагаються вуличні художники, чиї мистецькі акції поступово перетворюються на рух протесту.
Ігор Тищенко, аспірант культурологічного факультету Києво-Могилянської академії, досліджує зміни в місті. Одним із об’єктів, що привернули його увагу, стала Поштова площа у Києві, яку нині реконструюють. На прикладі проекту реконструкції Ігор Тищенко показує, як відбувається витіснення із міського простору багатьох городян.
Справа в тому, що за проектом, потрапити на площу тепер можна буде лише через підземний перехід, адже довкола неї проходитиме магістраль. Таким чином доступ обмежать одразу для велосипедистів, батьків із дітьми у візочках, людей літнього віку та неповносправних. Реконструкція Поштової площі викликала протести, і, за словами культуролога, люди виступали навіть не проти корумпованої (на їхню думку) влади і забудовників, а проти того, що Київ свідомо роблять некомфортним для його мешканців. А саме це, на думку Ігоря Тищенка, заважає городянам почуватися вільними й потрібними у місті.
«Ми хотіли порушити ширшу проблему, яка тільки починає більш-менш ясно окреслюватись. Це не відсутність бордюрів або пандусів, це реконструкція міського простору, яка передбачає витіснення із нього цілої категорії громадян», – каже він.
Ви скоро питатимете дозволу, щоб вийти на вулицю – дизайнер
На проблему доступності Поштової площі відреагували також вуличні художники. Знак «Вітаємо учасників паралімпіади» на Поштовій – один із тих, які встановили у Києві дизайнер Ігор Скляревський і художники Саша Курмаз та Ігор Поносов. Активісти створили хуліганський путівник Walkkyiv, який або просто вказує на цікаві місця у Києві (як-от знак «Дискотека 50-х» на Театральній, де вечорами танцюють пенсіонери), або апелює до певних проблем.
Деякі знаки вже зникли, втім, у Facebook обирають варіанти нових вказівників. Тим часом автора ідеї, Ігоря Скляревського, дивують питання, хто дозволив встановлювати знаки. «Люди, ви скоро питатимете дозволу, щоб вийти на вулицю», – коментує він на своїй сторінці у соцмережі.
Міські підпільники розфарбовують переходи, лагодять зламані паркани
І хоча з точки зору права на такий самовільний благоустрій, дійсно, потрібен дозвіл міської адміністрації, проблема пасивності мешканців лишається невирішеною. У Києві акції на кшталт Walkkyiv поки що нечисленні. А от московська арт-група «Партизанінг», до якої належить художник Ігор Поносов, вирішила розбуркати городян цілою низкою так званих «інтервенцій у міський простір». Активісти розфарбовують переходи, лагодять зламані паркани та ставлять лавки у парках, а також створили альтернативну карту метро. Крім цього, вони намагаються боротися із засиллям автомобілів у місті, відстоюють безпеку пішоходів: наприклад, малюють «зебри» або креслять паркувальні місця там, де припаркуватися неможливо. Або клеять наліпки на машини, що стоять на тротуарі, таким чином повідомляючи водіїв про те, що їхнє авто заважає. До речі, подібна акція під назвою «Дайте пройти!» також проходить у Львові.
Такі методи діють, переконує Ігор Поносов.
«По-перше, з’являються нові люди, які починають щось робити. Щось відбувається і на офіційному рівні. Часто ми щось робимо, а потім нам телефонують з департаменту культури і кажуть: «Ви на нас в інтерв’ю посилаєтесь, давайте зробимо з вами щось разом». А ми «посилаємось» в тому плані, що кажемо, що влада безпомічна,
і ми все робимо самі», – розповідає він.
Жадібні забудовники і ледачі мешканці
Роман Цибрівський, експерт із соціальних явищ міста, каже, що у Києва є дві загрози: це жадібні забудовники та ледачі мешканці. Він розповідає про теорію розбитих вікон. Її суть у тому, що якщо в будинку хтось розбив вікно, і ніхто не вставив нове, то з іншими вікнами згодом станеться те ж саме, а на будинок набіжать мародери. Інакше кажучи, якщо довкола безлад, люди забувають про правила поведінки.
У цьому плані мистецтво може бути дуже корисним, каже Цибрівський. Наприклад, у Сполучених Штатах є спеціальні програми, коли вуличні художники перетворюють неблагополучні райони на престижні. До речі, у подібній акції в Лісабоні брали участь художники з української групи Interesni Kazky. Окрім того, стріт-арт є очевидним, і в ньому його перевага, вважає Роман Цибрівський. Вуличні митці мають усі можливості для того, щоб відкрити для людей місце, в якому вони живуть. Адже мешканці часто почуваються відділеними від власного міста та спільноти, розповідає експерт.
«Буквально вчора я бачив вуличний театр у Дніпропетровську. Там була винятково молодь, не старша від 20 років. Вони робили акцію проти паління, показуючи, в чому шкода паління і чому молоді люди починають це робити. І їм вдалося зібрати навколо себе чималий натовп. Тож є багато способів. Це може бути театр, може бути графіті, можна ставити лавки або ж перетворювати велосипедні доріжки у твори мистецтва. Можна зробити дуже багато речей, щоб вдосконалити місто й суспільство через мистецтво», – каже він.
Роман Цибрівський зазначає, що хоча багато людей в Україні й досі ставляться підозріло або вороже до таких ініціатив, у суспільства є величезний потенціал до подібних змін.
намагаються привернути увагу до проблем міста. Серед них, наприклад, знак «Алея липових каштанів» на Хрещатику та вказівник «Метро на Троєщину». Автори кажуть: городяни не усвідомлюють, що місто належить їм. Фахівці підтверджують це і додають, що через брак публічного простору та недосконалу інфраструктуру люди часто почуваються чужими у власному місті. Зарадити цьому намагаються вуличні художники, чиї мистецькі акції поступово перетворюються на рух протесту.
Ігор Тищенко, аспірант культурологічного факультету Києво-Могилянської академії, досліджує зміни в місті. Одним із об’єктів, що привернули його увагу, стала Поштова площа у Києві, яку нині реконструюють. На прикладі проекту реконструкції Ігор Тищенко показує, як відбувається витіснення із міського простору багатьох городян.
Справа в тому, що за проектом, потрапити на площу тепер можна буде лише через підземний перехід, адже довкола неї проходитиме магістраль. Таким чином доступ обмежать одразу для велосипедистів, батьків із дітьми у візочках, людей літнього віку та неповносправних. Реконструкція Поштової площі викликала протести, і, за словами культуролога, люди виступали навіть не проти корумпованої (на їхню думку) влади і забудовників, а проти того, що Київ свідомо роблять некомфортним для його мешканців. А саме це, на думку Ігоря Тищенка, заважає городянам почуватися вільними й потрібними у місті.
«Ми хотіли порушити ширшу проблему, яка тільки починає більш-менш ясно окреслюватись. Це не відсутність бордюрів або пандусів, це реконструкція міського простору, яка передбачає витіснення із нього цілої категорії громадян», – каже він.
Ви скоро питатимете дозволу, щоб вийти на вулицю – дизайнер
На проблему доступності Поштової площі відреагували також вуличні художники. Знак «Вітаємо учасників паралімпіади» на Поштовій – один із тих, які встановили у Києві дизайнер Ігор Скляревський і художники Саша Курмаз та Ігор Поносов. Активісти створили хуліганський путівник Walkkyiv, який або просто вказує на цікаві місця у Києві (як-от знак «Дискотека 50-х» на Театральній, де вечорами танцюють пенсіонери), або апелює до певних проблем.
Деякі знаки вже зникли, втім, у Facebook обирають варіанти нових вказівників. Тим часом автора ідеї, Ігоря Скляревського, дивують питання, хто дозволив встановлювати знаки. «Люди, ви скоро питатимете дозволу, щоб вийти на вулицю», – коментує він на своїй сторінці у соцмережі.
Міські підпільники розфарбовують переходи, лагодять зламані паркани
І хоча з точки зору права на такий самовільний благоустрій, дійсно, потрібен дозвіл міської адміністрації, проблема пасивності мешканців лишається невирішеною. У Києві акції на кшталт Walkkyiv поки що нечисленні. А от московська арт-група «Партизанінг», до якої належить художник Ігор Поносов, вирішила розбуркати городян цілою низкою так званих «інтервенцій у міський простір». Активісти розфарбовують переходи, лагодять зламані паркани та ставлять лавки у парках, а також створили альтернативну карту метро. Крім цього, вони намагаються боротися із засиллям автомобілів у місті, відстоюють безпеку пішоходів: наприклад, малюють «зебри» або креслять паркувальні місця там, де припаркуватися неможливо. Або клеять наліпки на машини, що стоять на тротуарі, таким чином повідомляючи водіїв про те, що їхнє авто заважає. До речі, подібна акція під назвою «Дайте пройти!» також проходить у Львові.
Такі методи діють, переконує Ігор Поносов.
«По-перше, з’являються нові люди, які починають щось робити. Щось відбувається і на офіційному рівні. Часто ми щось робимо, а потім нам телефонують з департаменту культури і кажуть: «Ви на нас в інтерв’ю посилаєтесь, давайте зробимо з вами щось разом». А ми «посилаємось» в тому плані, що кажемо, що влада безпомічна,
і ми все робимо самі», – розповідає він.
Жадібні забудовники і ледачі мешканці
Роман Цибрівський, експерт із соціальних явищ міста, каже, що у Києва є дві загрози: це жадібні забудовники та ледачі мешканці. Він розповідає про теорію розбитих вікон. Її суть у тому, що якщо в будинку хтось розбив вікно, і ніхто не вставив нове, то з іншими вікнами згодом станеться те ж саме, а на будинок набіжать мародери. Інакше кажучи, якщо довкола безлад, люди забувають про правила поведінки.
У цьому плані мистецтво може бути дуже корисним, каже Цибрівський. Наприклад, у Сполучених Штатах є спеціальні програми, коли вуличні художники перетворюють неблагополучні райони на престижні. До речі, у подібній акції в Лісабоні брали участь художники з української групи Interesni Kazky. Окрім того, стріт-арт є очевидним, і в ньому його перевага, вважає Роман Цибрівський. Вуличні митці мають усі можливості для того, щоб відкрити для людей місце, в якому вони живуть. Адже мешканці часто почуваються відділеними від власного міста та спільноти, розповідає експерт.
«Буквально вчора я бачив вуличний театр у Дніпропетровську. Там була винятково молодь, не старша від 20 років. Вони робили акцію проти паління, показуючи, в чому шкода паління і чому молоді люди починають це робити. І їм вдалося зібрати навколо себе чималий натовп. Тож є багато способів. Це може бути театр, може бути графіті, можна ставити лавки або ж перетворювати велосипедні доріжки у твори мистецтва. Можна зробити дуже багато речей, щоб вдосконалити місто й суспільство через мистецтво», – каже він.
Роман Цибрівський зазначає, що хоча багато людей в Україні й досі ставляться підозріло або вороже до таких ініціатив, у суспільства є величезний потенціал до подібних змін.