Брюссель – Україна наразі здатна змінити весь хід європейської історії. Її демократія має деякі похибки, але за це її уряд не варто заганяти до глухого кута. Так вважає литовський євродепутат Леонідас Донскіс. Представник держави, що, за його словами, мріє про асоціацію із Україною, додає, що і скептичним німцям і французам, і українській політичній еліті треба піти на компроміс. Радіо Свобода поцікавилося, як європарламентар від Литви, яка у червні розпочне головування у Раді Євросоюзу, оцінює ситуацію після того, як Єврокомісія технічно дала своє «добро» на підписання угод щодо зближення із Україною.
– Як друг України я щасливий, бо думав, що будуть якісь технічні проблеми, що могли б якщо не паралізувати, то, принаймні, призупинити частину ініціатив Литви напередодні головування у ЄС. Цей документ свідчить, що причин ставити під сумнів українські можливості щодо асоціації немає. Залишається тільки політична воля, яку зобов’язані висловити уряди європейських держав. Тим часом асоціація з Україною – це найбільша амбіція та мрія Литви. Звичайно, що проблеми ще будуть, бо є скептицизм у Франції, Німеччині. Вони відстоюють не геополітичний бік, а Україна справді змінить всю глобальну геополітичну ситуацію. Але ці держави кажуть, що існують європейські цінності, й Україна повинна їх дотримуватися. Однак, на мій погляд, необхідний реалізм, який висловлюють центральноєвропейські держави – Польща, Литва, країни Балтії, Чехія й Словаччина. Не можна вимагати від українців одразу ставати такими, як Данія чи Голландія. Адже це процес. Коли Литва приєдналася до ЄС, вона теж не була ангелом. Проблеми були у всіх – болгарів, угорців, румунів, тож слід розуміти, що йде процес складної трансформації. Але все ж Україна – це демократія, але, я б сказав, з похибками.
– Ви згадали політичну волю Євросоюзу, а як Вам бачиться позиція української влади? Чи дозволить її політична воля довести справу до успішного ухвалення угоди у Вільнюсі?
– Я дуже сподіваюся, що президент Янукович та вся еліта України все ж виявляться людьми прагматичними. Розумію, що є деякі суперечності, але щодо пані Тимошенко треба зрозуміти таку деталь: не можна пов’язувати майбутнє такої держави, як Україна, цілої нації з суперечками на європейському рівні. Потрібні компроміси, на які повинна піти українська влада. Я дуже сподіваюся, що сучасна й освічена Україна переважатиме в цій ситуації. Але і нам треба зрозуміти, що принижувати і заганяти до глухого кута український уряд не можна, а задля майбутнього України треба йти на компроміс. Пристрасті та внутрішню кон’юнктуру, яку не можуть зрозуміти німці та французи, можна відкласти хоч на деякий час, заради того, щоб вирішити фундаментальні питання.
– Ви – політик-ліберал і добре знайомі з настроями українського суспільства. Наскільки органічними для українців є ліберальні настрої та інакодумство?
– Україна – вільна держава, але парадокс полягає у тому, що настала фаза перехідного суспільства, коли політичний клас і еліта не завжди усвідомлюють, що відбувається у цьому суспільстві. Тим часом українська культура, інтелігенція – це острови свободи. Я часто відвідую цю країну і бачу, наскільки вільними є мої колеги – письменники, перекладачі, філософи. Вважати, що тільки політики й парламент вирішують долю країни, не можна. На суспільство, інакодумство й ліберальну критику слід зважати. З одного боку, я часом бачу розгубленість політичного класу України. З іншого – нормальну інтелігенцію і людей культури, які розуміють, що треба тиснути й вимагати. Тож я не втрачаю оптимізму. Всі ці дефекти молодої демократії – це проблеми тимчасові, і я впевнений, що Україна стане повноцінною, вільною, ліберальною європейською державою.
– А якщо через згадану Вами розгубленість українська влада не переконає Євросоюз до Вільнюського саміту, що настав час підписати угоду… Які сценарії Ви бачите?
– Я бачу деякі погані сценарії. По-перше, той, який дав би всі інструменти в руки тим, що є скептиками. Зокрема, щодо колег із деяких великих держав, які боязко дивляться на Україну, бо це велика держава. Це дещо нагадує ситуацію із Туреччиною, яку побоюються не так через іслам, як через те, що наближається велика держава, на яку буде треба зважати. Україна як Польща чи Франція. Добре було б, щоб вона не мала проблем із правами людини. Велика держава викликає велику зацікавленість і багато різних оцінок. Українська еліта має зрозуміти, що їхня держава – це важливий гравець, і заради цього варто забути про свої особисті амбіції. Буде шкода, якщо ми не зможемо скористатися унікальною історичною нагодою змінити весь курс світової політики. Україна змінює все у східній Європі. Це – сигнал Росії, що Європа – це і Україна, а росіяни – це не альтернатива, а теж частина Європи. Росії треба усвідомити, що Україна не є інструментом відродження імперії. Це – вільна держава, яка подає знак, що і Росії самій настав час подумати про Європу.
– Як друг України я щасливий, бо думав, що будуть якісь технічні проблеми, що могли б якщо не паралізувати, то, принаймні, призупинити частину ініціатив Литви напередодні головування у ЄС. Цей документ свідчить, що причин ставити під сумнів українські можливості щодо асоціації немає. Залишається тільки політична воля, яку зобов’язані висловити уряди європейських держав. Тим часом асоціація з Україною – це найбільша амбіція та мрія Литви. Звичайно, що проблеми ще будуть, бо є скептицизм у Франції, Німеччині. Вони відстоюють не геополітичний бік, а Україна справді змінить всю глобальну геополітичну ситуацію. Але ці держави кажуть, що існують європейські цінності, й Україна повинна їх дотримуватися. Однак, на мій погляд, необхідний реалізм, який висловлюють центральноєвропейські держави – Польща, Литва, країни Балтії, Чехія й Словаччина. Не можна вимагати від українців одразу ставати такими, як Данія чи Голландія. Адже це процес. Коли Литва приєдналася до ЄС, вона теж не була ангелом. Проблеми були у всіх – болгарів, угорців, румунів, тож слід розуміти, що йде процес складної трансформації. Але все ж Україна – це демократія, але, я б сказав, з похибками.
– Ви згадали політичну волю Євросоюзу, а як Вам бачиться позиція української влади? Чи дозволить її політична воля довести справу до успішного ухвалення угоди у Вільнюсі?
– Я дуже сподіваюся, що президент Янукович та вся еліта України все ж виявляться людьми прагматичними. Розумію, що є деякі суперечності, але щодо пані Тимошенко треба зрозуміти таку деталь: не можна пов’язувати майбутнє такої держави, як Україна, цілої нації з суперечками на європейському рівні. Потрібні компроміси, на які повинна піти українська влада. Я дуже сподіваюся, що сучасна й освічена Україна переважатиме в цій ситуації. Але і нам треба зрозуміти, що принижувати і заганяти до глухого кута український уряд не можна, а задля майбутнього України треба йти на компроміс. Пристрасті та внутрішню кон’юнктуру, яку не можуть зрозуміти німці та французи, можна відкласти хоч на деякий час, заради того, щоб вирішити фундаментальні питання.
– Ви – політик-ліберал і добре знайомі з настроями українського суспільства. Наскільки органічними для українців є ліберальні настрої та інакодумство?
– Україна – вільна держава, але парадокс полягає у тому, що настала фаза перехідного суспільства, коли політичний клас і еліта не завжди усвідомлюють, що відбувається у цьому суспільстві. Тим часом українська культура, інтелігенція – це острови свободи. Я часто відвідую цю країну і бачу, наскільки вільними є мої колеги – письменники, перекладачі, філософи. Вважати, що тільки політики й парламент вирішують долю країни, не можна. На суспільство, інакодумство й ліберальну критику слід зважати. З одного боку, я часом бачу розгубленість політичного класу України. З іншого – нормальну інтелігенцію і людей культури, які розуміють, що треба тиснути й вимагати. Тож я не втрачаю оптимізму. Всі ці дефекти молодої демократії – це проблеми тимчасові, і я впевнений, що Україна стане повноцінною, вільною, ліберальною європейською державою.
– А якщо через згадану Вами розгубленість українська влада не переконає Євросоюз до Вільнюського саміту, що настав час підписати угоду… Які сценарії Ви бачите?
– Я бачу деякі погані сценарії. По-перше, той, який дав би всі інструменти в руки тим, що є скептиками. Зокрема, щодо колег із деяких великих держав, які боязко дивляться на Україну, бо це велика держава. Це дещо нагадує ситуацію із Туреччиною, яку побоюються не так через іслам, як через те, що наближається велика держава, на яку буде треба зважати. Україна як Польща чи Франція. Добре було б, щоб вона не мала проблем із правами людини. Велика держава викликає велику зацікавленість і багато різних оцінок. Українська еліта має зрозуміти, що їхня держава – це важливий гравець, і заради цього варто забути про свої особисті амбіції. Буде шкода, якщо ми не зможемо скористатися унікальною історичною нагодою змінити весь курс світової політики. Україна змінює все у східній Європі. Це – сигнал Росії, що Європа – це і Україна, а росіяни – це не альтернатива, а теж частина Європи. Росії треба усвідомити, що Україна не є інструментом відродження імперії. Це – вільна держава, яка подає знак, що і Росії самій настав час подумати про Європу.