Дніпропетровськ – Так звані «антифашистські» мітинги у Дніпропетровську, організовані Партією регіонів, зібрали в основному працівників бюджетної сфери, студентів та школярів. Учасники мітингу не могли пояснити, проти яких саме проявів «неонацизму» вони виступають. Зате представники Партії регіонів висловлювалися однозначно: ксенофобія та антисемітизм, мовляв, йдуть від опозиційних сил націоналістичного спрямування. Чи відчувають цю загрозу в Дніпропетровську?
Єврейська громада Дніпропетровська налічує понад 50 тисяч людей. Кожен із них, каже член правління об’єднання Олег Ростовцев, може зіткнутись із проявами «побутової неприязні» – образами у черзі, на вулиці, в транспорті. А втім, каже він, це ще не означає, що проблема ксенофобії в місті постала гостро.
В останні роки, ділиться Ростовцев, єврейська громада провадить регулярний моніторинг інтернет-простору. Висновок: нетерпимі щодо єврейського населення коментарі на місцевих сайтах та форумах залишають одні й ті самі користувачі. Їх не більше десятка, а їхні слова схожі на розмірковування психічно неадекватних, сказав Олег Ростовцев Радіо Свобода. За його словами, помітили також антисемітські висловлювання в середовищі футбольних фанатів, однак у Дніпропетровську вони не мають системного характеру.
«Прояви ксенофобії – так, є. Але сказати, що ми їх розцінюємо як серйозні, було б неправильно. Так, нещодавно було понівечено пам’ятник рабинові на єврейській частині цвинтаря на «Західному», був понівечений монумент у Новомосковську торік. Але нас хвилює тут один момент – відділення випадків справжнього антисемітизму від провокацій, розігрування карти «антисемітизму» для політичних цілей. Тобто коли йдеться не про сам антисемітизм, а спроба звинуватити когось в антисемітизмі. Сьогодні це в Україні виявляється дуже яскраво. Це ситуація не нова, ми її вже спостерігали кілька разів за останні 20 років», – каже Ростовцев.
Загалом він констатує досить високий рівень нетолерантності в пострадянському суспільстві. «Я як людина з бородою і в кіпі чую образливі висловлювання на вулиці. Вони не мають агресивного характеру, але констатують несхожість людини. «Ти диви, жид у черзі до каси стоїть!». Це не погроза, це не напад, але ти відчуваєш, що є частиною, не інтегрованою в суспільство. Українське суспільство надто толерантне до нетолерантності, воно надто терпиме до тих, хто виявляє ненависть», – зазначив член правління єврейської громади Дніпропетровська.
«А хіба у нас фашизм?»
Колишня політрепресована, дніпропетровська письменниця Марія Зосименко-Бонацька, яка відбула 7 років у сталінських таборів за зв’язок з УПА, «антифашистськими» мітингами у Дніпропетровську та інших містах обурена. Вона зазначає: слово «фашисти» в бік націоналістичних сил сприймає як особисту образу. Так само діяла й радянська влада щодо українських патріотів у післявоєнний період, пригадує вона.
«Коли радянська влада повернулась у Західну Україну, після війни, нас почали обзивати «бандерівцями», «фашистами»… Після оцього 18 травня 2013 року я знову відчула себе в тоталітарній країні. Вони вийшли з гаслом «Ми йдемо проти фашизму!». А хіба у нас фашизм? Ми – фашисти? За те, що я люблю свою мову, свою землю, свій нарід, то я – фашистка? Вони рахують усю Західну Україну, що то фашисти, бо вся Західна Україна була в УПА. Як із цим можна змиритись? Коли я дивилась по телебаченню оцей «антифашистський мітинг», я мусила випити заспокійливе», – сказала Радіо Свобода письменниця.
Очікування агресії провокує агресію
Між тим, експерт Конгресу національних общин України В’ячеслав Ліхачов застерігає: спекулювання політиків на поняттях «фашизму» та «антифашизму» може бути дуже небезпечним для українського суспільства. На його думку, використовуючи «антифашистські» мітинги, влада намагалась створити ілюзію того, що їй протистоять «фашисти».
«Неодноразово влада намагалась застосовувати щодо опозиції і в Україні, приміром, за часів Кучми, і в інших, недемократичних країнах пострадянського простору. Так, справді, є націонал-радикали, однак схема, коли всю опозицію намагаються представити як «фашистів», – це небезпечна спекуляція. У чому небезпека? Якщо ми весь час описуємо якусь групу людей як агресивних фашистів, а цієї агресії не відбувається, а ми чекаємо побачити цю агресію по телебаченню, то тоді цих людей провокують на цю агресію. Це небезпечно для суспільства, це небезпечно для самої влади», – сказав в коментарі Радіо Свобода В’ячеслав Ліхачов.
За словами В’ячеслава Ліхачова, під маскою протистояння «фашизму» та «антифашизму» в Україні може легітимізуватись насилля як спосіб політичної боротьби, і влада, випустивши з пляшки «цього джина», вже не зможе загнати його назад.
Єврейська громада Дніпропетровська налічує понад 50 тисяч людей. Кожен із них, каже член правління об’єднання Олег Ростовцев, може зіткнутись із проявами «побутової неприязні» – образами у черзі, на вулиці, в транспорті. А втім, каже він, це ще не означає, що проблема ксенофобії в місті постала гостро.
В останні роки, ділиться Ростовцев, єврейська громада провадить регулярний моніторинг інтернет-простору. Висновок: нетерпимі щодо єврейського населення коментарі на місцевих сайтах та форумах залишають одні й ті самі користувачі. Їх не більше десятка, а їхні слова схожі на розмірковування психічно неадекватних, сказав Олег Ростовцев Радіо Свобода. За його словами, помітили також антисемітські висловлювання в середовищі футбольних фанатів, однак у Дніпропетровську вони не мають системного характеру.
«Прояви ксенофобії – так, є. Але сказати, що ми їх розцінюємо як серйозні, було б неправильно. Так, нещодавно було понівечено пам’ятник рабинові на єврейській частині цвинтаря на «Західному», був понівечений монумент у Новомосковську торік. Але нас хвилює тут один момент – відділення випадків справжнього антисемітизму від провокацій, розігрування карти «антисемітизму» для політичних цілей. Тобто коли йдеться не про сам антисемітизм, а спроба звинуватити когось в антисемітизмі. Сьогодні це в Україні виявляється дуже яскраво. Це ситуація не нова, ми її вже спостерігали кілька разів за останні 20 років», – каже Ростовцев.
«Ти диви, жид у черзі до каси стоїть!». Це не погроза, це не напад, але ти відчуваєш, що є частиною, не інтегрованою в суспільствоОлег Ростовцев
«А хіба у нас фашизм?»
Колишня політрепресована, дніпропетровська письменниця Марія Зосименко-Бонацька, яка відбула 7 років у сталінських таборів за зв’язок з УПА, «антифашистськими» мітингами у Дніпропетровську та інших містах обурена. Вона зазначає: слово «фашисти» в бік націоналістичних сил сприймає як особисту образу. Так само діяла й радянська влада щодо українських патріотів у післявоєнний період, пригадує вона.
Коли я дивилась по телебаченню оцей «антифашистський мітинг», я мусила випити заспокійливеМарія Зосименко-Бонацька
Очікування агресії провокує агресію
Між тим, експерт Конгресу національних общин України В’ячеслав Ліхачов застерігає: спекулювання політиків на поняттях «фашизму» та «антифашизму» може бути дуже небезпечним для українського суспільства. На його думку, використовуючи «антифашистські» мітинги, влада намагалась створити ілюзію того, що їй протистоять «фашисти».
«Неодноразово влада намагалась застосовувати щодо опозиції і в Україні, приміром, за часів Кучми, і в інших, недемократичних країнах пострадянського простору. Так, справді, є націонал-радикали, однак схема, коли всю опозицію намагаються представити як «фашистів», – це небезпечна спекуляція. У чому небезпека? Якщо ми весь час описуємо якусь групу людей як агресивних фашистів, а цієї агресії не відбувається, а ми чекаємо побачити цю агресію по телебаченню, то тоді цих людей провокують на цю агресію. Це небезпечно для суспільства, це небезпечно для самої влади», – сказав в коментарі Радіо Свобода В’ячеслав Ліхачов.
За словами В’ячеслава Ліхачова, під маскою протистояння «фашизму» та «антифашизму» в Україні може легітимізуватись насилля як спосіб політичної боротьби, і влада, випустивши з пляшки «цього джина», вже не зможе загнати його назад.