Дніпропетровськ – Дніпропетровці, постраждалі від політичних репресій за часів СРСР, та члени їхніх родин діляться спогадами з молодим поколінням. У середу в Дніпропетровську відбулося засідання круглого столу до Дня пам’яті жертв політичних репресій. Школярі презентували свій колективний дослідницький проект «Трагічні сторінки нашої історії», присвячений постраждалим від тоталітаризму, а живі свідки тих подій не могли стримати сліз.
Марія Зосименко-Бонацька відбула у сталінських таборах 7 років. Її, 15-річну дівчинку, уродженку села на Рівненщині, за зв’язок із УПА забрали просто з уроку української мови. Каже: в застінках КДБ діждалась 16-ліття, тільки тоді їй оголосили вирок – 10 років ув’язнення. У таборах доводилось важко працювати, підірвала здоров’я, повернулась додому на милицях.
«Рівненська тюрма, Дубнівська тюрма, Київська тюрма, а пізніше – в мордовських таборах… Найперше це була швейна фабрика. Дуже важко було працювати, бо була норма. Щоб пошити норму, було треба багато напруги. Працювали 12 годин, а висидіти 12 годин за ножною машинкою – дуже важко, здоров’я було підірване. Доводилось і на лісоповалі працювати, і на сільськогосподарських роботах, але там було легше, бо на свіжому повітрі. Коли я вже дуже була хвора, мене відправили до таборової лікарні, і я там пролежала цілий рік», – розповіла Радіо Свобода Марія Зосименко-Бонацька.
25 років в’язниці «за карикатури на Сталіна»
Маріанна Назаренко – донька політрепресованих. Каже: її батька, талановитого художника, арештували ще до Другої світової війни, він зник безвісти в якомусь із концентраційних таборів. Матір, теж художницю, взяли під варту вже в повоєнні часи: заздрісні знайомі донесли на неї, що буцімто малювала карикатури на Сталіна. Це вартувало жінці 25 років життя в таборах, а її доньці – тавра «донька ворогів народу» на довгі роки, розказує Назаренко.
«Маму забрали на 25 років, вона сиділа в бараці з Руслановою, була така актриса. Про себе вона мені не могла нічого повідомити, хіба щось попросити: надішли мені насіння, надішли сухарів. І я розуміла, що мама там помирає з голоду. А мені самій було складно: підробляла, мила посуд, білила», – ділиться спогадами жінка.
«Через байдужість в нашому житті й виникають трагедії»
Вшанувати пам’ять тисячі українців, які постраждали від політичних репресій, у дніпропетровській школі № 12 вирішили не випадково. Ініціатор проекту, вчителька історії Людмила Коваленко каже: беручись за цю тему, провела невелике опитування мам і тат учнів – виявилось, у кожній сьомій родині були рідні, репресовані сталінською системою. Однак деякі батьки школярів без особливого ентузіазму сприймали ідею «розкопати» їхні історії.
«Люди, на жаль, не знають історію власної родини. Ми перетворюємось на маргінальну масу, якою легко маніпулювати владі. Коли ми спитали батьків, що вони знають про проблему репресій, частина батьків скептично і байдуже поставилась до наших починань. Через байдужість в нашому житті й виникають трагедії», – каже вчителька.
Софія Журавльова – одна із тих одинадцятикласників, які беруть участь у дослідницькому проекті й збирають інформацію про репресованих на Дніпропетровщині. Вона записувала спогади живих свідків і була вражена.
«Ми дізнаємося про цю трагедію не з книжок, наші дідусі й бабусі про це нам розповідають. Для нашого покоління дуже важливим є розуміння цієї трагедії. Також у нас вже було багато уроків на цю тему: наша вчителька нам багато розповідає, те, що нам треба знати, не пропускає такі теми», – сказала учениця.
Вшанування раз на рік?
У Дніпропетровську проживає близько трьох сотень постраждалих від політичних репресій. Зізнаються: на зустрічі до шкіл їх запрошують нечасто, в основному до Дня пам’яті репресованих. 57 гривень щомісячної доплати до пенсії «за табори» та пільги на проїзд та комунальні платежі – це те, що мають від держави, розказують репресовані, але пошани й уваги з боку суспільства не відчувають.
В управлінні соціального захисту міської ради з наріканнями на нестачу уваги до політрепресованих не згодні. Раз на рік, до Дня пам’яті жертв репресій, розказала Радіо Свобода керівник управління Альона Суслова, їм виділяють грошову допомогу. «Хай це невеликі суми – цього року одноразово виплатили по 400 гривень, але місто пам’ятає про них», – зазначила в коментарі Радіо Свобода посадовець.
Минулої неділі в Україні вшановували жертв політичних репресій.
Марія Зосименко-Бонацька відбула у сталінських таборах 7 років. Її, 15-річну дівчинку, уродженку села на Рівненщині, за зв’язок із УПА забрали просто з уроку української мови. Каже: в застінках КДБ діждалась 16-ліття, тільки тоді їй оголосили вирок – 10 років ув’язнення. У таборах доводилось важко працювати, підірвала здоров’я, повернулась додому на милицях.
«Рівненська тюрма, Дубнівська тюрма, Київська тюрма, а пізніше – в мордовських таборах… Найперше це була швейна фабрика. Дуже важко було працювати, бо була норма. Щоб пошити норму, було треба багато напруги. Працювали 12 годин, а висидіти 12 годин за ножною машинкою – дуже важко, здоров’я було підірване. Доводилось і на лісоповалі працювати, і на сільськогосподарських роботах, але там було легше, бо на свіжому повітрі. Коли я вже дуже була хвора, мене відправили до таборової лікарні, і я там пролежала цілий рік», – розповіла Радіо Свобода Марія Зосименко-Бонацька.
25 років в’язниці «за карикатури на Сталіна»
Маріанна Назаренко – донька політрепресованих. Каже: її батька, талановитого художника, арештували ще до Другої світової війни, він зник безвісти в якомусь із концентраційних таборів. Матір, теж художницю, взяли під варту вже в повоєнні часи: заздрісні знайомі донесли на неї, що буцімто малювала карикатури на Сталіна. Це вартувало жінці 25 років життя в таборах, а її доньці – тавра «донька ворогів народу» на довгі роки, розказує Назаренко.
«Маму забрали на 25 років, вона сиділа в бараці з Руслановою, була така актриса. Про себе вона мені не могла нічого повідомити, хіба щось попросити: надішли мені насіння, надішли сухарів. І я розуміла, що мама там помирає з голоду. А мені самій було складно: підробляла, мила посуд, білила», – ділиться спогадами жінка.
«Через байдужість в нашому житті й виникають трагедії»
Вшанувати пам’ять тисячі українців, які постраждали від політичних репресій, у дніпропетровській школі № 12 вирішили не випадково. Ініціатор проекту, вчителька історії Людмила Коваленко каже: беручись за цю тему, провела невелике опитування мам і тат учнів – виявилось, у кожній сьомій родині були рідні, репресовані сталінською системою. Однак деякі батьки школярів без особливого ентузіазму сприймали ідею «розкопати» їхні історії.
«Люди, на жаль, не знають історію власної родини. Ми перетворюємось на маргінальну масу, якою легко маніпулювати владі. Коли ми спитали батьків, що вони знають про проблему репресій, частина батьків скептично і байдуже поставилась до наших починань. Через байдужість в нашому житті й виникають трагедії», – каже вчителька.
Софія Журавльова – одна із тих одинадцятикласників, які беруть участь у дослідницькому проекті й збирають інформацію про репресованих на Дніпропетровщині. Вона записувала спогади живих свідків і була вражена.
«Ми дізнаємося про цю трагедію не з книжок, наші дідусі й бабусі про це нам розповідають. Для нашого покоління дуже важливим є розуміння цієї трагедії. Також у нас вже було багато уроків на цю тему: наша вчителька нам багато розповідає, те, що нам треба знати, не пропускає такі теми», – сказала учениця.
Вшанування раз на рік?
У Дніпропетровську проживає близько трьох сотень постраждалих від політичних репресій. Зізнаються: на зустрічі до шкіл їх запрошують нечасто, в основному до Дня пам’яті репресованих. 57 гривень щомісячної доплати до пенсії «за табори» та пільги на проїзд та комунальні платежі – це те, що мають від держави, розказують репресовані, але пошани й уваги з боку суспільства не відчувають.
В управлінні соціального захисту міської ради з наріканнями на нестачу уваги до політрепресованих не згодні. Раз на рік, до Дня пам’яті жертв репресій, розказала Радіо Свобода керівник управління Альона Суслова, їм виділяють грошову допомогу. «Хай це невеликі суми – цього року одноразово виплатили по 400 гривень, але місто пам’ятає про них», – зазначила в коментарі Радіо Свобода посадовець.
Минулої неділі в Україні вшановували жертв політичних репресій.