До минулого року єдиним мовним законом, який регулював у незалежній Україні застосування державної мови, згідно з 10-ю статтею Конституції, був закон про мови УРСР ще від 1989 року. Такий стан, очевидно, задовольняв правлячу еліту, що, врешті-решт призвело до появи сумновідомого закону «Про засади державної мовної політики» – так званого «закону Колесніченка-Ківалова». Про це в інтерв’ю Радіо Свобода сказав голова координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса Тарас Марусик.
– За останні 10-15 років було подано десятки різних законопроектів на підтримку і на розвиток статусу української мови як державної на підставі Конституції 1996 року, а також, взагалі щодо врегулювання ситуації в Україні.
Але всі закони, які ґрунтувалися на здоровому глузді і на врахуванні тієї реальної ситуації, яка була в Україні, наштовхувалися на протидію власне тих людей чи тих осіб, яких називали тоді і називають сьогодні з меншими підставами політичною елітою. Тому що мовне питання в Україні як було так залишається. І ще, мабуть, буде певний час передовсім питанням політичним. Тому що в сьогоднішній українській ситуації в постгеноцидній, постколоніальній, пострадянській – мова є однією з засад формування цілісності держави. Тому питання мови належить до розряду тих, можливо, найгарячіших тем – таких як власність на газотранспортну магістраль, як на чорноморський флот, як на подібні інші речі.
Повертаючись до цього сумновідомого закону про засади державної мовної політики, який подали Колесніченко і Ківалов – вони скористалися новою ситуацією, яка склалася за останні 3 роки на сьогоднішній день в українській державі. Маю на увазі зміну політичного курсу, зміну президента і в брутальний спосіб з порушенням регламенту Верховної Ради проштовхнули цей законопроект.
Я цим хотів сказати, що той законопроект про мови, ще затверджений в радянський час – він тому так довго й існував, тому що йшла шалена боротьба – який шлях, яка позиція переважить. І лише за каденції Януковича переважила проросійська позиція. Саме сьогодні ми є у такій позиції, в такому вакуумі, я б так сказав оптимістично – епізод в нашій сучасній українській історії. Тому що я переконаний, що цей закон буде скасований.
– Чи забезпечені законодавчі пропозиції бюджетом?
– Не забезпечені! Можна сказати 95%, а може й більше не забезпечені.
Крім того, ми знаємо, що виконання держбюджету проходить майже в ручному режимі. Але повертаємося саме до цього закону «Про засади державної мовної політики». Один з авторів цього законопроекту Колесніченко намагається зараз про це не згадувати, але була цифра конкретно з Міністерства фінансів, яка була минулого року на засіданні комітету з питань культури озвучена – це публічна інформація – приблизно 17 мільярдів гривень потрібно було на виконання цього закону («Про засади державної мовної політики») в повному обсязі. Ясна річ, що таких грошей немає і про це було сказано.
– У вівторок регіонал Колесніченко заявив, що більшість російськомовних дітей у Києві позбавлені можливості навчатися російською мовою. Порушенням закону він вважає те, що мова викладання в кожному класі не визначається відповідно до заяв батьків. Чи це дійсно так?
– Це продовжується піар, який він порушив два роки тому, приблизно в цей самий час і якраз тоді координаційна рада з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Стуса спільно з іншими громадськими організаціями провела, по-перше, пікет київської міської держадміністрації і було два звернення до Попова з приводу планів, бо ми дізналися про те, що міська держадміністрація готує плани закриття чи перепрофілювання україномовних садочків і деяких шкіл у російськомовні.
Саме тоді цей процес був зупинений, були відповіді, в тому числі і від теперішнього міністра культури, який тоді був (по-моєму) першим заступником Попова і на той момент процес був зупинений. Але Колесніченко не зупинявся, він навіть надрукував приблизно 52 тисячі брошур-рекомендацій для батьків – як добиватися від місцевої влади відкриття російськомовних садочків, чи груп в садочках, і, відповідно, у середніх школах.
Колесніченко, як звичайно, маніпулює ситуацією, збирає 5-10 батьків незадоволених і каже, що ось вони подають заяви, бо вони не мають де вивчати російську, тому що, мовляв, мало шкіл.
Так, насправді, шкіл залишилося, в порівняні з Радянським Союзом, небагато. В кожному районі Києва є школи. Тепер на підставі прав людини, мовляв, порушуються права людини. Але, насправді, якби був такий потужний рух, що насправді російськомовні не мають можливості навчати своїх дітей, то це би виглядало інакше, а не суто такий піар Колесніченка.
– Хто спроможний врятувати державну мову в Україні? Яку роль відіграють у цьому такі конкурси, як той, завершення якого днями відбулося в Києві – конкурс імені Петра Яцика.
– Я не думаю, що зараз є якась одна панацея. Але те, що цей конкурс Яцика існує 13 років – це дуже важливий стимул у сьогоднішньому суспільстві, позбавленому до певної міри орієнтирів для багатьох-багатьох учнів і студентів, особливо на сході і півдні України – це дуже важливо.
Сьогодні конкурс Яцика – це повністю народна ініціатива і за підтримки, скажімо так, меценатів. Дуже багато було переможців із Криму, з Миколаївської, Херсонської областей. Я так по пам’яті згадую, Харківська область, Черкаська тощо. Це дуже великий стимул для тих, хто насправді хоче підтримувати українську мову.
В сьогоднішній ситуації в постгеноцидній, постколоніальній, пострадянській – мова є однією з засад формування цілісності держави
Лише за каденції Януковича переважила проросійська позиція
Але всі закони, які ґрунтувалися на здоровому глузді і на врахуванні тієї реальної ситуації, яка була в Україні, наштовхувалися на протидію власне тих людей чи тих осіб, яких називали тоді і називають сьогодні з меншими підставами політичною елітою. Тому що мовне питання в Україні як було так залишається. І ще, мабуть, буде певний час передовсім питанням політичним. Тому що в сьогоднішній українській ситуації в постгеноцидній, постколоніальній, пострадянській – мова є однією з засад формування цілісності держави. Тому питання мови належить до розряду тих, можливо, найгарячіших тем – таких як власність на газотранспортну магістраль, як на чорноморський флот, як на подібні інші речі.
Повертаючись до цього сумновідомого закону про засади державної мовної політики, який подали Колесніченко і Ківалов – вони скористалися новою ситуацією, яка склалася за останні 3 роки на сьогоднішній день в українській державі. Маю на увазі зміну політичного курсу, зміну президента і в брутальний спосіб з порушенням регламенту Верховної Ради проштовхнули цей законопроект.
Я цим хотів сказати, що той законопроект про мови, ще затверджений в радянський час – він тому так довго й існував, тому що йшла шалена боротьба – який шлях, яка позиція переважить. І лише за каденції Януковича переважила проросійська позиція. Саме сьогодні ми є у такій позиції, в такому вакуумі, я б так сказав оптимістично – епізод в нашій сучасній українській історії. Тому що я переконаний, що цей закон буде скасований.
– Чи забезпечені законодавчі пропозиції бюджетом?
Колесніченко намагається про це не згадувати, приблизно 17 мільярдів гривень потрібно було на виконання закону («Про засади державної мовної політики») в повному обсязі
Крім того, ми знаємо, що виконання держбюджету проходить майже в ручному режимі. Але повертаємося саме до цього закону «Про засади державної мовної політики». Один з авторів цього законопроекту Колесніченко намагається зараз про це не згадувати, але була цифра конкретно з Міністерства фінансів, яка була минулого року на засіданні комітету з питань культури озвучена – це публічна інформація – приблизно 17 мільярдів гривень потрібно було на виконання цього закону («Про засади державної мовної політики») в повному обсязі. Ясна річ, що таких грошей немає і про це було сказано.
– У вівторок регіонал Колесніченко заявив, що більшість російськомовних дітей у Києві позбавлені можливості навчатися російською мовою. Порушенням закону він вважає те, що мова викладання в кожному класі не визначається відповідно до заяв батьків. Чи це дійсно так?
Колесніченко надрукував приблизно 52 тисячі брошур-рекомендацій для батьків – як добиватися відкриття російськомовних садочків, чи груп в садочках, і, відповідно, у середніх школах
Саме тоді цей процес був зупинений, були відповіді, в тому числі і від теперішнього міністра культури, який тоді був (по-моєму) першим заступником Попова і на той момент процес був зупинений. Але Колесніченко не зупинявся, він навіть надрукував приблизно 52 тисячі брошур-рекомендацій для батьків – як добиватися від місцевої влади відкриття російськомовних садочків, чи груп в садочках, і, відповідно, у середніх школах.
Колесніченко, як звичайно, маніпулює ситуацією, збирає 5-10 батьків незадоволених і каже, що ось вони подають заяви, бо вони не мають де вивчати російську, тому що, мовляв, мало шкіл.
Так, насправді, шкіл залишилося, в порівняні з Радянським Союзом, небагато. В кожному районі Києва є школи. Тепер на підставі прав людини, мовляв, порушуються права людини. Але, насправді, якби був такий потужний рух, що насправді російськомовні не мають можливості навчати своїх дітей, то це би виглядало інакше, а не суто такий піар Колесніченка.
– Хто спроможний врятувати державну мову в Україні? Яку роль відіграють у цьому такі конкурси, як той, завершення якого днями відбулося в Києві – конкурс імені Петра Яцика.
– Я не думаю, що зараз є якась одна панацея. Але те, що цей конкурс Яцика існує 13 років – це дуже важливий стимул у сьогоднішньому суспільстві, позбавленому до певної міри орієнтирів для багатьох-багатьох учнів і студентів, особливо на сході і півдні України – це дуже важливо.
Сьогодні конкурс Яцика – це повністю народна ініціатива і за підтримки, скажімо так, меценатів. Дуже багато було переможців із Криму, з Миколаївської, Херсонської областей. Я так по пам’яті згадую, Харківська область, Черкаська тощо. Це дуже великий стимул для тих, хто насправді хоче підтримувати українську мову.