Львів – Вивчення власного родоводу – нині популярна річ в Україні. В окремих обласних архівах навіть відкрили курси, на яких історики та архівісти навчають людей створювати своє генеалогічне дерево. Такі заняття мають і школярі в багатьох школах Львівщини. Чому люди шукають власне коріння? Чи змінює це їхнє уявлення про історію? З чого розпочати дослідження власного родоводу аж до сьомого коліна?
Хтось малює генеалогічне дерево, а хтось відтворює своє походження у вигляді якихось геометричних форм. На Гуцульщині та Волині зауважила у багатьох сільських хатах великі рами і під склом десятки фотографій – від старих чорно-білих вже збляклих від часу і до кольорових. Маленьких діток беруть на руки і показують фотографії, розповідаючи про прадідусів, бабусь і прапрародичів.
Родовід Чорновусів
Ще у дитинстві архітектору і археологу Володимирові Чорновусу стало дуже цікаво, ким були його родичі, звідки походить його прізвище, непритаманне галичанам. І саме від діда дізнався багато, що і залишилось у пам’яті.
«Це була дитяча цікавість спершу. Дідо розповів, що ми були всі, як тоді казали, «інджинірами», займались млинарством. А йому його дід сказав, що вони прийшли з-над Дунаю. Це те, що запам’ятав і вже з віком збирав інформацію. Я натрапив на карту 1829 року міста Яблунева, де були позначені єдині кам’яні споруди, млин і будинок Миколая Чорновуса. Розмовляв з істориками і цікавився Наддунайською січчю, але архівів практично немає. Це дійсно козацьке прізвище, походить з Черкащини і в’яжеться з тим, що частина козаків в Україну і частина пішла в Галичину. Чи в мене змінилось ставлення до історії? Просто треба знати, щоб синові розповісти, а він своїм дітям», – зауважив Володимир Чорновус, галичанин козацького роду.
Найпростіше шукати шляхетське коріння
Хтось копирсаючись у власному роді може розчаруватись і виявити, що насправді селянського походження, а хтось несподівано відкриє для себе шляхетське коріння. Історія української шляхти сягає Київської Русі. Найпростіше шукати свій родовід тим, хто аристократичного походження, бо є чимало добре збережених матеріалів в архівах. Сотні генеалогічних таблиць, переважно шляхетних родин, зберігається у Львівському історичному архіві, Тарнавських, Дідушицьких, Третерів, Яблуновських. Багато документів є і в історичному архіві у Києві.
Історія 20 українських родів, серед них Воробкевичів, Бандери, Курбаса, Тарнавських, Крушельницьких, описана у чотиритомному виданні «Просвіти».
У львівських архівах, якщо родичі мали шляхетське коріння, можна дослідити свій рід навіть до ХV століття, розповідає представник Українського геральдичного товариства Іван Сварник, який досліджував родоводи.
«У центральному історичному архіві зберігаються так звані гродські і земські книги, судові, це шляхетські суди, які були започатковані у 1420–1430 роках і вся шляхта зверталась до судів у різних справах, складала заповіти отримували королівські привілеї. Вся ця документація є», – каже Сварник.
Сталін вбивав за генеалогію
Назагал у минулі століття генеалогічні дослідження не були популярні в Україні, наголошує дослідник, бо своїм походженням цікавились переважно інтелектуали, еліта, аристократія, ті, хто пишався своїми давніми предками, які були заслуженими людьми. Власне коріння досліджували українські культурні діячі і священики, тобто освічене населення.
Радянська влада робила все, щоб люди забули свій рід, зневажали минуле і своїх предків, щоб слідували, як у тій пісні «мій адрес не дім і не вулиця, мій адрес – Радянський Союз». Чимало українців боялись визнавати своє походження, радше воліли забути минуле, часто змінювали прізвища, щоб залишитись живими чи зробити кар’єру. Донині десь на підсвідомому рівні в українців залишився той страх.
«Генеалогічне дослідження стало модним у роки розпаду Радянського Союзу, коли відновився інтерес до власної історії, до історії своєї країни», – зауважує Іван Сварник.
Генеалогія вимагає знань
Дослідженням генеалогії в Україні займаються архіви, приватні центри та інститути. Це справа прибуткова і щоби створити генеалогічне дерево – це може коштувати від 300 і більше доларів. Інколи, щоби дослідити історію одного роду, потрібно працювати у багатьох архівах і навіть в інших країнах. Однак самому працювати в читальних залах архівів можна безкоштовно.
«Збільшилась кількість дослідників власного роду або ж люди працюють за довіреністю. Якщо замовляєте довідку з генеалогічного дослідження в архіві, то ця послуга платна. Якщо ж хочете вивчати самостійно свій рід, то це безкоштовно, потрібно прийти в архів і працювати у читальному залі. Але користувачі, які працюють над генеалогією, повинні мати елементарні знання з генеалогії, знати, що дає документ, а ще бажане елементарне знання мов, латини, німецької, польської», – наголошує науковець Центрального державного історичного архіву України у Львові Ігор Смольський.
Дослідження генеалогії допомагає людини краще зрозуміти історію через призму життя її предків, вчить пошануванню старших людей. А той, хто знає своє коріння і розуміє минуле, сам змінюється.
Хтось малює генеалогічне дерево, а хтось відтворює своє походження у вигляді якихось геометричних форм. На Гуцульщині та Волині зауважила у багатьох сільських хатах великі рами і під склом десятки фотографій – від старих чорно-білих вже збляклих від часу і до кольорових. Маленьких діток беруть на руки і показують фотографії, розповідаючи про прадідусів, бабусь і прапрародичів.
Родовід Чорновусів
Ще у дитинстві архітектору і археологу Володимирові Чорновусу стало дуже цікаво, ким були його родичі, звідки походить його прізвище, непритаманне галичанам. І саме від діда дізнався багато, що і залишилось у пам’яті.
Треба знати, щоб синові розповісти, а він своїм дітямВолодимир Чорновус
Найпростіше шукати шляхетське коріння
Хтось копирсаючись у власному роді може розчаруватись і виявити, що насправді селянського походження, а хтось несподівано відкриє для себе шляхетське коріння. Історія української шляхти сягає Київської Русі. Найпростіше шукати свій родовід тим, хто аристократичного походження, бо є чимало добре збережених матеріалів в архівах. Сотні генеалогічних таблиць, переважно шляхетних родин, зберігається у Львівському історичному архіві, Тарнавських, Дідушицьких, Третерів, Яблуновських. Багато документів є і в історичному архіві у Києві.
Історія 20 українських родів, серед них Воробкевичів, Бандери, Курбаса, Тарнавських, Крушельницьких, описана у чотиритомному виданні «Просвіти».
У львівських архівах, якщо родичі мали шляхетське коріння, можна дослідити свій рід навіть до ХV століття, розповідає представник Українського геральдичного товариства Іван Сварник, який досліджував родоводи.
Зберігаються так звані гродські і земські книги, судовіІван Сварник
Сталін вбивав за генеалогію
Назагал у минулі століття генеалогічні дослідження не були популярні в Україні, наголошує дослідник, бо своїм походженням цікавились переважно інтелектуали, еліта, аристократія, ті, хто пишався своїми давніми предками, які були заслуженими людьми. Власне коріння досліджували українські культурні діячі і священики, тобто освічене населення.
Радянська влада робила все, щоб люди забули свій рід, зневажали минуле і своїх предків, щоб слідували, як у тій пісні «мій адрес не дім і не вулиця, мій адрес – Радянський Союз». Чимало українців боялись визнавати своє походження, радше воліли забути минуле, часто змінювали прізвища, щоб залишитись живими чи зробити кар’єру. Донині десь на підсвідомому рівні в українців залишився той страх.
«Генеалогічне дослідження стало модним у роки розпаду Радянського Союзу, коли відновився інтерес до власної історії, до історії своєї країни», – зауважує Іван Сварник.
Генеалогія вимагає знань
Дослідженням генеалогії в Україні займаються архіви, приватні центри та інститути. Це справа прибуткова і щоби створити генеалогічне дерево – це може коштувати від 300 і більше доларів. Інколи, щоби дослідити історію одного роду, потрібно працювати у багатьох архівах і навіть в інших країнах. Однак самому працювати в читальних залах архівів можна безкоштовно.
Збільшилась кількість дослідників власного роду або ж люди працюють за довіреністюІгор Смольський
Дослідження генеалогії допомагає людини краще зрозуміти історію через призму життя її предків, вчить пошануванню старших людей. А той, хто знає своє коріння і розуміє минуле, сам змінюється.