Пішов із життя один із останніх титанів українського кінематографу. Так колеги згадують Миколу Мащенка, який помер 2 травня на 85-му році життя. Колишній голова Національної спілки кінематографістів і колишній директор кіностудії імені Олександра Довженка створив низку відомих фільмів, серед яких «Як гартувалася сталь» та «Овід». Про Мащенка згадують сьогодні і як про людину, яка вміла знаходити таланти.
«Я син свинарки, який став директором кіностудії Довженка, народним артистом України», – так часто представляв себе Микола Мащенко, згадує його учень, кінорежисер Олесь Санін.
Востаннє він бачив Мащенка тиждень тому, на з’їзді кінематографістів у Києві, у доброму гуморі.
Мащенко тоді жартома сказав, що знаходить героїв своїх фільмів на вулиці, і так було у випадку Саніна, якого запросила на проби асистентка Мащенка справді на вулиці, не знаючи, що він вже знімається у студентських картинах.
«Я прийшов. Микола Павлович попросив мене прочитати молитву, я її прочитав, він сказав, що такої навіть не знає, і взяв мене зніматися в кіно. Пізніше мені дуже допоміг з моїм дебютом «Мамая», і кожного разу, коли ми зустрічалися, він хотів, щоб я грав Шевченка, у нього багато було різних планів», – сказав Олесь Санін Радіо Свобода.
Йому в пам’ять вкарбувалися слова Микола Мащенка про те, що для режисера головна риса – це вміння чекати.
Микола Мащенко народився на Луганщині у 1929 році. Він зняв, серед іншого, такі культові для радянських часів художні стрічки, як «Комісари» (1970), «Як гартувалася сталь» (1976) та «Овід» (1983). Згодом, вже у 1990-х, він знімає і документальний фільм про Данила Шумука, багатолітнього політв’язня.
Кінокритик, голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач називає найкращим фільмом Мащенка саме «Комісарів» за участі Івана Миколайчука, який розказує про «апостолів» більшовицької віри.
«Але це картина, яка, я не раз був свідком, захоплювала і людей, які далекі від більшовизму. Це така універсальна драма про людину. «Комісарів» довгий час не дозволяли. Вимагали змін і змін, але все одно там залишилася фраза про те, що треба стрельнути з «Аврори» знову, бо все, що робиться на зорі більшовицької ери – це все неправильно, і це, звичайно, погано сприймалося владою», – зауважив Сергій Тримбач.
Мащенко почав з українізації студії
Микола Мащенко почав працювати на київській кіностудії у 1957 році асистентом, а у 1989-му став її генеральним директором, куди прийшов із радикальними намірами.
«Така смішна, зворушлива подробиця. Перші два пункти в його плані модернізації студії. Перше, щоб на всіх українських машинках був український шрифт, тому що навіть українською мовою неможливо було документи друкувати. А друге – зняти той неприємний запах, який тоді в багатьох радянських установах у той час збивав зразу з ніг, коли заходиш», – згадав Сергій Тримбач у розмові з Радіо Свобода.
Керівництво Мащенка студією Довженка припало і на часи фінансової скрути та занепаду кіновиробництва, але Сергій Тримбач вважає, що за тих умов Мащенко зробив «дуже багато, можливо, максимум». Як керівника його критикували і за меморіальні дошки на студії на честь видатних кіномитців, але він вважав це справою честі довженківців, а на дошку Іванові Миколайчукові дав гроші з власної кишені.
Сергій Тримбач каже, що Микола Мащенко був дивовижною людиною у тому сенсі, що «ніколи нікого не критикував, і був переконаний, що лише позитивні оцінки рухають людину вперед».
Серед заслуг Миколи Мащенка голова Національної спілки кінематографістів України бачить і створення міжнародного кінофестивалю «Молодість».
Автор «Комісарів» знав про Голодомор
Микола Мащенко також був письменником, написав кілька книг, деякі з яких присвятив своїй матері – «Зоря для матері» (1983), «Мамо, рідна, єдина…» (1991).
Кінорежисер Олесь Санін вважає, що саме мама залишилася для Миколи Мащенка найдорожчою людиною. «Він розповідав про голод, про те, як мама робила з лободи млинці, щоб врятувати дітей», – каже кінорежисер.
Він пригадує і розмову з Миколою Мащенком ще на початку 1990-х років, коли його наставник сказав, що хоче померти саме у Страсний тиждень.
«Я дуже рідко чув від людей такі розмови про смерть. Одного разу, перед Великоднем, вже починалися вихідні на студії, він мене викликав у вихідний день. Я зайшов до нього в кабінет. Нікого не було. Ми говорили про Шевченка, і він мені сказав, що хотів би померти у Страсний тиждень, бо тоді кажуть, що люди, які б гріхи не робили, завжди попадуть в рай. Сьогодні – Чистий четвер», – наголосив Олесь Санін.
«Я син свинарки, який став директором кіностудії Довженка, народним артистом України», – так часто представляв себе Микола Мащенко, згадує його учень, кінорежисер Олесь Санін.
Востаннє він бачив Мащенка тиждень тому, на з’їзді кінематографістів у Києві, у доброму гуморі.
Мащенко тоді жартома сказав, що знаходить героїв своїх фільмів на вулиці, і так було у випадку Саніна, якого запросила на проби асистентка Мащенка справді на вулиці, не знаючи, що він вже знімається у студентських картинах.
Кожного разу, коли ми зустрічалися, він хотів, щоб я грав ШевченкаОлесь Санін
Микола Мащенко під час VI (XII) з'їзду Національної спілки кінематографістів України, Київ, 23 квітня 2013 року
Йому в пам’ять вкарбувалися слова Микола Мащенка про те, що для режисера головна риса – це вміння чекати.
Микола Мащенко народився на Луганщині у 1929 році. Він зняв, серед іншого, такі культові для радянських часів художні стрічки, як «Комісари» (1970), «Як гартувалася сталь» (1976) та «Овід» (1983). Згодом, вже у 1990-х, він знімає і документальний фільм про Данила Шумука, багатолітнього політв’язня.
Кінокритик, голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач називає найкращим фільмом Мащенка саме «Комісарів» за участі Івана Миколайчука, який розказує про «апостолів» більшовицької віри.
«Комісарів» довгий час не дозволяли. Вимагали змін і змінСергій Тримбач
Мащенко почав з українізації студії
Микола Мащенко почав працювати на київській кіностудії у 1957 році асистентом, а у 1989-му став її генеральним директором, куди прийшов із радикальними намірами.
«Така смішна, зворушлива подробиця. Перші два пункти в його плані модернізації студії. Перше, щоб на всіх українських машинках був український шрифт, тому що навіть українською мовою неможливо було документи друкувати. А друге – зняти той неприємний запах, який тоді в багатьох радянських установах у той час збивав зразу з ніг, коли заходиш», – згадав Сергій Тримбач у розмові з Радіо Свобода.
Керівництво Мащенка студією Довженка припало і на часи фінансової скрути та занепаду кіновиробництва, але Сергій Тримбач вважає, що за тих умов Мащенко зробив «дуже багато, можливо, максимум». Як керівника його критикували і за меморіальні дошки на студії на честь видатних кіномитців, але він вважав це справою честі довженківців, а на дошку Іванові Миколайчукові дав гроші з власної кишені.
Сергій Тримбач каже, що Микола Мащенко був дивовижною людиною у тому сенсі, що «ніколи нікого не критикував, і був переконаний, що лише позитивні оцінки рухають людину вперед».
Серед заслуг Миколи Мащенка голова Національної спілки кінематографістів України бачить і створення міжнародного кінофестивалю «Молодість».
Автор «Комісарів» знав про Голодомор
Микола Мащенко також був письменником, написав кілька книг, деякі з яких присвятив своїй матері – «Зоря для матері» (1983), «Мамо, рідна, єдина…» (1991).
Кінорежисер Олесь Санін вважає, що саме мама залишилася для Миколи Мащенка найдорожчою людиною. «Він розповідав про голод, про те, як мама робила з лободи млинці, щоб врятувати дітей», – каже кінорежисер.
Він пригадує і розмову з Миколою Мащенком ще на початку 1990-х років, коли його наставник сказав, що хоче померти саме у Страсний тиждень.
Він сказав, що хотів би померти у Страсний тиждень, бо тоді люди, які б гріхи не робили, завжди попадуть в райОлесь Санін