(Рубрика «Точка зору»)
Сербська мова не така вже й близька до української. Принаймні, якщо до вас заговорять на вулиці, ви мало що зрозумієте. Хіба вихопите одне-два словечка. Але їхнє «молім» (прошу) і «хвала» (дякую) – не можуть не зачаровувати.
Народ, який у нас асоціюється зі стовпом православ’я на Балканах, невдовзі може втрати одну із ознак історичної тотожності. Прогулюючись центром Нового Саду, другого за величиною міста Сербії, я здивовано зауважив напис, зроблений білою фарбою просто на асфальті. «Верніть нам кирилицю!» – волало під моїми черевиками.
Виявляється, серби постали перед невідомою поки що для нас проблемою. З першого класу серби вчать і кирилицю, і латину. І пишуть по-сербськи обома алфавітами. Це пов’язано ще з традицією соціалістичної Югославії і бажанням заради зміцнення етнічної єдності витворити сербохорватську мову. Спільну мову, якою хорвати писали латинкою, а серби – кирилицею. Аби не виникало проблем із розумінням одних із другими, у школах вивчали обидва варіанти написання.
Це зіграло злий жарт у часи глобалізації: середнє і молоде покоління сербів почало надавати перевагу латинському алфавіту. Тож нині в православній Сербії більшість газет і книжок видаються латинкою. У Новому Саді я практично не зауважив написи кирилицею. А комп’ютер із рідними «аз-буки-ведями» я так і не знайшов, друкуючи одним пальцем листи латинкою до України.
Боротьба за кирилицю стала важливою частиною національно-патріотичного руху сербів. Але, схоже, це боротьба вже програна. За 10-20 років сербська кирилиця стане частиною історії і виконуватиме хіба функцію урочисто-декоративного оформлення. А колись саме вона була символом національного духу у двох імперіях, в яких серби боролися за виживання – Оттоманській та Габсбурзькій.
Сумно констатувати, що серед кількох кириличних держав у світі (Україна, Росія, Білорусь та Болгарія) на одну стане менше.
Пригадую, що кілька років тому подібну ідею – запровадження латинки в українську мову – палко відстоювали кілька галицьких інтелектуалів. Мовляв, це допоможе нам захистити свою ідентичність перед всепоглинаючою російською мовою, що насувається зі Сходу.
Нині, завдяки інтернету та соціальним мережам, все частіше доводиться писати листи й латинкою. Цілком можливо, що подібно до сербської ситуації, у нас мимоволі буде розвиватися й писання текстів латинським алфавітом. Особливо серед молоді. Чи будуть друкуватися такі тексти?
Хтозна, що нас чекає в майбутньому. Але процеси йдуть. І за ними ніхто не стоїть, окрім всесвітнього поступу.
Чи готові ми до нових викликів часу, щоб потім не посипати голову попелом, як сербські графітчики?
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Народ, який у нас асоціюється зі стовпом православ’я на Балканах, невдовзі може втрати одну із ознак історичної тотожності. Прогулюючись центром Нового Саду, другого за величиною міста Сербії, я здивовано зауважив напис, зроблений білою фарбою просто на асфальті. «Верніть нам кирилицю!» – волало під моїми черевиками.
Виявляється, серби постали перед невідомою поки що для нас проблемою. З першого класу серби вчать і кирилицю, і латину. І пишуть по-сербськи обома алфавітами. Це пов’язано ще з традицією соціалістичної Югославії і бажанням заради зміцнення етнічної єдності витворити сербохорватську мову. Спільну мову, якою хорвати писали латинкою, а серби – кирилицею. Аби не виникало проблем із розумінням одних із другими, у школах вивчали обидва варіанти написання.
Це зіграло злий жарт у часи глобалізації: середнє і молоде покоління сербів почало надавати перевагу латинському алфавіту. Тож нині в православній Сербії більшість газет і книжок видаються латинкою. У Новому Саді я практично не зауважив написи кирилицею. А комп’ютер із рідними «аз-буки-ведями» я так і не знайшов, друкуючи одним пальцем листи латинкою до України.
Боротьба за кирилицю стала важливою частиною національно-патріотичного руху сербів. Але, схоже, це боротьба вже програна. За 10-20 років сербська кирилиця стане частиною історії і виконуватиме хіба функцію урочисто-декоративного оформлення. А колись саме вона була символом національного духу у двох імперіях, в яких серби боролися за виживання – Оттоманській та Габсбурзькій.
Сумно констатувати, що серед кількох кириличних держав у світі (Україна, Росія, Білорусь та Болгарія) на одну стане менше.
Пригадую, що кілька років тому подібну ідею – запровадження латинки в українську мову – палко відстоювали кілька галицьких інтелектуалів. Мовляв, це допоможе нам захистити свою ідентичність перед всепоглинаючою російською мовою, що насувається зі Сходу.
Нині, завдяки інтернету та соціальним мережам, все частіше доводиться писати листи й латинкою. Цілком можливо, що подібно до сербської ситуації, у нас мимоволі буде розвиватися й писання текстів латинським алфавітом. Особливо серед молоді. Чи будуть друкуватися такі тексти?
Хтозна, що нас чекає в майбутньому. Але процеси йдуть. І за ними ніхто не стоїть, окрім всесвітнього поступу.
Чи готові ми до нових викликів часу, щоб потім не посипати голову попелом, як сербські графітчики?
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода