До ТВі міг бути інтерес і в «молодої сім’ї» Януковича» – Томенко

Гість «Вашої Свободи»: заступник голови партії ВО «Батьківщина», голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко.

Інна Кузнецова: Учора відбулося, хтось каже, рейдерське захоплення, а хтось каже, невідомо що з телеканалом ТВі.

Пане Томенко, Ви, як голова парламентського комітету з питань свободи слова, були вчора на каналі навіть як майбутній автор програми «7 історичних чудес світу», яка мала виходити на телеканалі ТВі.

Ваша Свобода

Ви, до речі, страйкуєте з колективом чи як?

– Я морально підтримую колектив. Тому що, я вважаю, для мене, як для голови профільного комітету, який займається медіа, як для людини, що пов’язана вже десь рік з ТВі, оскільки це вже третій цикл моїх програм, які я робив спільно з журналістами ІСТV і ТВі, перший цикл був «7 чудес України: замки, палаци, фортеці», другий «7 природніх чудес України», тепер з 1 травня мусили починати записувати «7 історичних чудес України», тому це не чужий колектив для мене.

І тому для мене абсолютно очевидно і я для себе пріоритет визначив, поспілкувавшись з журналістами, а більшість – це мої друзі, колеги, не якісь підлеглі чи, так би мовити, «менші» за званням, тому що я з ними працював у таких робочих моментах, умовно кажучи, як рівний з рівними, і 90% колективу не сприйняло, я сказав би, логіки і характеру змін на каналі.

Я не вдаюся зараз у юридичні деталі, хоча я спілкувався з Костянтином Кагаловським, який ніби переконливо мені довів, що він був і залишається власником. Я спілкувався з Артемом Шевченком і з Наталією Катеринчук, і в мене склалося враження, що вся ця процедура не була правильною.

Навіть якщо зараз допустити, що там якісь є юридичні зміни серед засновників, оскільки коли забрали колектив, вперше не пустили власника і директора каналу. Ніби одна точка зору була представлена. Друге. Ніхто не показав ніяких документів. Ну, і третє – це коли я з'явився на каналі, бо мені передзвонили, то журналісти запропонували таку версію, що є прямоефірна програма, яку Ілона Довгань і Мустава Найєм о 19:30 мусили вести, за столом сядуть одна і інші сторона і спробують юридично розібратися, що всі вони хочуть зробити класний канал, утримати його як об’єктивний і неупереджений, такий суспільного характеру канал, але вони це по-різному будуть робити.

– Але це їм учора заборонили робити.

– Не просто заборонили. Це було у моїй присутності. Тоді я переконував Артема Шевченка, як мінімум, журналісти повинні сказати своє слово, як вони оцінюють цю ситуацію, ідеально було б провести таку дискусію. Бо на каналі, який пропагував постійно дві точки зору і неупередженість, було б дивно, щоб вони це зі своїми керівниками не зробили.

Але в останню хвилину було прийняте рішення, так само незрозуміло, ким прийняте рішення, що взагалі програми немає, і йде програма у повторі, на що, звичайно, Ілона і Мустафа зреагували… Без їхньої згоди поставили їхню попередню програму. Хоча я пожартував, що вона актуальна, бо попередня програма була про рейдерство, тільки стосовно вчительки, у якої забирають будинок тут, у нас, в історичному центрі міста.

Отож на сьогодні журналістський колектив страйкує. І, думаю, тут треба в двох площинах діяти. Перша – це юридична площина. Все-таки розібратися, показати, що відбулося, яка є ситуація зі власниками. І друга площина – це, звичайно, не можна «ламати через коліно» або визначати нову стратегію. От мені говорять: от нові власники хочуть таку-то стратегію. А ви у журналістів запитали, яка стратегія повинна бути?

– А чи є новий власник? Чи відомо про те, що є новий власник? Ми бачили нового інвестора.

– Це теж загадка. Тому що на всі запитання цей, я сказав би, представник власника сказав: я тут, умовно кажучи, представляю інтереси. А хто власник? Я не можу сказати. Або: не знаю. Тобто, вийшло таким чином, що ця історія ще утаємничена з точки зору, що це за люди, яка природа грошей, яка політична позиція чи відсутність політичної позиції.

Бо в нашій країні це надзвичайно чутливе питання. Тому що, якщо Кагаловський, який проживає у Лондоні і ставив за умову, що це повинен бути незалежний і об’єктивний канал, то, можливо, люди, які в Україні працюють, у них є певні політичні інтереси – вони або за білих, або за червоних, або за синіх і так далі. Тому, я думаю, для нас і найперше для журналістів, це дуже важливо.

Я думаю, що поки журналісти, по-перше, не побачать реальних документів, по-друге, реально людину, яка претендує на те, що вона – власник, поки вони не почують і від Кагаловського, і від іншої сторони, якою є стратегія розвитку каналу і подальша доля їх на цьому каналі, на жаль, канал не буде працювати.

– Вже зараз дехто говорить про те, що, мовляв, це такий собі тимчасовий період, а потім це все буде пов’язано з тим, що у нас називають «сім’я».

– Важко сказати. Називалися різні прізвища.

Не таємниця, що сьогодні я це називаю «молодою командою». На жаль, вже ніби зникла «молода команда» Черновецького, а тепер «молода команда» Януковича з’являється. І «молода команда» намагається переконати президента, що вони більш такі просунуті і розумні і в частині роботи і з парламентом, і на київських виборах (можливо, пізніше я пару слів скажу про те, як вони намагаються все це організувати, я думаю, «молода команда», і в медіа. Тобто, йде збільшення медіаресурсу, формування медіа-холдингів.

І інтерес до цього каналу, думаю, був у багатьох людей. Можливо, і в «молодої сім’ї» Януковича у тому числі. Але в нас зараз це такі теоретичні дискусії, оскільки дуже важко сказати – ми не бачили документів.

– Давайте послухаємо, як відбувалися вчорашні події.

ТВі

– Ми почули перемови між Наталкою Катеринчук та Олегом Радченком. Чули радіослухачі, хто з них є хто.

Ситуація така. Микола Княжицький, колишній генеральний директор телеканалу, а нині народний депутат України від Вашої фракції ВО «Батьківщина», говорить про те, що все буде добре, у своїх дописах, постах в мережі «Фейсбук». Для людей, які ставлять йому багато запитань, він каже: все пояснимо.

Невже не можна було пояснити раніше? Як він пояснює вам, колегам по депутатському корпусу?

– Є теж аргументи приблизно такі, як і в соціальних мережах, що він знає природу фінансово-юридичну і складової формування каналу та подальших дискусій довкола цього. І він вважає, що відбулися певні зміни, і ці зміни відбулися відповідно до чинного законодавства.

Але проблема, в тому числі і моя, що я не розумію, які зміни, в який спосіб і в чиїх інтересах. Тому фактично відсутність повної інформації про те, що відбувається з інвесторами та власниками, засновниками, турбує і мене, і, я думаю, прихильників каналу ТВі, і тих, хто його дивився.

Тому я теж Миколу Княжицького переконував у тому, що такі варіанти бувають часто і на каналах, і в медіа. Ми мусимо шукати такий демократичний, європейський спосіб роботи. Тобто, по-перше, пояснення ситуації, представлення документів і реальна робота з колективом. От чому колектив це не сприйняв, сприйняв це у штики? Бо загальний принцип такий, я сказав би, постсовєцький, що типу: гроші будуть, хлопці, буде це все нормально, а хто тут не згодний, то йдіть собі на інший канал.

– Але можуть бути гроші, а не може бути того, що було на каналі раніше. Зараз уже сказали, що не буде «полунички», мовляв, усі радійте, повернуть програму Марійки Бурмаки і Вахтанга Кіпіані. Але у них про це не запитували.

– Проблема концепції каналу для мене теж не зрозуміла, яким він буде. Тому що одну програму можна посунути туди-сюди, тобто, якщо канал інформаційного мовлення, канал такого квазісуспільного мовлення, де акцент на політику, акцент на розслідування, акцент на просвітницькі речі зберігається, то це одна історія, а якщо якась інша історія…

До речі, мені приємно, що така ідея прозвучала, з ніччю. Тому що Ви знаєте, що я вимагав і від попереднього керівництва. Я вважав, що воно абсолютно десонує до концепції каналу і так далі. І добре, що тепер через кілька років, як я це говорив і Миколі Княжицькому, як керівникові каналу, і Наталці Катеринчук, і всім говорив, це відбудеться.

Але ми розуміємо, що не вночі канал дивиться в основному середньостатистичний глядач. Він дивиться, щоб побачити об’єктивну картину того, що відбувається. Тобто це, на жаль, невелика аудиторія, пов’язана з певними обмеженнями в кабельних мережах, але це стійка аудиторія, дуже поінформованих і активних людей, як модно називати у політологічній термінології, носіїв громадської думки або активних представників, які потім формують громадську думку. Тому точно вони о другій годині не дивляться телеканал, їм треба новини, їм треба політичні дискусії, їм треба розслідування і таке інше.

Тому, можливо, вихід із ситуації якраз і полягає у тому, що колективу і нам будуть презентовані дві, умовно кажучи, стратегії розвитку каналу, починаючи від юридичної, фінансової складової і, найважливіше, змістовної концептуальної інформаційної. І тоді журналісти вже більш-менш зрозуміють, що їх чекає. Якщо це, наприклад, буде чи музичний канал, чи культурологічний – це одна історія, якщо це формат теперішнього інформаційно-суспільного – це інша історія.

– Але журналісти можуть залишитися без роботи, причому без попереджень і без нічого фактично в один день, а опозиція, яка мала нібито канал чесний, залишиться без інформаційного простору.

– Учорашній день, я думаю, що поганий день і для свободи слова, і для каналу, і для опозиції, і для глядачів. Чому? Тому що, на мою думку, якщо допустити, наприклад, що є реалістично новий власник, він усе законно оформив, діє він адекватно і відповідно до чинного законодавства, так як він організував роботу з колективом, журналістами і з нами…

До речі, я приїхав, то все було добре, слава Богу, але на першому етапі, депутати ж не могли зайти, депутати не прорвалися у студію, вони хотіли зустрітися з журналістами. Вибачте, якщо на інформаційний канал ТВі депутат не може зайти, щоб переговорити з журналістом, то це не дуже добрі стандарти і початок.

Тому вчорашній день створив проблему довіри до нового власника, якщо він є, до каналу загалом і зробив дуже погану штуку, тобто конфлікт і всередині колективу.

Хай, по-перше, невелика кількість людей, хоча доволі авторитетних, як Портников, Артем Шевченко, ми не сумніваємося у тому, що це відомі журналісти, підтримали позицію ніби нового керівництва, інші категорично проти них. І сама атмосфера під кінець, учора десь під сьому-восьму годину вечора не виглядала атмосферою дружнього журналістського колективу.

Почалися проблеми всередині колективу. І це найнебезпечніше, тому що це означає, що при розв’язці одні чи інші, в силу різних обставин не будуть працювати на каналі. І це найсумніше, тому що в нас сьогодні чесному, об’єктивному журналісту фатально немає місця для роботи. І те, що територія такої свободи слова в Україні зменшується, є небезпечною. Але ми слідкуємо. На ситуацію подивимося.

Сьогодні це хай юридична складова триває. Можливо, канал все-таки переконає. Сьогодні на інших каналах будуть дискусії стосовно ситуації. Буде погано, що майданчиками для дискусії обрані інші канали, де одна і інша сторона будуть розповідати про ситуацію. Можна було б зробити і на ТВ цей майданчик. Бо, до речі, коли я пропонував це, мені сказали: хай ідуть на «5 канал», хай ідуть, наприклад, ще на якийсь інший канал.

– Це вже свідчить про те, що там не все зрозуміло.

– Не все зрозуміло. І конфлікт надовго.

Тому, очевидно, сьогодні на «5 каналі» буде дискусія якраз однієї і іншої сторони. А що буде на ТВі? Поки вони показують старі програми.

– До речі, вчора чи вже навіть сьогодні вранці з’явилася інформація про те, що Петро Порошенко продає свою частку власності в журналі «Кореспондент» і в інших ЗМІ.

Це теж свідчить про якийсь переділ ринку? Чи Ви ще цими питаннями не займалися?

– Мені важко сказати. Я теж тільки на рівні інтернет-інформації. Але те, що йде такий на другому рівні, навіть не переділ, а я сказав би, що навіть реструктуризація медіа-ринку в Україні, тому що визначаються гравці на майбутні президентські вибори, які приймають рішення, як їм діяти. Чи вигідніше їм, скажімо, відкласти собі гроші, заробляти собі гроші на виборчу кампанію, чи інвестувати це в медіа-активи в нашій непростій, корупційній і напіврепресивній державі?

Тому, я так розумію, що Петро Порошенко, який для себе визначився, що, очевидно, буде брати участь у президентській виборчій кампанії, наскільки я з настроїв його оточення чую, то, напевне, це певна консолідація фінансів, коштів для підготовки до майбутньої політичної кар’єри.

– Поки що Петро Порошенко готовий брати участь у виборах мера Києва. Виборча кампанія не почалася через відомі причини. Але вже неодноразово говорили про те, що Петро Порошенко може бути одним з кандидатів у мери Києва. Так само позавчора Ваше прізвище було назване як ймовірного кандидата.

Що коїться в «Батьківщині», всередині цього? Тому що говорили про те, що Петра Порошенка «просуває» лідер фракції Арсеній Яценюк. Як це все відбувається насправді?

– Стосовно Петра Порошенка, то я скажу, що він не тільки хоче чи може, він точно може балотуватися на виборах, бути одним із кандидатів, ніхто йому не забороняє. Тим більше, він цим активно займається.

Тільки я поки що не розумію, як він може бути кандидатом від опозиції? Це запитання не тільки у мене виникає, а й у багатьох інших людей. Тому що, якщо ви тільки що прийшли з уряду Азарова, і якщо ви в своїй парламентській діяльності як позафракційний у ключових кадрових питаннях підтримуєте Януковича і Азарова, то важко вас назвати опозиціонером. Якщо ви голосуєте за голову НБУ Соркіна, якщо ви принципово не голосуєте за відставку Азарова.

Тому, може, в нас окремі депутати могли б підтримати, сказати, що ми знаємо його як бізнесмена, як управлінця, як самого чесного міністра в уряді Азарова чи ще якогось, наприклад, то як кандидата від опозиційних фракцій (Порошенко – ред.), тим більше єдиного кандидата, мені здається, що це було б помилкою для опозиційних фракцій.

Друга позиція взагалі стосується ситуації з Києвом. От я притримуюся такої точки зору, що нам треба зупинити і просити всіх колег чи політиків цю боротьбу за те, хто буде, коли буде, що буде, трошки зупинити, тому що ми зараз у чужому сценарії. Якщо ми зараз вдень і вночі будемо говорити, хто буде кандидатом, ми цей сценарій допомагаємо владі реалізовувати.

Сценарій дуже простий. Вони розуміють, що треба якусь кістку кинути і Європі, і міжнародному співтовариству, і киянам, невеличку таку, яка вже об’їдена, з цієї кістки вже нічого не залишилося, і провести в серпні чи в кінці липня вибори міського голови. Але ключове – влада не хоче проводити вибори у Київраду.

І я вважаю, що це пастка, на яку опозиція не повинна купуватися. По-перше, це незаконно, по-друге, це повний абсурд. Тому що наша ідея у чому полягає? Щоб відновити місцеве самоврядування. Зараз Київрада не тільки буде незаконною з червня. Найстрашніше інше. Що це рада, де більшість двічі зрадила своїх виборців. Перший раз – частина людей від опозиційних фракцій перейшла до Черновецького, а потім ця частина людей від Черновецького перейшла до Попова. Тобто, вони двічі обманули киян.

Тому наше завдання повинне бути таке. Ми боремося за місцеве самоврядування в Києві, щоб кияни могли впливати на ситуацію в місті, а не призначали їм якихось прийшлих людей. Отож Київрада. Друге – це, звичайно, одночасно вибори міського голови.

Треба ще думати, що треба робити із законодавством. Так само його треба було б міняти, тому що сьогодні повноваження міського голови – він є головою Київради насправді. Найбільші повноваження в КМДА і в голови КМДА, а далі йде Київрада.

Тому що нам говорять? Тут Попов залишиться, як представник Януковича. Київрада Черновецького, умовно кажучи, залишається, а мера ми вам там запропонуємо. При таких обставинах, мені здається, опозиція не повинна на це йти, бо це чистий обман. І я взагалі противник таких виборів.

– Добре. Але тоді все взагалі залишиться до 2015 року.

– Це не означає, що не треба шукати варіанти боротися і не зупиняти цю боротьбу. Але погодитися на те, що на 1,5 року ми обираємо київського міського голову, який не має жодного ресурсу повноважень. І за таких обставин цей чоловік, звичайно, можливо, якійсь багатій людині вигідно, бо легше доводиться земельне питання більшістю Київради…

– В опозиції йде дискусія стосовно того, як це все має бути? І чи може бути таке, що три фракції опозиційні пересваряться через це?

– Я сподіваюся, що ні. Я завжди закликаю до цього, і більшість людей, мені здається, підтримує таку логіку дій, про яку я вже сказав.

Перше. Ми домагаємося виборів і зміни взагалі системи організації управління в Києві, відновлюємо місцеве самоврядування через вибори Київради і міського голови.

Друга теза. Як тільки ми цього домоглися, всі опозиційні партії – тому що Партія регіонів чи комуністи, чи, як я кажу, «любі друзі» влади хай самі висуваються, домовляються між собою.

А «Свобода», «Батьківщина», УДАР чи партії, які співпрацюють, пропонують своїх кандидатів. Цих кандидатів ми зібрали докупи. Може, їх 5, 10 і так далі. І найкраще тестування – це ж не вожді, коли біографії передивляються, а ми проводимо серйозні, може, 2-3 кампанії соціологічні проводять дослідження. Запитання дуже просте: на вашу думку, хто повинен представляти опозицію на виборах київського міського голови? Такий-то, такий-то. Тестуємо, рейтингові показники.

– Ваше прізвище тестувалося?

– Моє прізвище тестувалося. Тестувалося десь кілька місяців назад. Я Вам скажу, що я маю певний рейтинг і підтримку як одного з кандидатів від опозиції. Але я свідомо сказав, що ці дослідження треба друкувати і треба їх зробити, коли це буде офіційно зроблено всіма партіями.

– А була б готовність піти?

– Я думаю, що якщо мене партія підтримає і мої колеги по «Свободі» і УДАРу, то я готовий їх довіру виправдати (бути кандидатом від опозиції на посаду міського голови Києва – ред.).

Але ще раз кажу, що сьогодні треба перенести все це, що спочатку місцеве самоврядування, а потім міський голова. Не навпаки. І те, що влада нас зараз заганяє у порівняння, які у нас є кандидати, то це означає, що влада, очевидно, точно визначилася, що вибори до Київради вона не буде проводити.

Ще раз кажу, що я моя позиція, можливо, жорстка і не всім зрозуміла, але я вважаю, що вибори міського голови на 1,5 місяця в серпні, коли буде 30% киян, без виборів Київради недоцільно проводити і неправильно. Краще поборотися і провести, умовно кажучи, на початку вересня вибори Київради і міського голови одночасно, аніж грати в цей сценарій влади.

– Говорять про те, що найближчим часом «Фронт змін» має злитися з «Батьківщиною». Як проходитиме це зливання? Це, очевидно, складний момент. Як це буде відбуватися?

– Стратегія створення єдиної партії – річ, яка не дебатується. Ми засіли на механізмах, інструментах, тактиці реалізації цього. Скажімо, в який спосіб? Я і багато людей в «Батьківщині» підтримую ту точку зору, що оскільки за базу взято «Батьківщину», то через інші політичні партії, якщо б вони хотіли, вони і так написали заяви про вихід зі своїх партій, щоб стати депутатами, тобто це трошки виглядає непослідовно... Ви, щоб стати депутатом, написали заяву і сказали, що ви, наприклад, не в партії Х і стали депутатом, а потім кажете: та ні, друзі, «Батьківщина» – така середня партія, а от наша потужна партія – її треба відновити. Так треба було вашою потужною партією йти окремо на вибори.

Тому ми говоримо, що принцип квот, що от наша партія – 10 посад, а ваша партія – 10 областей, не працюючий цей принцип. Тобто треба вступати в «Батьківщину» і в обласні і в місцеві організації, роботою своєю показувати своє місце і так далі, шляхом, так би мовити, погодження виходити на єдину політичну силу.

– Як на це дивиться лідер партії Юлія Тимошенко?

– Юлія Тимошенко– так само прихильник єдиної політичної партії. Але так само вона розуміє, що все-таки «Батьківщина» є основою для подальшого об’єднання. Хоча якісь такі інструментарії – я не бачив від неї розписаного інструментарію, як це зробити. Тобто її позиція така: ведіть переговори, домовляйтеся, але результат повинен бути – ми повинні мати одну потужну опозиційну політичну силу.

– На коли можна очікувати на такий результат?

– Певні кроки можна робити вже і тепер, тому що, скажімо, сама стратегія побудови партії, програмні якісь речі і так далі, то треба обговорювати.

Але я Вам скажу, що мене стримує в активній підтримці цього процесу. Те, що у фракції події відбуваються теж непрості. І Ви бачите. І я був би прихильником того, що ми мусили б проаналізувати нашу попередню…

– На коли?

– Є проект революційний на 18 травня. Але я прихильник еволюційного варіанту.

– Будемо бачити, як це відбуватиметься.
​