Київ – Сьогодні відзначають Міжнародний день книги. Свого часу науково-технічна революція перетворила книгу із атрибуту богослужіння на продукт. Відтоді книжкове оформлення стало питанням не лише естетики, а й комерції. Нині дизайн обкладинок є чи не окремим видом мистецтва, а дизайнери переконані, що хороше оформлення продає навіть погану літературу. Тим не менш, в Україні якісний дизайн поки що – рідкість. Дизайнери не хочуть співпрацювати з великими видавництвами: кажуть, не збігаються уявлення про смак та гонорари. Однак видавці пояснюють, що прибутки від продажів книжок не дозволять платити за оформлення стільки ж, скільки на заході.
Книжкова обкладинка у звичному для нас вигляді вперше з’явилася у 19-му столітті. До цього книги переплітали будь-чим – просто, щоб захистити сторінки. Пізніше палітурки з тканини або шкіри почали додатково загортати у папір. А потім задля економії замість обгорток почали використовувати суперобкладинки, найстарішу з яких датують 1830 роком.
Видавці швидко зрозуміли, що суперобкладинка – це, перш за все, можливість рекламувати книгу. Тоді почав формуватися книжковий маркетинг, а заразом і професія книжкового дизайнера.
Український дизайнер Ілля Стронґовський якісний дизайн порівнює з поезією, мовляв, в обох випадках визначальними є сильна ідея і свіжа метафора. Робота над оформленням починається з тексту, головне – знайти у книзі образ і витягти його на поверхню, при цьому не переповідаючи зміст.
Дизайнер наводить приклад, що серед дизайнерів вже став класичним – це «Степовий вовк» Германа Гессе. Здебільшого на обкладинках видань цього твору є степ, і є вовк. Це – погані обкладинки, каже Ілля Стронґовський, адже вони не передають ані настрою, ані ідеї.
У творчу кризу дизайнер не вірить, каже, що насправді це – невміння змусити себе щось робити. Для того, щоб шукати ідею було легше, він радить створювати щось щодня. У самого Іллі Стронґовського є вже декілька подібних проектів, останній з яких – «30 днів – 30 обкладинок». Дизайнер оформив підбірку творів класичної літератури, серед яких – «Майстер і Маргарита» Булгакова, «Сто років самотності» Маркеса і «Степовий вовк» Гессе.
«Це був такий собі виклик. Там немає жодної української книжки і жодної невідомої, і це був свідомий вибір. У кількох випадках мені вдалося вигадати щось нове, ще у декількох я скористався класичними впізнаваними ходами, а від кількох книжок довелося відмовитися, тому що я не зміг вигадати ідеї, яка б була достоту моя, авторська. Наприклад, я не оформив «Лоліту», – розповідає Стронґовський.
Оформлювати погану книжку цікаво – дизайнери
Для дизайнерки творчої майстерні «Аґрафка» Романи Романишин важливе спілкування з автором, якщо йдеться про оформлення нової книги. Часом він вже має свої ідеї для візуалізації, які потрібно врахувати, розповідає художниця. А от на натхнення під час роботи над дизайном покладатися не варто, переконана вона.
«Це робота, ми працюємо так само, як й інші люди. Кризи не буває, іноді не вистачає й доби, аби зробити усе, що хочеш. Щоправда, буває перенасичення ідеями, зображеннями, коли хочеться якогось просто краєвиду, щоб відпочити», – каже вона.
Оформлювати тексти, які не подобаються, також часом доводиться, розповідають художники. Іноді з цього виходить цікавий експеримент, а іноді – доводиться повертати аванс. Тоді ці книжки без жодних проблем оформлюють вітчизняні видавництва – все одно, за словами незалежних дизайнерів, тамтешні художники цих книжок не читають.
«Вони роблять обкладинки, на які боляче дивитися»
Нарікання на українські видавництва серед дизайнерів – звичайна справа. Основні претензії стосуються смаків видавців та оплати. В Європі ціна обкладинки коливається від 300 доларів – якщо це електронне видання – до семи тисяч – якщо оформлює іменитий дизайнер.
«Не знаю, як зараз, але востаннє, коли я цим цікавився, «Фоліо» платило за обкладинку 300 гривень. Кращі умови в «Клубу сімейного дозвілля», але там у тих, хто приймає рішення, є свої критерії смаку, яким не відповідають хороші обкладинки. «Захід нам не наказ», – кажуть і вони і роблять обкладинки, на які боляче дивитися. Як приклад раджу поглянути на їхнє перевидання творів Юрія Андруховича», – розповідає Ілля Стронґовський.
За його словами, в Україні авторський підхід до дизайну є настільки рідкісним, що зробити на цьому кар’єру можна за лічені місяці – для цього потрібно просто створювати щось більш-менш якісне. Тим не менш, потроху з’являються талановиті початківці – зазвичай це ті, що працюють із самвидавом.
Ми просто не маємо достатньо коштів, щоб заплатити дизайнеру – видавці
Якщо видавці хочуть бачити себе на міжнародному ринку, то просто мусять дбати про дизайн, переконана директор видавництва «Родовід» Лідія Лихач. Це видавництво друкує альбоми та каталоги з історії мистецтва, а такі видання мають бути оформлені якомога якісніше. Лідія Лихач каже, що цінує роботу дизайнера, бо розуміє, що саме від нього залежатиме, якою буде книга. Однак в питаннях оплати усе впирається в український книжковий ринок, заробити на якому нині – складно.
«Оскільки книжки не продаються – можливо, ми не вміємо їх продавати, але це вже інша тема – то ми просто не маємо достатньо коштів, щоб заплатити дизайнеру хоча б приблизно так само, як на заході», – пояснює Лідія Лихач.
Тим часом в Україні за радянських часів сформувалася своя школа книжкового дизайну, засновниками якої бути Григорій Нарбут та Василь Кричевський. Однак сьогодні вона практично не досліджена. У східній Європі із національних шкіл дизайну найвідомішими є польська, яка сформувалася на основі плакатного мистецтва, та чехословацька. Одним із зразків хорошого дизайну у світі є британські пейпер-беки – книги у м’якій обкладинці. У 1935 році англійське видавництво Pinguin Books вирішило довести, що кишенькові видання – це не лише «чтиво», і відтоді видає якісні книги саме у такому форматі.
Книжкова обкладинка у звичному для нас вигляді вперше з’явилася у 19-му столітті. До цього книги переплітали будь-чим – просто, щоб захистити сторінки. Пізніше палітурки з тканини або шкіри почали додатково загортати у папір. А потім задля економії замість обгорток почали використовувати суперобкладинки, найстарішу з яких датують 1830 роком.
Видавці швидко зрозуміли, що суперобкладинка – це, перш за все, можливість рекламувати книгу. Тоді почав формуватися книжковий маркетинг, а заразом і професія книжкового дизайнера.
Український дизайнер Ілля Стронґовський якісний дизайн порівнює з поезією, мовляв, в обох випадках визначальними є сильна ідея і свіжа метафора. Робота над оформленням починається з тексту, головне – знайти у книзі образ і витягти його на поверхню, при цьому не переповідаючи зміст.
Дизайнер наводить приклад, що серед дизайнерів вже став класичним – це «Степовий вовк» Германа Гессе. Здебільшого на обкладинках видань цього твору є степ, і є вовк. Це – погані обкладинки, каже Ілля Стронґовський, адже вони не передають ані настрою, ані ідеї.
У творчу кризу дизайнер не вірить, каже, що насправді це – невміння змусити себе щось робити. Для того, щоб шукати ідею було легше, він радить створювати щось щодня. У самого Іллі Стронґовського є вже декілька подібних проектів, останній з яких – «30 днів – 30 обкладинок». Дизайнер оформив підбірку творів класичної літератури, серед яких – «Майстер і Маргарита» Булгакова, «Сто років самотності» Маркеса і «Степовий вовк» Гессе.
«Це був такий собі виклик. Там немає жодної української книжки і жодної невідомої, і це був свідомий вибір. У кількох випадках мені вдалося вигадати щось нове, ще у декількох я скористався класичними впізнаваними ходами, а від кількох книжок довелося відмовитися, тому що я не зміг вигадати ідеї, яка б була достоту моя, авторська. Наприклад, я не оформив «Лоліту», – розповідає Стронґовський.
Оформлювати погану книжку цікаво – дизайнери
Для дизайнерки творчої майстерні «Аґрафка» Романи Романишин важливе спілкування з автором, якщо йдеться про оформлення нової книги. Часом він вже має свої ідеї для візуалізації, які потрібно врахувати, розповідає художниця. А от на натхнення під час роботи над дизайном покладатися не варто, переконана вона.
«Це робота, ми працюємо так само, як й інші люди. Кризи не буває, іноді не вистачає й доби, аби зробити усе, що хочеш. Щоправда, буває перенасичення ідеями, зображеннями, коли хочеться якогось просто краєвиду, щоб відпочити», – каже вона.
Оформлювати тексти, які не подобаються, також часом доводиться, розповідають художники. Іноді з цього виходить цікавий експеримент, а іноді – доводиться повертати аванс. Тоді ці книжки без жодних проблем оформлюють вітчизняні видавництва – все одно, за словами незалежних дизайнерів, тамтешні художники цих книжок не читають.
«Вони роблять обкладинки, на які боляче дивитися»
Нарікання на українські видавництва серед дизайнерів – звичайна справа. Основні претензії стосуються смаків видавців та оплати. В Європі ціна обкладинки коливається від 300 доларів – якщо це електронне видання – до семи тисяч – якщо оформлює іменитий дизайнер.
«Не знаю, як зараз, але востаннє, коли я цим цікавився, «Фоліо» платило за обкладинку 300 гривень. Кращі умови в «Клубу сімейного дозвілля», але там у тих, хто приймає рішення, є свої критерії смаку, яким не відповідають хороші обкладинки. «Захід нам не наказ», – кажуть і вони і роблять обкладинки, на які боляче дивитися. Як приклад раджу поглянути на їхнє перевидання творів Юрія Андруховича», – розповідає Ілля Стронґовський.
За його словами, в Україні авторський підхід до дизайну є настільки рідкісним, що зробити на цьому кар’єру можна за лічені місяці – для цього потрібно просто створювати щось більш-менш якісне. Тим не менш, потроху з’являються талановиті початківці – зазвичай це ті, що працюють із самвидавом.
Ми просто не маємо достатньо коштів, щоб заплатити дизайнеру – видавці
Якщо видавці хочуть бачити себе на міжнародному ринку, то просто мусять дбати про дизайн, переконана директор видавництва «Родовід» Лідія Лихач. Це видавництво друкує альбоми та каталоги з історії мистецтва, а такі видання мають бути оформлені якомога якісніше. Лідія Лихач каже, що цінує роботу дизайнера, бо розуміє, що саме від нього залежатиме, якою буде книга. Однак в питаннях оплати усе впирається в український книжковий ринок, заробити на якому нині – складно.
«Оскільки книжки не продаються – можливо, ми не вміємо їх продавати, але це вже інша тема – то ми просто не маємо достатньо коштів, щоб заплатити дизайнеру хоча б приблизно так само, як на заході», – пояснює Лідія Лихач.
Тим часом в Україні за радянських часів сформувалася своя школа книжкового дизайну, засновниками якої бути Григорій Нарбут та Василь Кричевський. Однак сьогодні вона практично не досліджена. У східній Європі із національних шкіл дизайну найвідомішими є польська, яка сформувалася на основі плакатного мистецтва, та чехословацька. Одним із зразків хорошого дизайну у світі є британські пейпер-беки – книги у м’якій обкладинці. У 1935 році англійське видавництво Pinguin Books вирішило довести, що кишенькові видання – це не лише «чтиво», і відтоді видає якісні книги саме у такому форматі.