Київ – У Києві презентували книгу про Ніну Марченко – матір українського дисидента і політв’язня Валерія Марченка. Свої спогади про цю жінку написали українські громадські діячі, журналісти та друзі Валерія Марченка. Упорядники кажуть: ця книга важлива, бо пропагує добро – цінність, якої часом дуже бракує в сучасному суспільстві.
У 1984 році дисидент та літературознавець Валерій Марченко був засуджений до 10 років таборів і 5 років заслання. Гірко казав, що могли б дати й менше – все одно стільки не проживе. На жаль, не помилявся: того ж року він загинув у тюремній лікарні в Ленінграді.
Матір Валерія Марченка пішла з життя через 27 років після свого сина. Навіть у літньому віці жінка працювала над виданням його праць та листів.
«Власне, так воно і сталося. Завжди важко просити і нагадувати, але це був той випадок, коли усі відгукнулися моментально. Не довелося ні за ким ходити і вмовляти. Всі автори дуже швидко зголосилися і написали свої спогади», – каже вона.
«Вона з’явилася вже тоді, коли Валерій відбув термін»
До книги увійшли велике інтерв’ю із Ніною Марченко, спогади про неї дисидентів Семена Глузмана, Євгена Сверстюка, подруг Валерія – італійки Сандри Фапп’яно та голландки Джекі Бакс, та самого Валерія Марченка – на основі його листів до матері.
Ніна Марченко була свідком і учасником різних епізодів української історії, каже Наталія Пуряєва. Утім, арешт сина став для неї піком цієї історії.
Дисидент Євген Сверстюк, що відбував покарання у пермському таборі разом із Валерієм Марченком, пригадує:
«У таборі, коли я саме був на прогулянці, у вікні лікарні з’явився довгов’язий хлопець. Конвой тягнув його за штани донизу, а він спитав мене: «Чи ви знаєте мою маму? Марченко Ніну?» Я кажу: «Ні, не знаю, сестру знаю». «Ні! – кричить, – Ніна!».
«У підлому суспільстві невигідно бути добрим. На жаль. Тому це правильно, що такі люди є. Я сподіваюся, що ця книжка буде ще одним внеском у справі, як би банально це не звучало, пропагування добра», – каже він.
2001 року український журналіст Юрій Луканов, спогади якого також є у книзі, зняв документальний фільм про дружбу Валерія Марченка та голландської дівчини Джекі Бакс.
У 1984 році дисидент та літературознавець Валерій Марченко був засуджений до 10 років таборів і 5 років заслання. Гірко казав, що могли б дати й менше – все одно стільки не проживе. На жаль, не помилявся: того ж року він загинув у тюремній лікарні в Ленінграді.
Матір Валерія Марченка пішла з життя через 27 років після свого сина. Навіть у літньому віці жінка працювала над виданням його праць та листів.
Наталія Пуряєва
Наталія Пуряєва, науковий співробітник Інституту української мови, яка упорядкувала книгу, розповідає, що знала Ніну Марченко шість років. За її словами, це була людина, сповнена бажання щось робити. А після її відходу Наталія Пуряєва намагалася закінчити книгу якомога швидше – щоб спогади лишилися живими.«Власне, так воно і сталося. Завжди важко просити і нагадувати, але це був той випадок, коли усі відгукнулися моментально. Не довелося ні за ким ходити і вмовляти. Всі автори дуже швидко зголосилися і написали свої спогади», – каже вона.
«Вона з’явилася вже тоді, коли Валерій відбув термін»
До книги увійшли велике інтерв’ю із Ніною Марченко, спогади про неї дисидентів Семена Глузмана, Євгена Сверстюка, подруг Валерія – італійки Сандри Фапп’яно та голландки Джекі Бакс, та самого Валерія Марченка – на основі його листів до матері.
Ніна Марченко була свідком і учасником різних епізодів української історії, каже Наталія Пуряєва. Утім, арешт сина став для неї піком цієї історії.
Дисидент Євген Сверстюк, що відбував покарання у пермському таборі разом із Валерієм Марченком, пригадує:
«У таборі, коли я саме був на прогулянці, у вікні лікарні з’явився довгов’язий хлопець. Конвой тягнув його за штани донизу, а він спитав мене: «Чи ви знаєте мою маму? Марченко Ніну?» Я кажу: «Ні, не знаю, сестру знаю». «Ні! – кричить, – Ніна!».
Андрій Горбаль
Андрій Горбаль, ще один упорядник книги і племінник Ніни Марченко, каже, що для нього «тьотя Ніна», як він її називає, завжди була уособленням доброти – для того часу дивної.«У підлому суспільстві невигідно бути добрим. На жаль. Тому це правильно, що такі люди є. Я сподіваюся, що ця книжка буде ще одним внеском у справі, як би банально це не звучало, пропагування добра», – каже він.
2001 року український журналіст Юрій Луканов, спогади якого також є у книзі, зняв документальний фільм про дружбу Валерія Марченка та голландської дівчини Джекі Бакс.