Після ухвалення закону «Про мови в Українській РСР» 28 жовтня 1989 року тодішній уряд приступив до розроблення програми, яка 12 лютого 1991 року втілилася в документ під назвою «Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року». Ні ця, ні наступні програми не виконувалися навіть наполовину.
Підхід завжди однаковий – за залишковим принципом і з примусу. Тому виходить, що одна рука начебто підтримує розвиток державної мови, а інша – гальмує, але без «начебто».
Як це не парадоксально, проте всі ці роки, попри поодинокі зусилля окремих осіб і структур, така «мовна політика» має всі ознаки війни української держави з «мовою корінного населення» цієї держави.
«Державні програми» і «Комплексні заходи»
Вже програма 1991 року констатувала «нічим не виправдане звуження сфери функціонування мови корінного населення в державному, економічному, політичному та громадському житті». Відповідно до програми, облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми, міністерства та відомства УРСР, громадські органи, підприємства, установи й організації мали виконати більшість положень закону про мови впродовж 1990-1994 років, а то й швидше – починаючи від службових осіб державних, партійних, громадських органів, установ і організацій до мови роботи, діловодства і документації з’їздів, сесій, конференцій, пленумів, засідань, зборів, нарад, інших зібрань, а також маркування товарів, топонімів і картографічних видань.
До 1998 року мережа навчально-виховних закладів повинна була відповідати національному складові і потребам населення. До 2000 року належало запровадити вивчення української мови як навчального предмета в школах із молдавською, польською, румунською, угорською мовами викладання, а також у російськомовних школах, де навчаються діти болгарської, гагаузької, кримськотатарської й інших національностей і народностей, та школах міста Севастополя, а також забезпечити видання оригінальних і перекладу українською мовою російських та іншомовних підручників із різних галузей науки, техніки, народного господарства, необхідних для підготовки фахівців у вищій і середній спеціальній школі.
У 1997 році постановами Кабінету міністрів України були затверджені «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови», а в 2010 році – зміни до них. У цих документах – менше конкретики і більше паперових обіцянок у порівнянні з державною програмою 1991 року.
В 2003 році тодішній прем’єр-міністр України Віктор Янукович підписав нову «Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки».
«Дерибан» почався
У цій програмі найбільше коштів (приблизно третина) на виконання низки пунктів було передбачено для Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, хоча серед виконавців програми – міністерства, державні комітети і служби, державні адміністрації, академії педагогічних наук і державного управління при президенті України. Крім того, в системі НАН України є ще інші академічні установи – Інститут української мови та Інститут мовознавства. Однак Українському мовно-інформаційному фондові лише на третє видання Орфографічного словника, фактично підготовленого співробітники Інституту української мови, мало бути виділено 900 тисяч гривень. Але щоб процес не зупинявся всі 7 років дії програми, Віктор Янукович підписав ще одну зовсім невелику, на один абзац, постанову, в якій слова «Випуск третього видання Орфографічного словника української мови» були замінені словами «Випуск чергових видань Орфографічного словника української мови». Таким чином на один лише словник, багаторазово продубльований, передбачалося виділити з державного бюджету 6,3 мільйона гривень.
Звичайно, якщо порівняти ці цифри зі звітом виконання програми, то картина сильно відрізнятиметься. Але для порівняння наведу «щедру» цифру, передбачену для розроблення Концепції державної мовної політики – 15 тисяч гривень (12,5 з бюджету і 2,5 з інших джерел). В підсумку не було виділено ні копійки, але це не завадило внести таку нелюбу міністрові освіти Табачнику Концепцію, підписану Віктором Ющенком 15 лютого 2010 року, до звіту за виконану програму.
Розроблення вже Державної цільової програма розвитку Національної словникової бази на 2009-2015 роки було передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 року, але вона існує тільки на папері. Пункт 3 розпорядження – «подати у тримісячний строк на розгляд Кабінету Міністрів України проект Програми» – не виконано, а саме питання знято з розгляду.
Нова програма
Нова програма на 2011-2015 роки мала бути затверджена ще в 2010 році, проте досі вона має статус напівпідпільного проекту, і невідомо, яким владним пилом вона припадає – президентським чи кабмінівським. Ще 8 серпня 2012 року Віктор Янукович доручив забезпечити невідкладне розроблення та затвердження (до 27 серпня) Державної програми всебічного розвитку і функціонування української мови. А 3 вересня 2012 року Микола Азаров утворив робочу групу з питань розроблення системних пропозицій стосовно удосконалення законодавства щодо порядку застосування мов в Україні та проекту Державної програми всебічного розвитку і функціонування української мови. На засіданні робочої групи 12 жовтня 2012 року було схвалено «Концепцію Державної національно-культурної програми всебічного розвитку і функціонування української мови». Орієнтовний обсяг програми – понад 583 мільйони гривень. Ще одне засідання відбулося на початку лютого цього року.
Тим часом керівник Українського мовно-інформаційного фонду НАН України Володимир Широков спробував пролобіювати програму через парламентський Комітет з питань освіти та науки. Серед низки пунктів – укладення «фундаментального академічного тлумачного «Словника української мови» у 20 томах», того самого «Орфографічного словника української мови» (10-14-те видання), видання 7-го тому «Етимологічного словника української мови» накладом 1 тисяча примірників та чимало інших позицій.
До речі, три томи «Словника української мови» вже побачили світ і були розкритиковані багатьма мовознавцями. А видання «Етимологічного словника української мови», як випливає з урядової постанови, мало бути завершене ще в IV кварталі 2000 року.
З подивом я відкрив також пункт «Розробити Концепцію державної мовної політики». Цікаво, для чого? Варіанти відповідей: 1) чинна Концепція не влаштовує Дмитра Табачника; 2) на цьому можна ще трохи заробити. Може бути і третій варіант, але я схиляюся до другого, бо в запропонованих «Заходах програми», поданих на засідання Комітету з питань освіти та науки, Концепція «потягнула» на 3,6 мільйона (!) гривень.
Замість висновку
Нещодавно відбувся новий рух довкола «удосконалення законодавства щодо порядку застосування мов в Україні». Знову постарався Микола Азаров, ввівши до складу робочої групи Костянтина Грищенка замість Раїси Богатирьової. Тобто, все поки що обмежується пересуванням ліжок (чи диванів). Мабуть, недаремно члени робочої групи розцінюють такі дії затягуванням внесення поправок у скандальний мовний закон Колесніченка-Ківалова.
На останньому пленарному засіданні Верховної Ради України 22 березня 2013 року член робочої групи, народний депутат від Партії регіонів Ганна Герман під час години запитань до уряду поцікавилася в новопризначеного члена групи Костянтина Грищенка, який стан розгляду цього питання. Й у відповідь почула, а разом з нею і ми всі: «Зараз ми якраз приступаємо до цієї роботи».
Тарас Марусик – помічник-консультант народного депутата України, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Підхід завжди однаковий – за залишковим принципом і з примусу. Тому виходить, що одна рука начебто підтримує розвиток державної мови, а інша – гальмує, але без «начебто».
Як це не парадоксально, проте всі ці роки, попри поодинокі зусилля окремих осіб і структур, така «мовна політика» має всі ознаки війни української держави з «мовою корінного населення» цієї держави.
«Державні програми» і «Комплексні заходи»
Вже програма 1991 року констатувала «нічим не виправдане звуження сфери функціонування мови корінного населення в державному, економічному, політичному та громадському житті». Відповідно до програми, облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми, міністерства та відомства УРСР, громадські органи, підприємства, установи й організації мали виконати більшість положень закону про мови впродовж 1990-1994 років, а то й швидше – починаючи від службових осіб державних, партійних, громадських органів, установ і організацій до мови роботи, діловодства і документації з’їздів, сесій, конференцій, пленумів, засідань, зборів, нарад, інших зібрань, а також маркування товарів, топонімів і картографічних видань.
До 1998 року мережа навчально-виховних закладів повинна була відповідати національному складові і потребам населення. До 2000 року належало запровадити вивчення української мови як навчального предмета в школах із молдавською, польською, румунською, угорською мовами викладання, а також у російськомовних школах, де навчаються діти болгарської, гагаузької, кримськотатарської й інших національностей і народностей, та школах міста Севастополя, а також забезпечити видання оригінальних і перекладу українською мовою російських та іншомовних підручників із різних галузей науки, техніки, народного господарства, необхідних для підготовки фахівців у вищій і середній спеціальній школі.
У 1997 році постановами Кабінету міністрів України були затверджені «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови», а в 2010 році – зміни до них. У цих документах – менше конкретики і більше паперових обіцянок у порівнянні з державною програмою 1991 року.
В 2003 році тодішній прем’єр-міністр України Віктор Янукович підписав нову «Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки».
«Дерибан» почався
У цій програмі найбільше коштів (приблизно третина) на виконання низки пунктів було передбачено для Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, хоча серед виконавців програми – міністерства, державні комітети і служби, державні адміністрації, академії педагогічних наук і державного управління при президенті України. Крім того, в системі НАН України є ще інші академічні установи – Інститут української мови та Інститут мовознавства. Однак Українському мовно-інформаційному фондові лише на третє видання Орфографічного словника, фактично підготовленого співробітники Інституту української мови, мало бути виділено 900 тисяч гривень. Але щоб процес не зупинявся всі 7 років дії програми, Віктор Янукович підписав ще одну зовсім невелику, на один абзац, постанову, в якій слова «Випуск третього видання Орфографічного словника української мови» були замінені словами «Випуск чергових видань Орфографічного словника української мови». Таким чином на один лише словник, багаторазово продубльований, передбачалося виділити з державного бюджету 6,3 мільйона гривень.
Звичайно, якщо порівняти ці цифри зі звітом виконання програми, то картина сильно відрізнятиметься. Але для порівняння наведу «щедру» цифру, передбачену для розроблення Концепції державної мовної політики – 15 тисяч гривень (12,5 з бюджету і 2,5 з інших джерел). В підсумку не було виділено ні копійки, але це не завадило внести таку нелюбу міністрові освіти Табачнику Концепцію, підписану Віктором Ющенком 15 лютого 2010 року, до звіту за виконану програму.
Розроблення вже Державної цільової програма розвитку Національної словникової бази на 2009-2015 роки було передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 року, але вона існує тільки на папері. Пункт 3 розпорядження – «подати у тримісячний строк на розгляд Кабінету Міністрів України проект Програми» – не виконано, а саме питання знято з розгляду.
Нова програма
Нова програма на 2011-2015 роки мала бути затверджена ще в 2010 році, проте досі вона має статус напівпідпільного проекту, і невідомо, яким владним пилом вона припадає – президентським чи кабмінівським. Ще 8 серпня 2012 року Віктор Янукович доручив забезпечити невідкладне розроблення та затвердження (до 27 серпня) Державної програми всебічного розвитку і функціонування української мови. А 3 вересня 2012 року Микола Азаров утворив робочу групу з питань розроблення системних пропозицій стосовно удосконалення законодавства щодо порядку застосування мов в Україні та проекту Державної програми всебічного розвитку і функціонування української мови. На засіданні робочої групи 12 жовтня 2012 року було схвалено «Концепцію Державної національно-культурної програми всебічного розвитку і функціонування української мови». Орієнтовний обсяг програми – понад 583 мільйони гривень. Ще одне засідання відбулося на початку лютого цього року.
Тим часом керівник Українського мовно-інформаційного фонду НАН України Володимир Широков спробував пролобіювати програму через парламентський Комітет з питань освіти та науки. Серед низки пунктів – укладення «фундаментального академічного тлумачного «Словника української мови» у 20 томах», того самого «Орфографічного словника української мови» (10-14-те видання), видання 7-го тому «Етимологічного словника української мови» накладом 1 тисяча примірників та чимало інших позицій.
До речі, три томи «Словника української мови» вже побачили світ і були розкритиковані багатьма мовознавцями. А видання «Етимологічного словника української мови», як випливає з урядової постанови, мало бути завершене ще в IV кварталі 2000 року.
З подивом я відкрив також пункт «Розробити Концепцію державної мовної політики». Цікаво, для чого? Варіанти відповідей: 1) чинна Концепція не влаштовує Дмитра Табачника; 2) на цьому можна ще трохи заробити. Може бути і третій варіант, але я схиляюся до другого, бо в запропонованих «Заходах програми», поданих на засідання Комітету з питань освіти та науки, Концепція «потягнула» на 3,6 мільйона (!) гривень.
Замість висновку
Нещодавно відбувся новий рух довкола «удосконалення законодавства щодо порядку застосування мов в Україні». Знову постарався Микола Азаров, ввівши до складу робочої групи Костянтина Грищенка замість Раїси Богатирьової. Тобто, все поки що обмежується пересуванням ліжок (чи диванів). Мабуть, недаремно члени робочої групи розцінюють такі дії затягуванням внесення поправок у скандальний мовний закон Колесніченка-Ківалова.
На останньому пленарному засіданні Верховної Ради України 22 березня 2013 року член робочої групи, народний депутат від Партії регіонів Ганна Герман під час години запитань до уряду поцікавилася в новопризначеного члена групи Костянтина Грищенка, який стан розгляду цього питання. Й у відповідь почула, а разом з нею і ми всі: «Зараз ми якраз приступаємо до цієї роботи».
Тарас Марусик – помічник-консультант народного депутата України, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода