Лондон – Британці, а особливо англійці, принаймні на перший погляд не мають проблем, які б потребували національного примирення. Хоча, звичайно ж, Англія має свої темні сторінки історії, які стосуються колонізаторських воєн періоду розбудови імперії та участі у торгівлі рабами.
Лондонські музеї намагаються зосередитися на фактах, створюючи можливості дослідникам для вивчення історії.
Саме в цьому бачать свою головну роль більшість музеїв: не давати оцінки подіям, а зберегти матеріальні свідчення історії: накопичувати докази й факти, якими можна було б милуватися як творами мистецтва або вивчати як історичні докази.
Одним з місць у Лондоні, де зберігають свідчення складних подій і сторінок історії, є музей Степана Бандери.
Це, власне, одна, хоч і досить велика, кімната в будівлі української організації Лондона.
Найбільш вражаючим експонатом є сорочка з плямами крові, в якій Степан Бандера загинув 15 жовтня 1959 року в Мюнхені.
Експонати деяких музеїв можуть бути кривавими чи закривавленими у прямому розумінні цього слова.
Вони можуть викликати дуже похмурі думки, але мало хто, напевне, наважиться заперечувати, що вони потрібні.
Особливо це стосується тих сторінок історії, де зацікавлені сторони намагаються подати свою версію того, що відбувалося.
Наприклад, у випадку Степана Бандери потужна пропагандистська машина Радянського Союзу усіляко заперечувала причетність Москви до смерті діячів українського руху за незалежність.
Лише той факт, що агент КДБ, убивця Богдан Сташинський утік від своїх господарів і на суді в Німеччині у подробицях розповів, як він виконував наказ про вбивство, допоміг встановити остаточну правду.
Такі невеличкі музеї, як музей Степана Бандери у Лондоні, зберігають речові докази тих кривавих сторінок української історії.
Лондонські музеї намагаються зосередитися на фактах, створюючи можливості дослідникам для вивчення історії.
Саме в цьому бачать свою головну роль більшість музеїв: не давати оцінки подіям, а зберегти матеріальні свідчення історії: накопичувати докази й факти, якими можна було б милуватися як творами мистецтва або вивчати як історичні докази.
Одним з місць у Лондоні, де зберігають свідчення складних подій і сторінок історії, є музей Степана Бандери.
Це, власне, одна, хоч і досить велика, кімната в будівлі української організації Лондона.
Найбільш вражаючим експонатом є сорочка з плямами крові, в якій Степан Бандера загинув 15 жовтня 1959 року в Мюнхені.
Експонати деяких музеїв можуть бути кривавими чи закривавленими у прямому розумінні цього слова.
Вони можуть викликати дуже похмурі думки, але мало хто, напевне, наважиться заперечувати, що вони потрібні.
Особливо це стосується тих сторінок історії, де зацікавлені сторони намагаються подати свою версію того, що відбувалося.
Наприклад, у випадку Степана Бандери потужна пропагандистська машина Радянського Союзу усіляко заперечувала причетність Москви до смерті діячів українського руху за незалежність.
Лише той факт, що агент КДБ, убивця Богдан Сташинський утік від своїх господарів і на суді в Німеччині у подробицях розповів, як він виконував наказ про вбивство, допоміг встановити остаточну правду.
Такі невеличкі музеї, як музей Степана Бандери у Лондоні, зберігають речові докази тих кривавих сторінок української історії.