Варшава – У якій ситуації опинилася сьогодні українська культура та українські неурядові організації? Що відбувається на видавничому ринку, в кіно, в літературі та у ЗМІ України? На ці та інші запитання намагаються відповісти автори «Доповіді про стан культури та НУО в Україні», нещодавно виданого у Польщі. Збірник статей, присвячених українській культурі, підготувала фундація Open Culture, що діє у місті Люблін. Про завдання проекту Радіо Свобода запитало Павла Ляуфера, одного з редакторів видання.
– Скажіть, будь ласка, як виникла ідея створити такий звіт?
– Ідея народилася як серія звітів, що показує актуальну ситуацію в неурядовому секторі країн «Східного партнерства». Ми хотіли дізнатися, що зараз відбувається в культурі, в третьому секторі цих країн, тому що дотепер у країнах Західної Європи ці держави сприймають крізь призму радянського минулого. Натомість ми цими своїми звітами хочемо показати, що там є молоді, динамічні середовища європейського рівня. Доповідь про стан української культури видана чотирма мовами – польською, українською, очевидно, англійською, а також російською.
– А хто саме готував доповідь, присвячену Україні?
– Людей, залучених до підготовки цієї доповіді, було кілька десятків. Зокрема, я можу назвати такі прізвища авторів: Микола Рябчук, Зиновій Мазурек, Олександр Буценко, також представники молодого покоління – такі, як Андрій Любка, – чи вже визнані авторитети – такі, як Андрій Курков, Оксана Забужко, Олександр Євтушенко, Михайло Бриних чи Катерина Бабкіна.
Якщо йдеться про сектор неурядових організацій, то варто згадати таких авторів, як Єжи Онух, Катерина Ботанова, Богдан Шумилович, Пйотр Казміркевич, Андрій Когут чи Рустем Аблятіф – представник кримськотатарського середовища. Хочу наголосити, що ми, поляки, надали слово українським авторам, тому що ми не хочемо дивитися на українські проблеми крізь призму наших польських уявлень, бо ми можемо помилятися. Ми воліємо, щоб самі українці про це говорили.
– Публікацій, присвячених Україні, українській культурі в Польщі видається чимало. Чим ваша вирізняється на їхньому тлі?
– Ми намагалися зберегти баланс між аналітичністю текстів та їхньою зрозумілістю. Наша ідея полягала у тому, щоб створити звіт без надмірної академічності. З іншого боку, він мусив бути достатньо репрезентативним, представляти цілий спектр проблем української культури. Ми не хотіли створювати чергову типову для пострадянських країн публікацію, таку, яку в західних країнах ніхто не братиме до уваги. Ми свідомо обрали, так би мовити, легкий стиль, щоб західний дипломат або чиновник, якому в руки потрапить ця книжка, не відклав її на полицю. Ми прагнули створити щось пізнавальне про українську культуру, що можна з приємністю читати, попиваючи ранкову каву.
– Які думки виникли у Вас після прочитання статей, написаних українськими авторами?
– Мене дуже вразило те, що з’являлося, так би мовити, між рядками, хоч іноді це сказано прямо. Усіх авторів об’єднує глибоке усвідомлення того, в якій ситуації сьогодні перебуває Україна – держава, яка фактично щойно формується. Автори статей виразно вказують причини, чому ми, представники західних суспільств, часто погано розбираємося в українських питаннях, в українській культурі. На жаль, зацікавлення Україною, на яку ще донедавна в Європі була своєрідна мода, помітно послабилося. За такої ситуації ми хочемо показати, що українська культура – це культура світового рівня, яка не має чого соромитися, яка не повинна мати ніяких комплексів. Вона повноцінно функціонує, має сильні тили у формі третього сектора. Але, безумовно, ми не оминаємо проблемних справ. Через усі тексти збірника червоною ниткою проходить питання: «Як у нас є, чого ми прагнемо, що можемо зробити?». На всі ці питання у книжці можна знайти відповідь.
– Скажіть, будь ласка, як виникла ідея створити такий звіт?
– Ідея народилася як серія звітів, що показує актуальну ситуацію в неурядовому секторі країн «Східного партнерства». Ми хотіли дізнатися, що зараз відбувається в культурі, в третьому секторі цих країн, тому що дотепер у країнах Західної Європи ці держави сприймають крізь призму радянського минулого. Натомість ми цими своїми звітами хочемо показати, що там є молоді, динамічні середовища європейського рівня. Доповідь про стан української культури видана чотирма мовами – польською, українською, очевидно, англійською, а також російською.
– А хто саме готував доповідь, присвячену Україні?
– Людей, залучених до підготовки цієї доповіді, було кілька десятків. Зокрема, я можу назвати такі прізвища авторів: Микола Рябчук, Зиновій Мазурек, Олександр Буценко, також представники молодого покоління – такі, як Андрій Любка, – чи вже визнані авторитети – такі, як Андрій Курков, Оксана Забужко, Олександр Євтушенко, Михайло Бриних чи Катерина Бабкіна.
Якщо йдеться про сектор неурядових організацій, то варто згадати таких авторів, як Єжи Онух, Катерина Ботанова, Богдан Шумилович, Пйотр Казміркевич, Андрій Когут чи Рустем Аблятіф – представник кримськотатарського середовища. Хочу наголосити, що ми, поляки, надали слово українським авторам, тому що ми не хочемо дивитися на українські проблеми крізь призму наших польських уявлень, бо ми можемо помилятися. Ми воліємо, щоб самі українці про це говорили.
– Публікацій, присвячених Україні, українській культурі в Польщі видається чимало. Чим ваша вирізняється на їхньому тлі?
Ми обрали легкий стиль, щоб західний дипломат або чиновник, якому в руки потрапить ця книжка, не відклав її на полицю
– Ми намагалися зберегти баланс між аналітичністю текстів та їхньою зрозумілістю. Наша ідея полягала у тому, щоб створити звіт без надмірної академічності. З іншого боку, він мусив бути достатньо репрезентативним, представляти цілий спектр проблем української культури. Ми не хотіли створювати чергову типову для пострадянських країн публікацію, таку, яку в західних країнах ніхто не братиме до уваги. Ми свідомо обрали, так би мовити, легкий стиль, щоб західний дипломат або чиновник, якому в руки потрапить ця книжка, не відклав її на полицю. Ми прагнули створити щось пізнавальне про українську культуру, що можна з приємністю читати, попиваючи ранкову каву.
– Які думки виникли у Вас після прочитання статей, написаних українськими авторами?
Ми хочемо показати, що українська культура – це культура світового рівня
– Мене дуже вразило те, що з’являлося, так би мовити, між рядками, хоч іноді це сказано прямо. Усіх авторів об’єднує глибоке усвідомлення того, в якій ситуації сьогодні перебуває Україна – держава, яка фактично щойно формується. Автори статей виразно вказують причини, чому ми, представники західних суспільств, часто погано розбираємося в українських питаннях, в українській культурі. На жаль, зацікавлення Україною, на яку ще донедавна в Європі була своєрідна мода, помітно послабилося. За такої ситуації ми хочемо показати, що українська культура – це культура світового рівня, яка не має чого соромитися, яка не повинна мати ніяких комплексів. Вона повноцінно функціонує, має сильні тили у формі третього сектора. Але, безумовно, ми не оминаємо проблемних справ. Через усі тексти збірника червоною ниткою проходить питання: «Як у нас є, чого ми прагнемо, що можемо зробити?». На всі ці питання у книжці можна знайти відповідь.