Харків – Швидкість харківського вітру спрямують на виробництво електрики. Над цим зараз працюють науковці Центру енергоефективності та відновлюваної енергетики, що при Харківському університеті. Це відбувається у рамках спільного проекту з німецькою компанією WSB, яка займається вимірюванням вітроенергопотенціалу. За попередніми результатами, найшвидші повітряні маси у Кегичівському районі Харківщини. Тож там і планують відкрити перший вітропарк.
Півтора року науковці Харківського національного університету імені Каразіна моніторили швидкість, поривчастість та напрямок вітру, а також температуру і вологість повітряних мас. Дані зі спеціальних приладів, анемометрів, подарованих німецькою компанією WSB, що чотири секунди надходять на спеціальний сервер.
За словами керівника Центру енергоефективності та відновлюваної енергетики Станіслава Ігнатьєва, найактивніші потоки вітру у Кегичівському, Богодухівському і Великобурлуцькому районах.
«У середньому швидкість вітру на промислових висотах там сягає шести метрів за секунду. Це вищий потенціал, ніж у Німеччині та загалом в Європі. Наприклад, на тій самій широті у Німеччині ми маємо швидкість вітру п’ять – п’ять з половиною метрів за секунду. Швидкість повітряних мас під Харковом нам дозволяє побудувати промислові вітрогенератори», – розповів Радіо Свобода керівник проекту.
Перший вітропарк на Харківщині планують розгорнути побіля селища Кегичівка. Там мають встановити 28 вітрогенераторів. «Це – великі металеві щогли, на них кріпляться гондоли з вітрогенераторами. Потужність кожної установки у середньому два мегавати. Кожна установка коштує близько двох мільйонів євро», – розповідає Станіслав Ігнатьєв.
Фахівці пояснюють, що ці вітрогенератори подаватимуть енергію на одну чи дві вітроелектропідстанції, а вони, у свою чергу, – до мереж обленерго.
Самоокупність вітропарків є швидкою
Вітрогенератори планують розташовувати за межами селища. За європейськими стандартами – мінімум за 700 метрів від населеного пункту. Це будуть землі колишньої військової частини та Кегичівського аеродрому, який вже не працює.
Вартість проекту – 60 мільйонів євро. Станіслав Ігнатьєв розповідає, що зараз проект фінансує лише компанія WSB, але він сподівається, що до створення харківського вітропарку долучиться ще низка німецьких підприємств, оскільки такі проекти є екологічно безпечними, перспективними та прибутковими.
Із тим, що вітроенергетика сьогодні є перспективною, погоджується і Іван Болбат, директор вітропарку «Новоазовський», що на Донеччині. Попри те, що в зараз альтернативні енерготехнології в Україні на початковій статі дії, термін самоокупності вітрових парків є швидким.
«Вартість однієї турбіни – 3,5 мільйони євро. Середній термін окупності однієї турбіни – п’ять-шість років. У нас наразі працюють 23 турбіни. Загальна потужність вітрогенерувального обладнання 57,5 мегаватів. Обсяг електрики, яку видає наша підстанція у мережу обленерго, залежить від швидкості вітру. У середньому, на добу виходить від 600 тисяч до мільйона кіловат-годин», – розповідає Болбат.
Окрім узгодження документації на створення вітрового парку під Кегичівкою, у планах Центру енергоефективності та альтернативної відновлюваної енергетики при Харківському університеті є також вимірювання вітроенергетичного потенціалу на Херсонщині та у східних регіонах.
Півтора року науковці Харківського національного університету імені Каразіна моніторили швидкість, поривчастість та напрямок вітру, а також температуру і вологість повітряних мас. Дані зі спеціальних приладів, анемометрів, подарованих німецькою компанією WSB, що чотири секунди надходять на спеціальний сервер.
За словами керівника Центру енергоефективності та відновлюваної енергетики Станіслава Ігнатьєва, найактивніші потоки вітру у Кегичівському, Богодухівському і Великобурлуцькому районах.
«У середньому швидкість вітру на промислових висотах там сягає шести метрів за секунду. Це вищий потенціал, ніж у Німеччині та загалом в Європі. Наприклад, на тій самій широті у Німеччині ми маємо швидкість вітру п’ять – п’ять з половиною метрів за секунду. Швидкість повітряних мас під Харковом нам дозволяє побудувати промислові вітрогенератори», – розповів Радіо Свобода керівник проекту.
Перший вітропарк на Харківщині планують розгорнути побіля селища Кегичівка. Там мають встановити 28 вітрогенераторів. «Це – великі металеві щогли, на них кріпляться гондоли з вітрогенераторами. Потужність кожної установки у середньому два мегавати. Кожна установка коштує близько двох мільйонів євро», – розповідає Станіслав Ігнатьєв.
Фахівці пояснюють, що ці вітрогенератори подаватимуть енергію на одну чи дві вітроелектропідстанції, а вони, у свою чергу, – до мереж обленерго.
Самоокупність вітропарків є швидкою
Вітрогенератори планують розташовувати за межами селища. За європейськими стандартами – мінімум за 700 метрів від населеного пункту. Це будуть землі колишньої військової частини та Кегичівського аеродрому, який вже не працює.
Вартість проекту – 60 мільйонів євро. Станіслав Ігнатьєв розповідає, що зараз проект фінансує лише компанія WSB, але він сподівається, що до створення харківського вітропарку долучиться ще низка німецьких підприємств, оскільки такі проекти є екологічно безпечними, перспективними та прибутковими.
Із тим, що вітроенергетика сьогодні є перспективною, погоджується і Іван Болбат, директор вітропарку «Новоазовський», що на Донеччині. Попри те, що в зараз альтернативні енерготехнології в Україні на початковій статі дії, термін самоокупності вітрових парків є швидким.
«Вартість однієї турбіни – 3,5 мільйони євро. Середній термін окупності однієї турбіни – п’ять-шість років. У нас наразі працюють 23 турбіни. Загальна потужність вітрогенерувального обладнання 57,5 мегаватів. Обсяг електрики, яку видає наша підстанція у мережу обленерго, залежить від швидкості вітру. У середньому, на добу виходить від 600 тисяч до мільйона кіловат-годин», – розповідає Болбат.
Окрім узгодження документації на створення вітрового парку під Кегичівкою, у планах Центру енергоефективності та альтернативної відновлюваної енергетики при Харківському університеті є також вимірювання вітроенергетичного потенціалу на Херсонщині та у східних регіонах.