Київ – У Всесвітній день прав споживача у Києві вручили антипремію «Гнилий кабак». Її отримав один зі столичних закладів громадського харчування, який ініціатори антипремії визнали найбільш українофобним. У цьому ресторані японської кухні офіціанти не говорять українською. Так само українською тут не перекладене меню та оголошення. Ініціатори антинагороди кажуть: такий негостинний до українськомовного споживача заклад не єдиний, однак чимало кафе і ресторанів виправляютья після однієї-двох скарг, залишених відвідувачами у спеціальних книгах.
П’ятниця, обідня година. У ресторані «Муракамі», що на «Золотих воротах» у Києві, якраз чимало відвідувачів. Саме у цю годину разом із журналістами адміністрацію закладу навідали автори антипремії «Гнилий кабак» – активісти рухів «Не будь байдужим», «Дріжджі» та ініціативи «И так поймут».
«Смердючий приз клієнтських симпатій», як його називають автори антинагороди, – гнилий кабачок – уже третій рік поспіль отримує той заклад громадського харчування, який систематично ігнорує потреби українськомовних відвідувачів.
Цього року вручення відбувається мирно (бо під час одного з попередніх вручень адміністратори в прямому сенсі втікали від активістів): адміністраторка Наталя приймає перев’язаний синьо-жовтою стрічкою підгнилий овоч. На запитання, чому в її ресторані немає меню українською мовою, спочатку каже, що назви японських страв однаково звучать і російською, і українською, а потім все-таки обмежується фразою: «У нас велика компанія, і я, як адміністратор, нічого тут не вирішую».
Не таким чемним, щоправда, виявився її колега-офіціант. «Что это за цирк? Короче, я сейчас их выгоню», – обурюється він. Зрештою, ні журналістів, ні активістів ніхто не виганяє. Адміністратор обіцяє передати зауваження директору (якого «немає на місці»).
Відреагувати на скаргу відвідувача мають упродовж одного-двох тижнів
Активістка ініціативи «Дріжджі» Анна Ющенко розповідає: для того, щоб визначити «антигероя» серед столичних закладів громадського харчування, волонтери відвідали 315 київських кафе і ресторанів. Активістів просили звернути увагу на мову меню, обслуговування, оголошення та розрахункові документи. У разі, якщо українська у закладі ігнорувалася, волонтери мали залишити відгук у книзі скарг і поінформувати про це організаторів антипремії.
«Таким чином, зверталася увага ще й на те, чи дотримуються заклади закону про захист прав споживачів та інструкції про порядок ведення книги відгуків і пропозицій. Адже реакцію на такі звернення власники закладів обов’язково повинні надати споживачеві упродовж 7-15 днів», – зазначає Анна Ющенко.
Якщо реакції не було, активісти зверталися до органів контролю. У деяких випадках доходило до штрафів: із директорів закладу інспектори стягували до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (це 170 гривень). Результати проведеного моніторингу «Дріжджі» перенесли на інтерактивну карту.
«Суп із гарбуза» та «фреш із селери» спантеличують офіціантів
Письменниця і громадська активістка Ірена Карпа вважає, що їй щастить, бо з нею офіціанти зазвичай переходять на українську мову. «Навіть в Одесі», – наголошує Карпа. Однак, каже, бувають і кумедні випадки.
«Коли просиш: дайте, будь ласка, суп (навіть не «зупу», а «суп»!) із гарбуза, на вас уже якось так дивляться, починається, видно, в офіціанта в голові когнітивний дисонанс наростати. А потім ви взагалі вбиваєте: і ще – фреш із селери. Все. На цьому, як правило, офіціанти впадають у ступор», – розповідає письменниця.
Як наголошує юрист Юрій Фартушний, у разі, якщо клієнтові відмовили в обслуговуванні українською мовою, він може і повинен вимагати задоволення своїх прав – відповідно до Конституції. І навіть одіозний «мовний закон» тут не може стати на заваді.
«Рішення Конституційного Суду від 1999 року визначає, що українська мова, як державна, є обов’язковим засобом спілкування в Україні у всіх публічних сферах. Навіть закон про засади державної мовної політики аж ніяк не може нам завадити відстоювати свої права на законодавчому рівні, тому що він не може скасувати конституційну норму», – каже Фартушний.
Мовні претензії українських споживачів нині не обмежуються порушеннями у закладах громадського харчування. У лютому львів’янин Святослав Літинський звернувся до суду через те, що на купленій ним пральній машинці «Самсунг» було відсутнє маркування українською. Нині скарга у суді на стадії розгляду.
П’ятниця, обідня година. У ресторані «Муракамі», що на «Золотих воротах» у Києві, якраз чимало відвідувачів. Саме у цю годину разом із журналістами адміністрацію закладу навідали автори антипремії «Гнилий кабак» – активісти рухів «Не будь байдужим», «Дріжджі» та ініціативи «И так поймут».
«Смердючий приз клієнтських симпатій», як його називають автори антинагороди, – гнилий кабачок – уже третій рік поспіль отримує той заклад громадського харчування, який систематично ігнорує потреби українськомовних відвідувачів.
Цього року вручення відбувається мирно (бо під час одного з попередніх вручень адміністратори в прямому сенсі втікали від активістів): адміністраторка Наталя приймає перев’язаний синьо-жовтою стрічкою підгнилий овоч. На запитання, чому в її ресторані немає меню українською мовою, спочатку каже, що назви японських страв однаково звучать і російською, і українською, а потім все-таки обмежується фразою: «У нас велика компанія, і я, як адміністратор, нічого тут не вирішую».
Не таким чемним, щоправда, виявився її колега-офіціант. «Что это за цирк? Короче, я сейчас их выгоню», – обурюється він. Зрештою, ні журналістів, ні активістів ніхто не виганяє. Адміністратор обіцяє передати зауваження директору (якого «немає на місці»).
Відреагувати на скаргу відвідувача мають упродовж одного-двох тижнів
Активістка ініціативи «Дріжджі» Анна Ющенко розповідає: для того, щоб визначити «антигероя» серед столичних закладів громадського харчування, волонтери відвідали 315 київських кафе і ресторанів. Активістів просили звернути увагу на мову меню, обслуговування, оголошення та розрахункові документи. У разі, якщо українська у закладі ігнорувалася, волонтери мали залишити відгук у книзі скарг і поінформувати про це організаторів антипремії.
«Таким чином, зверталася увага ще й на те, чи дотримуються заклади закону про захист прав споживачів та інструкції про порядок ведення книги відгуків і пропозицій. Адже реакцію на такі звернення власники закладів обов’язково повинні надати споживачеві упродовж 7-15 днів», – зазначає Анна Ющенко.
Якщо реакції не було, активісти зверталися до органів контролю. У деяких випадках доходило до штрафів: із директорів закладу інспектори стягували до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (це 170 гривень). Результати проведеного моніторингу «Дріжджі» перенесли на інтерактивну карту.
«Суп із гарбуза» та «фреш із селери» спантеличують офіціантів
Письменниця і громадська активістка Ірена Карпа вважає, що їй щастить, бо з нею офіціанти зазвичай переходять на українську мову. «Навіть в Одесі», – наголошує Карпа. Однак, каже, бувають і кумедні випадки.
«Коли просиш: дайте, будь ласка, суп (навіть не «зупу», а «суп»!) із гарбуза, на вас уже якось так дивляться, починається, видно, в офіціанта в голові когнітивний дисонанс наростати. А потім ви взагалі вбиваєте: і ще – фреш із селери. Все. На цьому, як правило, офіціанти впадають у ступор», – розповідає письменниця.
Як наголошує юрист Юрій Фартушний, у разі, якщо клієнтові відмовили в обслуговуванні українською мовою, він може і повинен вимагати задоволення своїх прав – відповідно до Конституції. І навіть одіозний «мовний закон» тут не може стати на заваді.
Рішення Конституційного Суду: українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування в Україні у всіх публічних сферахЮрій Фартушний
«Рішення Конституційного Суду від 1999 року визначає, що українська мова, як державна, є обов’язковим засобом спілкування в Україні у всіх публічних сферах. Навіть закон про засади державної мовної політики аж ніяк не може нам завадити відстоювати свої права на законодавчому рівні, тому що він не може скасувати конституційну норму», – каже Фартушний.
Мовні претензії українських споживачів нині не обмежуються порушеннями у закладах громадського харчування. У лютому львів’янин Святослав Літинський звернувся до суду через те, що на купленій ним пральній машинці «Самсунг» було відсутнє маркування українською. Нині скарга у суді на стадії розгляду.