«Сашко, ти читав, що Бузина про Шевченка написав?» – ледь не захоплено вигукував у телефон мій екзальтований приятель. «Ні», – відказую, бо до професійного українофоба Бузини ніколи не мав зацікавлень. Але оскільки в останнє півріччя продивився десятки видань про Шевченка, то вже вирішив не оминути і цей «труд».
«Цель этой книги – развенчать миф о Шевченке», – починає гучно Олесь Бузина, син совєтського кагебіста, а нині – новоспечений «писатєль», хоча ні змісту, ні стилю в його творчості не спостерігається. Одна ідеологія: україноненависницька.
Читаючи його «Вурдалак Тарас Шевченко», я позначав звинувачення великому українському поетові. Всі вони кумедні.
Наприклад, Бузина дописався до того, що Шевченко погано… малював. Своє твердження він базує на тому, що князь Рєпнін замовив у Шевченка копію свого портрета, а не оригінал. Бачте, мовляв, князь не довіряв талантові художника. Однак Бузина забуває розповісти читачам іншу суттєву деталь, що той же Рєпнін замовив Шевченкові портрет своїх онуків. Як і те, що князь Кейкуатов також просить намалювати портрет своєї дружини. І ці роботи нині – окраса мистецької Шевченкіани.
Якби Шевченко був поганим художником, то він не виграв би вельми складний конкурс на посаду вчителя малювання Київського університету, в якому брали участь навіть іноземці. А медалі, які отримував Шевченко за свої роботи під час навчання у Петербурзькій академії мистецтв? Чому про них не пише «розвінчувач»? І, зрештою, як він забув про звання академіка, що присудила Шевченкові ця ж «Императорская академия художеств». Ясна річ, про ці основоположні факти Бузина – анічичирк. Бо ж йому треба із Шевченка зробити невдаху.
Ще дивнішим є твердження Бузини про те, що Шевченко малював порнографічні малюнки. На підтвердження своїх слів він у книжці наводить ілюстрації олівцем. Я довго вдивлявся у ці малюнки і не розгледів там навіть натяку на еротику. Звичайні рисунки з натури, які студенти першого курсу будь-якого художнього коледжу роблять десятками. Треба мати особливо бурхливу і збочену уяву, шоб там побачити «порнографію».
Так, жандармський генерал Дубельт щось торочить кількома словами у спогадах про «похабні» малюнки Шевченка, але це радше намагання виправдати перед історією свої брутальні дії проти поета і художника. Бо якби такі малюнки були, вони би зберігалися в особистій справі Шевченка, і Бузина давно вже би їх порозвішував на кожному стовпі. А так йому доводиться підкріплювати свої «тези» якимось абсурдом.
Шевченко поганий, бо… не хвалить царя
Не подобається Бузині і те, що Шевченко був поганим солдатом. От дав йому, далебі, цар можливість вислужитися в офіцери, а «полуграмотный дикарь» навіть цього не зумів. Ну не всі ж такі прислужники, як голомозий Бузина!
От уявімо, наприклад, рядового Миколу Гоголя у казахській пустелі – довгов’язого, незграбного, зануреного у свої вічні сумніви та кошмари. Чи можна закидати геніальному письменникові, що він не зуміє тягнути як належить носок перед якимось унтером Пришибеєвим на плацу? Це тільки Бузині таке звинувачення спаде в голову.
Та й, зрештою, і тут він нещирий, бо на Шевченка подавало начальство подання на присвоєння йому вищого звання, але Петербург не дозволив. Бо ж не для того цар Кобзаря засилав у солдати, аби звідти його випустити. Ясна річ, про це Бузина у книжці ні словом не згадує. Бо ж «розвінчує».
Бузина дописався до того, що Шевченко не знав… української мови. Бо, мовляв, у приватному листуванні користувався нею «безграмотно». Чомусь «розвінчувач» забув, що український поет якраз і був творцем писаної мови. Літературна норма (те, що ми нині називаємо грамотністю) з’явилася далеко пізніше Шевченка і формувалася значною мірою саме на його творах. Тому не може бути «безграмотним» те, що ще не має жодних правил. Кожен у той час писав, як хотів. Тому Шевченкова мова відрізняється від Куліша, Костомарова, від Гребінки і так далі. А вже пізніше наукові інституції виробили норму, і все, що їй суперечить, відтоді стало «неправильним». Але ж мета Бузини – не істина. Головне, скинути з п’єдесталу «ідола».
Зовсім сміховинними є звинувачення, що Шевченко не шанував Миколу І. Ну, не всі ж перед російськими царями благоволіють так, як Бузина! Горопашний дописався до того, що Миколу І називає більшим демократом за Шевченка. Хоча самі росіяни вважають цього царя одним із найгірших правителів. Сучасники прозвали його «жандармом Європи», а Лев Толстой – «Ніколаєм Палкіним».
Бузина весь час хоче довести, що відправлення талановитого художника і поета у казахську пустелю рядовим без права малювати і писати – мало не царська милість. Цікаво, а як би сам Бузина оцінив таку «милість», якби його зараз на 10 років відправили солдатом у Казахстан та ще заборонили писати свої пасквілі. Певно, відразу заволав би, що це не «демократично». І Микола І уже би не здавався би йому великим «демократом».
До відома Бузини, смертна кара у той час в Росії була скасована, тому Шевченку шлях був або в Сибір, або в азійські пустелі. Ніякої милості тут не було. Чимало поляків, які збройно виступали проти Росії, теж засилали у солдати. Шевченко ж тільки вірші писав, а отримав таку ж кару, як і справжні борці проти режиму.
«Упир Пушкін», «кащей Толстой», «вампір Чехов»?
Уся книжка Бузини шита білими нитками. Деколи докори Шевченкові настільки абсурдні, що навіть не знаєш, як на них реагувати. От, наприклад, що Шевченко на спір з’їв сто пельменів. Ну і що тут такого? Хай подивиться українське телебачення, там у різних шоу ще не таке побачить.
Оце постійне бажання винайти щось мізерне, гидке, дріб’язкове, аби очорнити постать великого поета, і складає суть цієї примітивної і далекої від правди книжки. Шкода людей, що дають за неї гроші. Але реклама – двигун торгівлі. І чим більший розголос, тим більше людей купуються на «бузину». (Навіть провидіння нагородила цього автора гідним прізвищем). А якби «розвінчувач» ще там фото своїх голих сідниць надрукував, тираж книжки був би ще вищим. Час такий: жовтий до неможливості.
За свою книжку Бузина, як він пише, «отделался перебитым носом, рассеченой бровью, сотрясением мозга і двумя неделями в больнице скорой помощи». Суд проти себе він виграв, бо, на його щастя, у Шевченка нема спадкоємців, які могли б вимагати відшкодування за паплюження імені свого великого пращура. А тому правосуддя відмовилося розглядати цю справу по суті.
Що ж, пропонуємо Бузині написати продовження своїх «літературознавчих» досліджень. Наприклад, «Упир Пушкін», «Кощей Толстой», «Вампір Чехов». Однак тоді «наслідки» будуть значно важчими. Росіяни, на відміну від нас, м’якістю натури не відрізняються.
Але Бузина, ясна річ, побоїться. Тут переломом носа можна не відбутися. Це вам не сто пельменів на спір проковтнути.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
«Цель этой книги – развенчать миф о Шевченке», – починає гучно Олесь Бузина, син совєтського кагебіста, а нині – новоспечений «писатєль», хоча ні змісту, ні стилю в його творчості не спостерігається. Одна ідеологія: україноненависницька.
Читаючи його «Вурдалак Тарас Шевченко», я позначав звинувачення великому українському поетові. Всі вони кумедні.
Наприклад, Бузина дописався до того, що Шевченко погано… малював. Своє твердження він базує на тому, що князь Рєпнін замовив у Шевченка копію свого портрета, а не оригінал. Бачте, мовляв, князь не довіряв талантові художника. Однак Бузина забуває розповісти читачам іншу суттєву деталь, що той же Рєпнін замовив Шевченкові портрет своїх онуків. Як і те, що князь Кейкуатов також просить намалювати портрет своєї дружини. І ці роботи нині – окраса мистецької Шевченкіани.
Якби Шевченко був поганим художником, то він не виграв би вельми складний конкурс на посаду вчителя малювання Київського університету, в якому брали участь навіть іноземці. А медалі, які отримував Шевченко за свої роботи під час навчання у Петербурзькій академії мистецтв? Чому про них не пише «розвінчувач»? І, зрештою, як він забув про звання академіка, що присудила Шевченкові ця ж «Императорская академия художеств». Ясна річ, про ці основоположні факти Бузина – анічичирк. Бо ж йому треба із Шевченка зробити невдаху.
Ще дивнішим є твердження Бузини про те, що Шевченко малював порнографічні малюнки. На підтвердження своїх слів він у книжці наводить ілюстрації олівцем. Я довго вдивлявся у ці малюнки і не розгледів там навіть натяку на еротику. Звичайні рисунки з натури, які студенти першого курсу будь-якого художнього коледжу роблять десятками. Треба мати особливо бурхливу і збочену уяву, шоб там побачити «порнографію».
Так, жандармський генерал Дубельт щось торочить кількома словами у спогадах про «похабні» малюнки Шевченка, але це радше намагання виправдати перед історією свої брутальні дії проти поета і художника. Бо якби такі малюнки були, вони би зберігалися в особистій справі Шевченка, і Бузина давно вже би їх порозвішував на кожному стовпі. А так йому доводиться підкріплювати свої «тези» якимось абсурдом.
Шевченко поганий, бо… не хвалить царя
Не подобається Бузині і те, що Шевченко був поганим солдатом. От дав йому, далебі, цар можливість вислужитися в офіцери, а «полуграмотный дикарь» навіть цього не зумів. Ну не всі ж такі прислужники, як голомозий Бузина!
От уявімо, наприклад, рядового Миколу Гоголя у казахській пустелі – довгов’язого, незграбного, зануреного у свої вічні сумніви та кошмари. Чи можна закидати геніальному письменникові, що він не зуміє тягнути як належить носок перед якимось унтером Пришибеєвим на плацу? Це тільки Бузині таке звинувачення спаде в голову.
Та й, зрештою, і тут він нещирий, бо на Шевченка подавало начальство подання на присвоєння йому вищого звання, але Петербург не дозволив. Бо ж не для того цар Кобзаря засилав у солдати, аби звідти його випустити. Ясна річ, про це Бузина у книжці ні словом не згадує. Бо ж «розвінчує».
Бузина дописався до того, що Шевченко не знав… української мови. Бо, мовляв, у приватному листуванні користувався нею «безграмотно». Чомусь «розвінчувач» забув, що український поет якраз і був творцем писаної мови. Літературна норма (те, що ми нині називаємо грамотністю) з’явилася далеко пізніше Шевченка і формувалася значною мірою саме на його творах. Тому не може бути «безграмотним» те, що ще не має жодних правил. Кожен у той час писав, як хотів. Тому Шевченкова мова відрізняється від Куліша, Костомарова, від Гребінки і так далі. А вже пізніше наукові інституції виробили норму, і все, що їй суперечить, відтоді стало «неправильним». Але ж мета Бузини – не істина. Головне, скинути з п’єдесталу «ідола».
Зовсім сміховинними є звинувачення, що Шевченко не шанував Миколу І. Ну, не всі ж перед російськими царями благоволіють так, як Бузина! Горопашний дописався до того, що Миколу І називає більшим демократом за Шевченка. Хоча самі росіяни вважають цього царя одним із найгірших правителів. Сучасники прозвали його «жандармом Європи», а Лев Толстой – «Ніколаєм Палкіним».
Бузина весь час хоче довести, що відправлення талановитого художника і поета у казахську пустелю рядовим без права малювати і писати – мало не царська милість. Цікаво, а як би сам Бузина оцінив таку «милість», якби його зараз на 10 років відправили солдатом у Казахстан та ще заборонили писати свої пасквілі. Певно, відразу заволав би, що це не «демократично». І Микола І уже би не здавався би йому великим «демократом».
До відома Бузини, смертна кара у той час в Росії була скасована, тому Шевченку шлях був або в Сибір, або в азійські пустелі. Ніякої милості тут не було. Чимало поляків, які збройно виступали проти Росії, теж засилали у солдати. Шевченко ж тільки вірші писав, а отримав таку ж кару, як і справжні борці проти режиму.
«Упир Пушкін», «кащей Толстой», «вампір Чехов»?
Уся книжка Бузини шита білими нитками. Деколи докори Шевченкові настільки абсурдні, що навіть не знаєш, як на них реагувати. От, наприклад, що Шевченко на спір з’їв сто пельменів. Ну і що тут такого? Хай подивиться українське телебачення, там у різних шоу ще не таке побачить.
Оце постійне бажання винайти щось мізерне, гидке, дріб’язкове, аби очорнити постать великого поета, і складає суть цієї примітивної і далекої від правди книжки. Шкода людей, що дають за неї гроші. Але реклама – двигун торгівлі. І чим більший розголос, тим більше людей купуються на «бузину». (Навіть провидіння нагородила цього автора гідним прізвищем). А якби «розвінчувач» ще там фото своїх голих сідниць надрукував, тираж книжки був би ще вищим. Час такий: жовтий до неможливості.
За свою книжку Бузина, як він пише, «отделался перебитым носом, рассеченой бровью, сотрясением мозга і двумя неделями в больнице скорой помощи». Суд проти себе він виграв, бо, на його щастя, у Шевченка нема спадкоємців, які могли б вимагати відшкодування за паплюження імені свого великого пращура. А тому правосуддя відмовилося розглядати цю справу по суті.
Що ж, пропонуємо Бузині написати продовження своїх «літературознавчих» досліджень. Наприклад, «Упир Пушкін», «Кощей Толстой», «Вампір Чехов». Однак тоді «наслідки» будуть значно важчими. Росіяни, на відміну від нас, м’якістю натури не відрізняються.
Але Бузина, ясна річ, побоїться. Тут переломом носа можна не відбутися. Це вам не сто пельменів на спір проковтнути.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода