Впливовий журнал Nature присвятив свій черговий номер жінкам у науці. Журналісти намагалися розібратися, чи в такому вже прогресивному світі ми живемо, якщо жінки-вчені досі стикаються з нерівною оплатою праці, складнощами у кар’єрному рості та прихованими упередженнями щодо себе. Наука цього тижня обговорює також роботів-воїнів та збереження популяції левів.
Віна Рао – індійка, яка переїхала у США. Вона має докторський ступінь і нині працює у школі медицини Morehouse в Атланті, де рятує людей від раку. Віна Рао каже, що перешкоди на її науковому шляху хоч і пов’язані з її статтю, однак вона до них ставиться по-філософськи.
«Коли ти жінка, матір, ти робиш вдвічі більше роботи. Ти відповідальна за те, що робиться у твоєму домі, і маєш балансувати між роботою по дому і професійними обов’язками. Однак я впевнена: доки ти робиш свою роботу добре, ніхто не стане тобі на заваді», – зазначає вона.
Водночас, на думку журналістів Nature, нерівність статей у науці все ще має місце, і підґрунтя для того дуже різне. Наприклад, політичне. Видання наводить приклад. Китаю, де донедавна участь жінок і чоловіків у науковій сфері була на одному рівні. Однак, як свідчать підрахунки, китайських чоловіків-вчених частіше за жінок відбирають на навчання за кордоном, а це закладає передумови для нерівних умов праці.
В Україні із загального складу академіків НАНУ за майже 100 років її існування Радіо Свобода нарахувало «аж» 10 жінок.
У США, за даними Національного наукового фонду, жінки нині отримують майже половину всіх ступенів PhD у точних науках та інженерній справі, однак займають у цих сферах лише 21% і 5% посад відповідно. При цьому середня зарплатня жінки-вченого у США становить 82% від зарплатні її колеги чоловічої статі (а в окремих сферах, як-то у фізиці чи астрономії, цей показник не перевищує 60%).
Для того, щоб подолати розбіжності, вищим навчальним закладами зокрема пропонують зосередитися на популяризації кар’єри науковця серед жіночої частини студентства. Мовляв, треба вказувати на успішні приклади жінок-вчених, які б надихали.
Є методи і більш практичні: у науковій спільноті час від часу обговорюють доцільність запровадження квот. Завдяки цьому, кажуть прихильники такої ініціативи, участь жінок у науці можна збільшити – хай і в примусовому порядку.
Роботи: від розвідника до воїна
Як скоро на полі бою замість людини може з’явитися робот? Безпілотні літаки вже реальність і, як вважає BBC Science, так само реальними скоро можуть стати роботизовані воїни.
Видання наводить приклад лабораторії Інституту технології в Атланті, де на замовлення оборонної корпорації BAE випробовують робота, здатного партизанськими методами виявити повстанців. Однак цей робот не матиме зброї, його мета – орієнтація на місцевості і збір інформації, яка допоможе людям у розробці бойових планів.
Експерт із військових технологій майбутнього Піт Сінгер (Інститут Брукінгса, Вашингтон) вважає, що з появою бойових роботів, здатних атакувати і знешкоджувати противника, у буквальному сенсі зміниться все – від тактики, до якої вдаються на полі бою, до організації війська. «Не кажучи вже про питання політики, права й етики», – додає він. Сінгер нагадує метаморфози, які відбулися в історії бойової техніки з появою кулемета, атомної бомби і комп’ютера.
«Ми говоримо про революцію у військовій справі. У минулому аналогічні революції були нерозривно пов’язані зі зброєю. Нові винаходи змінювали весь перебіг протистояння. Нині роботи змінюють специфіку боротьби на фундаментальному рівні, і ці зміни стосуються того, хто бере участь у війні», – наголошує Сінгер.
Ініціативи розробників роботів-воїнів мають своїх опонентів. Джоді Вільямс, лауреат Нобелівської премії миру 1997 року, має намір розпочати міжнародну кампанію за запровадження заборони на створення бойових роботів. Вона переконана, що автономні бойові системи, розробкою яких нині займаються науковці, з часом перетворяться на смертельно небезпечну зброю. «Коли я вперше почула про це, мене злякала сама лише думка про те, що люди можуть створювати машини, єдиною метою яких є вбивство», – зазначила вона.
Натомість автори таких розробок кажуть: бойові роботи створюватимуть із так званим «етичним контролером». Як пояснює Рональд Аркін із Інституту технології в Атланті, це означає, що робота програмуватимуть так, щоб він дотримувався норм міжнародного законодавства і правил ведення бойових дій. Аркін упевнений, що саме роботи на полі бою сприятимуть зменшенню кількості жертв серед цивільних, які опинилися у зоні бойових дій.
Паркани врятують левів від вимирання
Міжнародна група дослідників цього тижня презентувала свої пропозиції щодо порятунку африканських левів.
Свої висновки, опубліковані у виданні Ecology Letters, науковці розпочали з цифр: за їхніми розрахунками, у найближчі 20-40 років кількість диких левів в Африці скоротиться до критичного рівня, коли цих тварин зарахують до видів, що вимирають. Порятунком для левів можуть стати резервації на кшталт національних парків. Вчені наводять приклад парку Крюгер у ПАР: там популяція левів залишиться незмінною протягом найближчих 100 років.
Співавтор дослідження, професор Стівен Ґарнетт із австралійського Університету Чарльза Дарвіна каже: населення Африки постійно зростає і дику природу і далі відтінюватимуть.
«У деяких регіонах Африки леви залишаться лише у тому випадку, якщо їх відмежують від людей парканами», – цитує Ґарнетта ABC Science.
Думка про це на надто тішить біологів. «Питання полягає в тому, чи дійсно ми зважимося на перехід у такий «зоопарковий» режим», – каже професор Чарльз Креб із Університету Канберри.
Натомість Стівен Ґарнетт упевнений, що «зоопарк є поняттям дуже гнучким». Він наводить приклад Австралії, де величезні території перетворено на національні парки. «Природа за огорожею – це вже зоопарк?» – запитує Ґарнетт. За словами вченого, леви є невід’ємними учасниками африканської екосистеми, тому важливо зберегти їхню популяцію на континенті.
За підрахунками, які наводить ABC Science, зведення огорожі для резервацій нині коштує близько 3 тисяч доларів за кілометр. На думку Ґарнетта, платити за зведення парканів для левів в Африці повинні країни Заходу, адже саме громадяни розвинутих країн світу полюбляють полювати на цих тварин під час сафарі.
Віна Рао – індійка, яка переїхала у США. Вона має докторський ступінь і нині працює у школі медицини Morehouse в Атланті, де рятує людей від раку. Віна Рао каже, що перешкоди на її науковому шляху хоч і пов’язані з її статтю, однак вона до них ставиться по-філософськи.
«Коли ти жінка, матір, ти робиш вдвічі більше роботи. Ти відповідальна за те, що робиться у твоєму домі, і маєш балансувати між роботою по дому і професійними обов’язками. Однак я впевнена: доки ти робиш свою роботу добре, ніхто не стане тобі на заваді», – зазначає вона.
Водночас, на думку журналістів Nature, нерівність статей у науці все ще має місце, і підґрунтя для того дуже різне. Наприклад, політичне. Видання наводить приклад. Китаю, де донедавна участь жінок і чоловіків у науковій сфері була на одному рівні. Однак, як свідчать підрахунки, китайських чоловіків-вчених частіше за жінок відбирають на навчання за кордоном, а це закладає передумови для нерівних умов праці.
В Україні із загального складу академіків НАНУ за майже 100 років її існування Радіо Свобода нарахувало «аж» 10 жінок.
У США, за даними Національного наукового фонду, жінки нині отримують майже половину всіх ступенів PhD у точних науках та інженерній справі, однак займають у цих сферах лише 21% і 5% посад відповідно. При цьому середня зарплатня жінки-вченого у США становить 82% від зарплатні її колеги чоловічої статі (а в окремих сферах, як-то у фізиці чи астрономії, цей показник не перевищує 60%).
Для того, щоб подолати розбіжності, вищим навчальним закладами зокрема пропонують зосередитися на популяризації кар’єри науковця серед жіночої частини студентства. Мовляв, треба вказувати на успішні приклади жінок-вчених, які б надихали.
Є методи і більш практичні: у науковій спільноті час від часу обговорюють доцільність запровадження квот. Завдяки цьому, кажуть прихильники такої ініціативи, участь жінок у науці можна збільшити – хай і в примусовому порядку.
Роботи: від розвідника до воїна
Як скоро на полі бою замість людини може з’явитися робот? Безпілотні літаки вже реальність і, як вважає BBC Science, так само реальними скоро можуть стати роботизовані воїни.
Видання наводить приклад лабораторії Інституту технології в Атланті, де на замовлення оборонної корпорації BAE випробовують робота, здатного партизанськими методами виявити повстанців. Однак цей робот не матиме зброї, його мета – орієнтація на місцевості і збір інформації, яка допоможе людям у розробці бойових планів.
Експерт із військових технологій майбутнього Піт Сінгер (Інститут Брукінгса, Вашингтон) вважає, що з появою бойових роботів, здатних атакувати і знешкоджувати противника, у буквальному сенсі зміниться все – від тактики, до якої вдаються на полі бою, до організації війська. «Не кажучи вже про питання політики, права й етики», – додає він. Сінгер нагадує метаморфози, які відбулися в історії бойової техніки з появою кулемета, атомної бомби і комп’ютера.
«Ми говоримо про революцію у військовій справі. У минулому аналогічні революції були нерозривно пов’язані зі зброєю. Нові винаходи змінювали весь перебіг протистояння. Нині роботи змінюють специфіку боротьби на фундаментальному рівні, і ці зміни стосуються того, хто бере участь у війні», – наголошує Сінгер.
Ініціативи розробників роботів-воїнів мають своїх опонентів. Джоді Вільямс, лауреат Нобелівської премії миру 1997 року, має намір розпочати міжнародну кампанію за запровадження заборони на створення бойових роботів. Вона переконана, що автономні бойові системи, розробкою яких нині займаються науковці, з часом перетворяться на смертельно небезпечну зброю. «Коли я вперше почула про це, мене злякала сама лише думка про те, що люди можуть створювати машини, єдиною метою яких є вбивство», – зазначила вона.
Натомість автори таких розробок кажуть: бойові роботи створюватимуть із так званим «етичним контролером». Як пояснює Рональд Аркін із Інституту технології в Атланті, це означає, що робота програмуватимуть так, щоб він дотримувався норм міжнародного законодавства і правил ведення бойових дій. Аркін упевнений, що саме роботи на полі бою сприятимуть зменшенню кількості жертв серед цивільних, які опинилися у зоні бойових дій.
Паркани врятують левів від вимирання
Міжнародна група дослідників цього тижня презентувала свої пропозиції щодо порятунку африканських левів.
Свої висновки, опубліковані у виданні Ecology Letters, науковці розпочали з цифр: за їхніми розрахунками, у найближчі 20-40 років кількість диких левів в Африці скоротиться до критичного рівня, коли цих тварин зарахують до видів, що вимирають. Порятунком для левів можуть стати резервації на кшталт національних парків. Вчені наводять приклад парку Крюгер у ПАР: там популяція левів залишиться незмінною протягом найближчих 100 років.
Співавтор дослідження, професор Стівен Ґарнетт із австралійського Університету Чарльза Дарвіна каже: населення Африки постійно зростає і дику природу і далі відтінюватимуть.
«У деяких регіонах Африки леви залишаться лише у тому випадку, якщо їх відмежують від людей парканами», – цитує Ґарнетта ABC Science.
Думка про це на надто тішить біологів. «Питання полягає в тому, чи дійсно ми зважимося на перехід у такий «зоопарковий» режим», – каже професор Чарльз Креб із Університету Канберри.
Натомість Стівен Ґарнетт упевнений, що «зоопарк є поняттям дуже гнучким». Він наводить приклад Австралії, де величезні території перетворено на національні парки. «Природа за огорожею – це вже зоопарк?» – запитує Ґарнетт. За словами вченого, леви є невід’ємними учасниками африканської екосистеми, тому важливо зберегти їхню популяцію на континенті.
За підрахунками, які наводить ABC Science, зведення огорожі для резервацій нині коштує близько 3 тисяч доларів за кілометр. На думку Ґарнетта, платити за зведення парканів для левів в Африці повинні країни Заходу, адже саме громадяни розвинутих країн світу полюбляють полювати на цих тварин під час сафарі.