Роботу парламенту вкотре паралізовано, трибуну заблоковано. Буває. Верховна Рада здавна чільний номінант до Книги рекордів Гіннеса за зривом засідань та блокуванням трибуни.
Та раз на раз не випадає.
Наразі блокувальники вимагають забезпечити персональне голосування. Чи вартує це парламентського страйку, чи стане шкурка за вичинку?
Стратегічний виграш
Обсяг передвиборної програми – до 7800 знаків. «Батьківщина» не пожалкувала 112, аби вписати: «У парламенті голосуватимемо лише персонально. Встановимо кримінальну відповідальність для тих, хто голосує за іншого депутата».
Те ж і «Свобода»: «Запровадити голосування народних депутатів за відбитком пальця».
КПУ, Партія регіонів, УДАР – у програмах змовчали, а словесних обіцянок не цурались.
Втім, деякі розумники вважають вимогу особистого голосування дрібницею, пальбою з гармати у горобців. Якщо дрібничка, то чого ж депутати 16 років упираються? Попри очевидне беззаконня і всенародне обурення.
Ще й теоретизують, мовляв, власник картки голосував би так само, як і порученець. Та суть не лише у тому, як проголосовано, а і у тому – ким.
Уявіть корабель: екіпаж розбрівся у портових шинках, дехто ладнає оборудки з негоціантами, а на судні сіромахи віддуваються – по три вахти поспіль. Це і є модель сучасного українського парламентаризму.
Від кого чекати якісного законотворення? Від дилетантів, для яких це одне із хобі?
Заборона голосувати за відсутнього спричинить позитивний конфлікт інтересів: фракціям, особливо більшості, необхідні голоси у залі. Під тиском колег і обставин невідворотна сувора альтернатива: або ходи на роботу, або клади мандат.
Особисте голосування – простий і надійний спосіб виперти з Ради горе-сумісників, відмежувати бізнес від політики. Це – нова, професійна якість парламенту.
До 2005-го окремі депутати відкрито нехтували ст. 78 Конституції щодо несумісності депутатського мандата. Із 2005-го, після парламентського бунту проти помаранчевих сумісників, це майже припинилось.
Натомість неофіційне суміщення – «почесні» банкіри, ректори-директори – процвітає. Цьому і покладе край унеможливлення голосувати чужою карткою.
Виняток із правил
На відміну від попередників і наступників, обраний Головою Верховної Ради 4 грудня 2007 року Арсеній Яценюк всерйоз узявся за систему персонального голосування за біометричними параметрами.
Депутатам це не сподобалось і сприяло тому, що протримався Яценюк менше року, до 12 листопада 2008-го.
А те, що у нас особисте голосування можуть забезпечити лише технічні засоби, очевидно. Досить пригадати поіменне ручне голосування за конституційну реформу у першому читанні.
Апологія беззаконня
Зазвичай злодії нишпорять у темряві, а тут зухвало на очах усієї країни її обранці глузують над Конституцією. Реклама беззаконня потребує покарання. Тож при ухваленні Кримінального кодексу в 2001-му я вносив відповідну пропозицію до 2-го читання.
Довічне позбавлення волі було б перебільшенням, навіть 15 діб зайве. Але ст. 51 КК передбачає й такий вид покарання: «позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю».
Позбавлення права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування буде саме враз. Само собою, і втрата депутатського мандата, внаслідок вироку за скоєння умисного злочину.
Тактичні ризики
Відтак, вимога опозиції – обґрунтована, конкретна і реалістична. Запровадити комп’ютерну систему гарантованого поіменного голосування – справа місяців.
Вимога своєчасна, на початку каденції, доки беззаконне голосування не «устаканилось» як звичаєве право. Щоправда, разок опозиція прокололась, з розподілом керівних посад. Прикро, та не трагічно.
Звідси перша пересторога: не зупинятись, під приводом вирішення інших термінових питань. Ймовірно, влада підкидатиме питання, близькі опозиції за духом. Між тим, у внутрішній політиці є питання не менш важливі, проте більш важливих немає.
Тим більш, не слід самим з’їжджати з теми.
«Янукович уже скоїв понад 900 злочинів, тому що він за свою каденцію підписав понад 900 законів, які проголосовані з прямим порушенням Конституції», – стверджує Яценюк.
У юридичній коректності цього пасажу маю великий сумнів. У політичній шкоді – ніякого.
Стаття 94 Конституції: «Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його».
Відтак, Президент підписує закон, вже завізований головою. А останній, згідно зі ст. 88, «веде засідання Верховної Ради України». Тобто, надивившись, як депутати-багатостаночники тиснуть купу кнопок, оголошує: «Рішення прийнято».
Потім голова «підписує акти, прийняті Верховною Радою України». Тобто порушує Конституцію вдруге.
І після цього колишній Голова Верховної Ради, у простоті душевній, винуватить Президента у злочинному підписанні законів. Після власної явки з повинною ще б нічого.
До слова, у своїй передвиборній програмі кандидат на посаду Президента Яценюк для обіцянки навести порядок з поіменним голосуванням місця не знайшов.
Притягнуті за вуха звинувачення нівелюють справжні вини. Для Януковича подібні віртуальні звинувачення – манна небесна. Тому що демонструють: опозиція на ньому зациклилась і винуватить у всьому без розбору. Кому що, а курці – просо.
Розумію: як вправний політик, в. о. лідера опозиції прагне перехопити ініціативу в акції, розпочатій УДАРом.
А у підсумку, як зазвичай і буває, р-р-революційна фраза своєчасній і потужній акції лише шкодить. Бо переводить стрілки від сильної внутрішньопарламентської вимоги у слабенький наїзд на Президента.
Та попри все, згортати акцію, множити число поразок опозиції не слід. Деструктивна форма з перевищенням компенсується конструктивним змістом. Люди не дурні, розберуться.
Бо це потрібно не опозиції, це потрібно Україні.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Та раз на раз не випадає.
Наразі блокувальники вимагають забезпечити персональне голосування. Чи вартує це парламентського страйку, чи стане шкурка за вичинку?
Стратегічний виграш
Обсяг передвиборної програми – до 7800 знаків. «Батьківщина» не пожалкувала 112, аби вписати: «У парламенті голосуватимемо лише персонально. Встановимо кримінальну відповідальність для тих, хто голосує за іншого депутата».
Те ж і «Свобода»: «Запровадити голосування народних депутатів за відбитком пальця».
КПУ, Партія регіонів, УДАР – у програмах змовчали, а словесних обіцянок не цурались.
Втім, деякі розумники вважають вимогу особистого голосування дрібницею, пальбою з гармати у горобців. Якщо дрібничка, то чого ж депутати 16 років упираються? Попри очевидне беззаконня і всенародне обурення.
Ще й теоретизують, мовляв, власник картки голосував би так само, як і порученець. Та суть не лише у тому, як проголосовано, а і у тому – ким.
Уявіть корабель: екіпаж розбрівся у портових шинках, дехто ладнає оборудки з негоціантами, а на судні сіромахи віддуваються – по три вахти поспіль. Це і є модель сучасного українського парламентаризму.
Від кого чекати якісного законотворення? Від дилетантів, для яких це одне із хобі?
Заборона голосувати за відсутнього спричинить позитивний конфлікт інтересів: фракціям, особливо більшості, необхідні голоси у залі. Під тиском колег і обставин невідворотна сувора альтернатива: або ходи на роботу, або клади мандат.
Особисте голосування – простий і надійний спосіб виперти з Ради горе-сумісників, відмежувати бізнес від політики. Це – нова, професійна якість парламенту.
До 2005-го окремі депутати відкрито нехтували ст. 78 Конституції щодо несумісності депутатського мандата. Із 2005-го, після парламентського бунту проти помаранчевих сумісників, це майже припинилось.
Натомість неофіційне суміщення – «почесні» банкіри, ректори-директори – процвітає. Цьому і покладе край унеможливлення голосувати чужою карткою.
Виняток із правил
На відміну від попередників і наступників, обраний Головою Верховної Ради 4 грудня 2007 року Арсеній Яценюк всерйоз узявся за систему персонального голосування за біометричними параметрами.
Депутатам це не сподобалось і сприяло тому, що протримався Яценюк менше року, до 12 листопада 2008-го.
А те, що у нас особисте голосування можуть забезпечити лише технічні засоби, очевидно. Досить пригадати поіменне ручне голосування за конституційну реформу у першому читанні.
Апологія беззаконня
Зазвичай злодії нишпорять у темряві, а тут зухвало на очах усієї країни її обранці глузують над Конституцією. Реклама беззаконня потребує покарання. Тож при ухваленні Кримінального кодексу в 2001-му я вносив відповідну пропозицію до 2-го читання.
Довічне позбавлення волі було б перебільшенням, навіть 15 діб зайве. Але ст. 51 КК передбачає й такий вид покарання: «позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю».
Позбавлення права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування буде саме враз. Само собою, і втрата депутатського мандата, внаслідок вироку за скоєння умисного злочину.
Тактичні ризики
Відтак, вимога опозиції – обґрунтована, конкретна і реалістична. Запровадити комп’ютерну систему гарантованого поіменного голосування – справа місяців.
Вимога своєчасна, на початку каденції, доки беззаконне голосування не «устаканилось» як звичаєве право. Щоправда, разок опозиція прокололась, з розподілом керівних посад. Прикро, та не трагічно.
Звідси перша пересторога: не зупинятись, під приводом вирішення інших термінових питань. Ймовірно, влада підкидатиме питання, близькі опозиції за духом. Між тим, у внутрішній політиці є питання не менш важливі, проте більш важливих немає.
Тим більш, не слід самим з’їжджати з теми.
«Янукович уже скоїв понад 900 злочинів, тому що він за свою каденцію підписав понад 900 законів, які проголосовані з прямим порушенням Конституції», – стверджує Яценюк.
У юридичній коректності цього пасажу маю великий сумнів. У політичній шкоді – ніякого.
Стаття 94 Конституції: «Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його».
Відтак, Президент підписує закон, вже завізований головою. А останній, згідно зі ст. 88, «веде засідання Верховної Ради України». Тобто, надивившись, як депутати-багатостаночники тиснуть купу кнопок, оголошує: «Рішення прийнято».
Потім голова «підписує акти, прийняті Верховною Радою України». Тобто порушує Конституцію вдруге.
І після цього колишній Голова Верховної Ради, у простоті душевній, винуватить Президента у злочинному підписанні законів. Після власної явки з повинною ще б нічого.
До слова, у своїй передвиборній програмі кандидат на посаду Президента Яценюк для обіцянки навести порядок з поіменним голосуванням місця не знайшов.
Притягнуті за вуха звинувачення нівелюють справжні вини. Для Януковича подібні віртуальні звинувачення – манна небесна. Тому що демонструють: опозиція на ньому зациклилась і винуватить у всьому без розбору. Кому що, а курці – просо.
Розумію: як вправний політик, в. о. лідера опозиції прагне перехопити ініціативу в акції, розпочатій УДАРом.
А у підсумку, як зазвичай і буває, р-р-революційна фраза своєчасній і потужній акції лише шкодить. Бо переводить стрілки від сильної внутрішньопарламентської вимоги у слабенький наїзд на Президента.
Та попри все, згортати акцію, множити число поразок опозиції не слід. Деструктивна форма з перевищенням компенсується конструктивним змістом. Люди не дурні, розберуться.
Бо це потрібно не опозиції, це потрібно Україні.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода