Дніпропетровськ – Музей єврейської культури й Голокосту, відкритий у Дніпропетровську коштом місцевої єврейської громади, відвідують люди різних національностей. Це найбільший такий музей на теренах Східної Європи. Його творці мають амбітні цілі – не тільки берегти пам’ять про трагедію, а й зробити заклад великим центром з вивчення Голокосту та інших геноцидів, організованих у різних країнах світу.
За підрахунками дослідників, на території Дніпропетровщини в роки Голокосту загинуло 50 тисяч євреїв, в Україні в цілому – понад півтора мільйона. Але музейна експозиція робить акцент не на цифрах, а на трагедії кожної окремо взятої родини чи людини. На площі в понад 3 тисячі квадратних метрів – сотні унікальних експонатів. Ось дерев’яне взуття єврея-в’язня фашистського концтабору, ось іграшка єврейської дівчинки, розстріляної у дніпропетровському ботанічному саду, а це – евакуаційна валізка бабусі-єврейки, яку вона тримала «напоготові» довгі десятиліття після Голокосту.
Також в експозиції – сотні фотографій, офіційних документів, листів, переданих в дарунок колекціонерами та куплених науковцями на аукціонах, а також створені художниками інсталяції єврейських погромів, спалювання нацистами священних для євреїв книг тощо.
Листи з табору смерті
Директор Музею історії Голокосту Ігор Щупак каже: усі ці експонати змушують замислитись над сутністю поняття «людяність». Він показує пожовклі папірці, списані дрібними літерами.
«Ніхто не здогадається, що це, адже це неймовірно! Це листи, які можна було писати з табору смерті, але – під цензурою і німецькою мовою. Це два листи, які дивом залишились, з Треблінки, але тих, хто їх писав, звісно, не лишилось. Окрема розмова – про те, як нацисти створили систему знищення в таборах, як вдавалось робити євреїв покірними, такими, що без спротиву йшли на смерть. На території України найвідоміший табір – Янівський у Львові. У цьому таборі було таке знущання: обирали євреїв, які могли грати на музичних інструментах, змушували їх ставати в коло і грати мелодію, яку називали «танго смерті». Під цю музику вбивали інших євреїв. Проходив час, цих музикантів розстрілювали, набирали інших, і вони вже грали цю мелодію», – розповідає Ігор Щупак.
«Підвальчик Арона Вайса» – невигадана історія
Ізраїльський історик, співробітник міжнародної організації «Джойнт» Арон Вайс – незвичний відвідувач музею, він сам – ніби частинка експозиції. У дитинстві Вайс пережив часи Голокосту на Західній Україні, у Бориславі. Дві жінки – полячка та українка – два роки поспіль рятували його родину з вісьмох осіб від смерті, переховуючи в тісному підвальчику. Саме цей «підвальчик Арона Вайса» музейники відтворили в експозиції в натуральну величину.
«Ми пережили це, наша родина, мої батьки, троє дітей. Мені дуже нелегко говорити про ці події, але я завжди підкреслюю той момент, що знаходилися люди, які, ризикуючи своїм життям, рятували інших. Ми називаємо їх «праведниками народів світу». Ми повинні пам’ятати про цих людей, бо вони врятували, я б сказав, совість людства. В рамках цього музею цій темі будемо приділяти багато-багато уваги», – розказує Арон Вайс.
У музеї Голокосту є дані про 2400 українців, визнаних «праведниками народів світу» за порятунок євреїв. Науковці впевнені: таких українців насправді було набагато більше, їхні імена слід відшукувати і пам’ятати.
Керівник центру позашкільної роботи Тамара Бузенко привела на екскурсію до музею своїх вихованців. Вона каже: про трагедії минувшини діти мають знати змалечку, незалежно від того, якої вони нації.
«Дуже рада, що діти в цьому музеї побачать. Вони зрозуміють, що живуть в інших обставинах, скільки життів відібрав період. Я вже побачила таку реакцію, діти фотографували, підходили до мене, запитували. Я впевнена, що в них залишиться певний погляд на все життя. Я на це їх націлювала, казала: ходімо подивимося, ви будете знати, що своїм дітям розповідати», – сказала Радіо Свобода педагог.
Музей Голокосту в Дніпропетровську не тільки розказує про трагедію, він включає ще й великий розділ, присвячений унікальній культурі єврейського народу. Експозиція цікава для представників різних національностей. Музей оснастили найсучаснішими аудіовізуальними та мультимедійними засобами – електронними картами, моніторами. В музеї відбуваються презентації наукових видань, працює Недільний університет з вивчення історії.
Євген, українець за походженням, – частий відвідувач музею. «Це зараз один із найцікавіших музеїв у Дніпропетровську. Вражає передусім сучасний підхід. Українські музеї теж мають багато цікавих експонатів, але не завжди вміють гідно їх представити. Ось у цьому музеї єврейській громаді це вдалось», – каже Євген.
Наразі творці музею Голокосту мають амбітні цілі – зробити заклад великим центром вивчення геноцидів різних народів світу, а також складних і болючих тем національної української історії. В експозиції вже є розділ «ОУН-УПА і євреї», готується розділ про Голодомор в Україні.
За підрахунками дослідників, на території Дніпропетровщини в роки Голокосту загинуло 50 тисяч євреїв, в Україні в цілому – понад півтора мільйона. Але музейна експозиція робить акцент не на цифрах, а на трагедії кожної окремо взятої родини чи людини. На площі в понад 3 тисячі квадратних метрів – сотні унікальних експонатів. Ось дерев’яне взуття єврея-в’язня фашистського концтабору, ось іграшка єврейської дівчинки, розстріляної у дніпропетровському ботанічному саду, а це – евакуаційна валізка бабусі-єврейки, яку вона тримала «напоготові» довгі десятиліття після Голокосту.
Також в експозиції – сотні фотографій, офіційних документів, листів, переданих в дарунок колекціонерами та куплених науковцями на аукціонах, а також створені художниками інсталяції єврейських погромів, спалювання нацистами священних для євреїв книг тощо.
Листи з табору смерті
Директор Музею історії Голокосту Ігор Щупак каже: усі ці експонати змушують замислитись над сутністю поняття «людяність». Він показує пожовклі папірці, списані дрібними літерами.
У цьому таборі було таке знущання: обирали євреїв, які могли грати на музичних інструментах, змушували їх ставати в коло і грати мелодію, яку називали «танго смерті». Під цю музику вбивали іншихІгор Щупак
«Ніхто не здогадається, що це, адже це неймовірно! Це листи, які можна було писати з табору смерті, але – під цензурою і німецькою мовою. Це два листи, які дивом залишились, з Треблінки, але тих, хто їх писав, звісно, не лишилось. Окрема розмова – про те, як нацисти створили систему знищення в таборах, як вдавалось робити євреїв покірними, такими, що без спротиву йшли на смерть. На території України найвідоміший табір – Янівський у Львові. У цьому таборі було таке знущання: обирали євреїв, які могли грати на музичних інструментах, змушували їх ставати в коло і грати мелодію, яку називали «танго смерті». Під цю музику вбивали інших євреїв. Проходив час, цих музикантів розстрілювали, набирали інших, і вони вже грали цю мелодію», – розповідає Ігор Щупак.
«Підвальчик Арона Вайса» – невигадана історія
Ізраїльський історик, співробітник міжнародної організації «Джойнт» Арон Вайс – незвичний відвідувач музею, він сам – ніби частинка експозиції. У дитинстві Вайс пережив часи Голокосту на Західній Україні, у Бориславі. Дві жінки – полячка та українка – два роки поспіль рятували його родину з вісьмох осіб від смерті, переховуючи в тісному підвальчику. Саме цей «підвальчик Арона Вайса» музейники відтворили в експозиції в натуральну величину.
Знаходилися люди, які, ризикуючи своїм життям, рятували інших. Ми називаємо їх «праведниками народів світу»Арон Вайс
«Ми пережили це, наша родина, мої батьки, троє дітей. Мені дуже нелегко говорити про ці події, але я завжди підкреслюю той момент, що знаходилися люди, які, ризикуючи своїм життям, рятували інших. Ми називаємо їх «праведниками народів світу». Ми повинні пам’ятати про цих людей, бо вони врятували, я б сказав, совість людства. В рамках цього музею цій темі будемо приділяти багато-багато уваги», – розказує Арон Вайс.
У музеї Голокосту є дані про 2400 українців, визнаних «праведниками народів світу» за порятунок євреїв. Науковці впевнені: таких українців насправді було набагато більше, їхні імена слід відшукувати і пам’ятати.
Колабораціонізм
Карта концтаборів
«Будете знати, що своїм дітям розповідати»Керівник центру позашкільної роботи Тамара Бузенко привела на екскурсію до музею своїх вихованців. Вона каже: про трагедії минувшини діти мають знати змалечку, незалежно від того, якої вони нації.
«Дуже рада, що діти в цьому музеї побачать. Вони зрозуміють, що живуть в інших обставинах, скільки життів відібрав період. Я вже побачила таку реакцію, діти фотографували, підходили до мене, запитували. Я впевнена, що в них залишиться певний погляд на все життя. Я на це їх націлювала, казала: ходімо подивимося, ви будете знати, що своїм дітям розповідати», – сказала Радіо Свобода педагог.
Музей Голокосту в Дніпропетровську не тільки розказує про трагедію, він включає ще й великий розділ, присвячений унікальній культурі єврейського народу. Експозиція цікава для представників різних національностей. Музей оснастили найсучаснішими аудіовізуальними та мультимедійними засобами – електронними картами, моніторами. В музеї відбуваються презентації наукових видань, працює Недільний університет з вивчення історії.
Євген, українець за походженням, – частий відвідувач музею. «Це зараз один із найцікавіших музеїв у Дніпропетровську. Вражає передусім сучасний підхід. Українські музеї теж мають багато цікавих експонатів, але не завжди вміють гідно їх представити. Ось у цьому музеї єврейській громаді це вдалось», – каже Євген.
Наразі творці музею Голокосту мають амбітні цілі – зробити заклад великим центром вивчення геноцидів різних народів світу, а також складних і болючих тем національної української історії. В експозиції вже є розділ «ОУН-УПА і євреї», готується розділ про Голодомор в Україні.