Київ – Мистецтво заради мистецтва – музичний андеграунд в усіх країнах існує саме за цим принципом. Гроші не головне, а прибутковість – критерій поп-проектів, кажуть виконавці. Дозволити собі займатися виключно музикою вдається не всім. Та все ж працювати поза форматом і бути успішним – цілком реально, вважають як музиканти, так і критики. В Україні бракне лейблів, що хотіли б працювати із андеграундною музикою, проте виконавці кажуть: головне – багато працювати.
Київський гурт Embilight утворився 2007 року, грає пост-рок. За якістю та стилем музики їх порівнюють з ісландцями із Sigur Ros. Поза групою всі її учасники мають окрему роботу. Соліст гурту Юрій Шевченко заробітку від музики не чекає, а грає просто тому, що отримує від цього задоволення.
«Мета будь-якого гурту – це прославитись і їздити по всьому світові з концертами. І, зрозуміло, отримувати за це якісь гроші. Але гроші ніколи не будуть основною причиною, чому це робиться. Тому що гроші – це основна річ у поп-проектах. Якщо ви говорите про незалежну сцену, то усі грають просто тому, що хочуть», – каже він.
Ентузіазм і збиткові концерти
Головний редактор арт-журналу «Azh»Тарас Хімчак організовує концерти електронної музики. Він каже, що такі гурти тримаються виключно на ентузіазмі музикантів, а більшість концертів є збитковими. Критик зауважує, що така музика сильно пов’язана із загальним мистецьким рухом, а тому часто концерти є частиною кінопоказу або арт-інсталяції. Наприклад, минулого року електронний гурт «Надто Сонна» написав музичний супровід до німого фільму
«Пісня про Перекоп» для Національного центру Олександра Довженка, що реставрує старі стрічки.
Тарас Хімчак каже, що про комерціалізацію андеграудної музики – як української, так і світової – говорити недоречно: навіть європейські неформатні гурти у своїй більшості є на маргінесі. З них мало хто пробивається, але шанси є, зауважує критик. Він наводить приклад київського гурту Singleton, що виник 2004 року і є досить відомим у Росії та Європі. Сьогодні гурт працює над своїм другим альбомом спільно із одним із відомих британських продюсерів.
Тарас Хімчак каже, що в Європі неформатним виконавцям досягти успіху трохи легше – за рахунок людей, які не бояться вкладати гроші у такі проекти.
«У Німеччині існують лейбли, які записують багато молодих невідомих гуртів, але з часом деякі з них приносять лейблу гроші. А в Україні, чесно кажучи, я не знаю такої андеграундної музики, на якій би хтось почав заробляти», – розповідає він.
«Справа в нашій музиці – вона цікава»
Учасник української етно-гурт «ДахаБраха» Марко Галаневич каже, що надзвичайних доходів від концертів група не отримує, але її учасники цілком можуть дозволити собі займатися тільки музикою. Музикант переконаний, що гурт зміг стати успішним і водночас залишитись таким, яким є.
«Колись був такий гурт «П’ятниця», який спочатку став відомим в інтернеті. І потім без усіляких «розкруток» і дорогих кліпів став популярним в Україні. Тобто, це реально. І, власне, майже вся наша історія існування – це історія існування в неформаті», – каже він.
Марко Галаневич каже, що причина популярності «ДахиБрахи» насправді дуже проста: «Мені здається, що справа в нашій музиці – вона цікава». Окрім цього, гурт багато виступає за кордоном. Нині «ДахаБраха» збирається співпрацювати із іноземним лейблом.
Київський гурт Embilight утворився 2007 року, грає пост-рок. За якістю та стилем музики їх порівнюють з ісландцями із Sigur Ros. Поза групою всі її учасники мають окрему роботу. Соліст гурту Юрій Шевченко заробітку від музики не чекає, а грає просто тому, що отримує від цього задоволення.
«Мета будь-якого гурту – це прославитись і їздити по всьому світові з концертами. І, зрозуміло, отримувати за це якісь гроші. Але гроші ніколи не будуть основною причиною, чому це робиться. Тому що гроші – це основна річ у поп-проектах. Якщо ви говорите про незалежну сцену, то усі грають просто тому, що хочуть», – каже він.
Ентузіазм і збиткові концерти
Головний редактор арт-журналу «Azh»Тарас Хімчак організовує концерти електронної музики. Він каже, що такі гурти тримаються виключно на ентузіазмі музикантів, а більшість концертів є збитковими. Критик зауважує, що така музика сильно пов’язана із загальним мистецьким рухом, а тому часто концерти є частиною кінопоказу або арт-інсталяції. Наприклад, минулого року електронний гурт «Надто Сонна» написав музичний супровід до німого фільму
«Пісня про Перекоп» для Національного центру Олександра Довженка, що реставрує старі стрічки.
Тарас Хімчак каже, що про комерціалізацію андеграудної музики – як української, так і світової – говорити недоречно: навіть європейські неформатні гурти у своїй більшості є на маргінесі. З них мало хто пробивається, але шанси є, зауважує критик. Він наводить приклад київського гурту Singleton, що виник 2004 року і є досить відомим у Росії та Європі. Сьогодні гурт працює над своїм другим альбомом спільно із одним із відомих британських продюсерів.
Тарас Хімчак каже, що в Європі неформатним виконавцям досягти успіху трохи легше – за рахунок людей, які не бояться вкладати гроші у такі проекти.
«У Німеччині існують лейбли, які записують багато молодих невідомих гуртів, але з часом деякі з них приносять лейблу гроші. А в Україні, чесно кажучи, я не знаю такої андеграундної музики, на якій би хтось почав заробляти», – розповідає він.
«Справа в нашій музиці – вона цікава»
Учасник української етно-гурт «ДахаБраха» Марко Галаневич каже, що надзвичайних доходів від концертів група не отримує, але її учасники цілком можуть дозволити собі займатися тільки музикою. Музикант переконаний, що гурт зміг стати успішним і водночас залишитись таким, яким є.
«Колись був такий гурт «П’ятниця», який спочатку став відомим в інтернеті. І потім без усіляких «розкруток» і дорогих кліпів став популярним в Україні. Тобто, це реально. І, власне, майже вся наша історія існування – це історія існування в неформаті», – каже він.
Марко Галаневич каже, що причина популярності «ДахиБрахи» насправді дуже проста: «Мені здається, що справа в нашій музиці – вона цікава». Окрім цього, гурт багато виступає за кордоном. Нині «ДахаБраха» збирається співпрацювати із іноземним лейблом.