Варшава – Парламенти Литви та Польщі проголосили 2013-й роком урочистостей, присвячених 150-літтю Січневого повстання. На початку 1863 року поляки підняли повстання проти Російської імперії. Разом із польським народом на боротьбу з царським режимом піднялися литовці та білоруси. Були серед повстанців й українці. Про деяких із них, геройськи загиблих у боротьбі з окупантом, в Польщі нагадують скромні пам’ятники.
Президент Польщі Броніслав Коморовський, за фахом історик, наголошує на важливості подій 1863 року в долі польського народу. Під час урочистих заходів у Варшаві Коморовський нагадав про те, що 150 років тому поляки зазнали поразки. Боротьба за незалежність від Росії закінчилася кривавою поразкою. Проте, наголосив Коморовський, кров повстанців не було пролита даремно, адже на пам’яті про повстання виховувалися покоління польських патріотів, які врешті вибороли незалежність для своєї батьківщини.
Президент говорить про масовий характер повстання та феномен створення національних польських установ в умовах російської окупації. «Це було незвичайно, що за таких обставин вони зуміли створити національний уряд, скарбницю, держапарат, жандармерію і, навіть, армію, яка воювала зі зброєю в руках. Результатом цієї боротьби стало відновлення держави в 1918 році», – сказав Коморовський.
У програмі польських відзначень 150-річчя Січневого повстання – найрізноманітніші заходи, які триватимуть по всій країні упродовж року. Зокрема поляки мають нагоду побачити на виставках унікальні фотографії, на яких увічнені події 150-літньої давності. Як видно на старих знімках, січень 1863 року був винятково теплий, без снігу.
Заходи, схожі до польських, впродовж 2013-го відбуватимуться й у Литві. Литовські урочистості розпочалися у Вільнюсі святковою ходою через центр міста – так званим «Маршем Свободи». За задумом організатора, священика Даріуша Станьчика, цей похід – це своєрідна молитва за полеглих героїв, а також за сучасну Литву і Польщу. Марш відбувався під девізом Січневого повстання – «За вашу і нашу свободу».
«Краще смерть, ніж дивитися на муки народу» – офіцер-українець
Як наголошує варшавський історик Роман Шагала, гасло польских повстанців «За вашу і нашу свободу» заохочувало до участі у повстанні проти царату й українців. Згідно з однією із тогочасних концепцій, у відродженій Речі Посполитій поляки, литовці та русини (тобто українці та білоруси) мали стати рівноправними народами. Таких поглядів дотримувалися представники польського політичного табору «червоних», серед прихильників якого були й українці.
За словами Шагали, відомо чимало фактів, коли до повстанців приєднувалися офіцери російської армії, які мали українське походження. Ще до початку повстання, говорить Шагала, російська влада стратила кількох офіцерів за їхню підпільну працю. Одним із страчених був 21-річний поручник Петро Сливицький, родом із Харківщини. Російським слідчим не вдалося знайти безпосередніх доказів його революційної діяльності, та молодий українець не приховував своїх переконань під час допитів. Поведінка офіцера, підозрюваного в нелояльності до царського режиму, розлютила слідчих. Про це йдеться у спогадах учасників Січневого повстання.
Один із них згадував: «Сливицький відверто заявляв, що він воліє прийняти смерть, аніж байдуже дивитися на муки невинного й беззахисного народу, над яким знущаються». Смертний вирок виконали у червні 1862 року в фортеці Модлін, що неподалік Варшави. Разом із Сливицьким стратили його побратимів – латиша Івана Арнгольда та поляка Франциска Ростковського.
Український месник, який загинув за вільну Польщу
Олександр Колянчук, історик з Перемишля, розповідає, що один із друзів розстріляного Петра Сливицького вирішив помститися за його смерть та за знущання над іншими політв’язнями. Цим месником був 24-річний українець з Полтавщини Андрій Потебня, засновник таємної організації російських офіцерів, брат відомого вченого – мовознавця Олександра Потебні. У помсту за страждання підпільників молодий офіцер вчинив у Варшаві замах на тодішнього царського намісника генерала Олександра Людерса. Він вистрелив у генерала, коли той гуляв у парку, що в центрі Варшави. Ця подія струсонула Польщею.
Після невдалого замаху Потебня переховувався, виїхав із Польщі, та під час вибуху Січневого повстання він повернувся, щоб приєднатися до польських повстанців. Відважний українець героїчно загинув у бою з царськими військами неподалік Кракова (нині це територія села Сулошова). Як розповів Олександр Колянчук, донедавна на могилі, де Андрій Потебня похований разом із 65 іншими повстанцями, було написано, що цей офіцер – росіянин. Тепер, каже історик, напис виправлено, героєві Січневого повстання повернули його справжню національність – українську.
«Батько» й «Князь» – герої двох народів
Загалом, каже Колянчук, у повстанських загонах, особливо на території Холмщини та Підляшшя, українців не бракувало. Серед героїв цього повстання історик називає Івана Нечая, лікаря з села Дубенка Холмського повіту, який створив великий польсько-український повстанський загін. Свої звернення до повсталих Нечай писав двома мовами – польською та українською. Повстанське прізвисько Нечая – «Батько». «Він організував 400-особовий загін, що складався з українських селян, а також польської шляхти. Вже 23 січня 1863 року він здобув місто Грубешів і йшов на місто Красний Став, та по дорозі був поранений. 19 березня 1863 року його розстріляли в Красному ставі», – розповів Колянчук.
Історик каже, що на території Польщі є два пам’ятники Нечаєві – один у його рідному селі, а другий – на місці загибелі. На жаль, каже Колянчук, ім’я й прізвище героя на пам’ятнику в його рідному селі перекручені – Івана Нечая назвали Міколаєм Нєчаєм.
Зберігся пам’ятник і на могилі ще одного героя Січневого повстання – українця Макара Драгомирецького. Цей 21-річний юнак загинув у бою в околицях міста Сєрадз, отримавши 30 поранень. Колянчук каже, що Драгомирецький мав винятковий повстанський псевдонім – його називали «Князем».
Обидва польські історики, з якими розмовляло Радіо Свобода, твердять, що участь українців у Січневому повстанні на польських етнічних землях малодосліджена. Вони заохочують молодих українських вчених зайнятися цією цікавою темою.
Президент Польщі Броніслав Коморовський, за фахом історик, наголошує на важливості подій 1863 року в долі польського народу. Під час урочистих заходів у Варшаві Коморовський нагадав про те, що 150 років тому поляки зазнали поразки. Боротьба за незалежність від Росії закінчилася кривавою поразкою. Проте, наголосив Коморовський, кров повстанців не було пролита даремно, адже на пам’яті про повстання виховувалися покоління польських патріотів, які врешті вибороли незалежність для своєї батьківщини.
Президент говорить про масовий характер повстання та феномен створення національних польських установ в умовах російської окупації. «Це було незвичайно, що за таких обставин вони зуміли створити національний уряд, скарбницю, держапарат, жандармерію і, навіть, армію, яка воювала зі зброєю в руках. Результатом цієї боротьби стало відновлення держави в 1918 році», – сказав Коморовський.
У програмі польських відзначень 150-річчя Січневого повстання – найрізноманітніші заходи, які триватимуть по всій країні упродовж року. Зокрема поляки мають нагоду побачити на виставках унікальні фотографії, на яких увічнені події 150-літньої давності. Як видно на старих знімках, січень 1863 року був винятково теплий, без снігу.
Заходи, схожі до польських, впродовж 2013-го відбуватимуться й у Литві. Литовські урочистості розпочалися у Вільнюсі святковою ходою через центр міста – так званим «Маршем Свободи». За задумом організатора, священика Даріуша Станьчика, цей похід – це своєрідна молитва за полеглих героїв, а також за сучасну Литву і Польщу. Марш відбувався під девізом Січневого повстання – «За вашу і нашу свободу».
«Краще смерть, ніж дивитися на муки народу» – офіцер-українець
Як наголошує варшавський історик Роман Шагала, гасло польских повстанців «За вашу і нашу свободу» заохочувало до участі у повстанні проти царату й українців. Згідно з однією із тогочасних концепцій, у відродженій Речі Посполитій поляки, литовці та русини (тобто українці та білоруси) мали стати рівноправними народами. Таких поглядів дотримувалися представники польського політичного табору «червоних», серед прихильників якого були й українці.
За словами Шагали, відомо чимало фактів, коли до повстанців приєднувалися офіцери російської армії, які мали українське походження. Ще до початку повстання, говорить Шагала, російська влада стратила кількох офіцерів за їхню підпільну працю. Одним із страчених був 21-річний поручник Петро Сливицький, родом із Харківщини. Російським слідчим не вдалося знайти безпосередніх доказів його революційної діяльності, та молодий українець не приховував своїх переконань під час допитів. Поведінка офіцера, підозрюваного в нелояльності до царського режиму, розлютила слідчих. Про це йдеться у спогадах учасників Січневого повстання.
Один із них згадував: «Сливицький відверто заявляв, що він воліє прийняти смерть, аніж байдуже дивитися на муки невинного й беззахисного народу, над яким знущаються». Смертний вирок виконали у червні 1862 року в фортеці Модлін, що неподалік Варшави. Разом із Сливицьким стратили його побратимів – латиша Івана Арнгольда та поляка Франциска Ростковського.
Український месник, який загинув за вільну Польщу
Олександр Колянчук, історик з Перемишля, розповідає, що один із друзів розстріляного Петра Сливицького вирішив помститися за його смерть та за знущання над іншими політв’язнями. Цим месником був 24-річний українець з Полтавщини Андрій Потебня, засновник таємної організації російських офіцерів, брат відомого вченого – мовознавця Олександра Потебні. У помсту за страждання підпільників молодий офіцер вчинив у Варшаві замах на тодішнього царського намісника генерала Олександра Людерса. Він вистрелив у генерала, коли той гуляв у парку, що в центрі Варшави. Ця подія струсонула Польщею.
Після невдалого замаху Потебня переховувався, виїхав із Польщі, та під час вибуху Січневого повстання він повернувся, щоб приєднатися до польських повстанців. Відважний українець героїчно загинув у бою з царськими військами неподалік Кракова (нині це територія села Сулошова). Як розповів Олександр Колянчук, донедавна на могилі, де Андрій Потебня похований разом із 65 іншими повстанцями, було написано, що цей офіцер – росіянин. Тепер, каже історик, напис виправлено, героєві Січневого повстання повернули його справжню національність – українську.
«Батько» й «Князь» – герої двох народів
Загалом, каже Колянчук, у повстанських загонах, особливо на території Холмщини та Підляшшя, українців не бракувало. Серед героїв цього повстання історик називає Івана Нечая, лікаря з села Дубенка Холмського повіту, який створив великий польсько-український повстанський загін. Свої звернення до повсталих Нечай писав двома мовами – польською та українською. Повстанське прізвисько Нечая – «Батько». «Він організував 400-особовий загін, що складався з українських селян, а також польської шляхти. Вже 23 січня 1863 року він здобув місто Грубешів і йшов на місто Красний Став, та по дорозі був поранений. 19 березня 1863 року його розстріляли в Красному ставі», – розповів Колянчук.
Історик каже, що на території Польщі є два пам’ятники Нечаєві – один у його рідному селі, а другий – на місці загибелі. На жаль, каже Колянчук, ім’я й прізвище героя на пам’ятнику в його рідному селі перекручені – Івана Нечая назвали Міколаєм Нєчаєм.
Зберігся пам’ятник і на могилі ще одного героя Січневого повстання – українця Макара Драгомирецького. Цей 21-річний юнак загинув у бою в околицях міста Сєрадз, отримавши 30 поранень. Колянчук каже, що Драгомирецький мав винятковий повстанський псевдонім – його називали «Князем».
Обидва польські історики, з якими розмовляло Радіо Свобода, твердять, що участь українців у Січневому повстанні на польських етнічних землях малодосліджена. Вони заохочують молодих українських вчених зайнятися цією цікавою темою.