Розвиткові транспорту в Україні дуже часто заважала політика: в державі перманентно відбуваються вибори, і політики не хочуть вдаватися до непопулярних заходів. Транспортні шляхи – це єдина можливість для притягнення в Україну інвестицій. Без інвестицій України не буде. Таку думку в інтерв’ю Радіо Свобода висловив віце-президент Європейського єврейського конгресу, міністр транспорту України у 2005 році Євген Червоненко.
– На Вашу думку, чи за 20 років незалежності Україна вийшла з бездоріжжя і транспортних проблем, чи в цілому залишається на шляховому узбіччі Європи?
– Знаєте, був такий при Радянському Союзі академік Курчатов, батько чи не батько атомної бомби. Але він казав мудру річ, якщо хтось – чи суспільство, чи людина – хоче щось зробити, вона шукає засоби, а якщо не хоче – шукає приводи. Треба поставити мету і до неї йти. У нас завжди, на жаль, шукають приводи, виправдання, чому не зробили. До всього треба підходити серйозно і, в першу чергу, з бізнес-підходом. Що стосується транспорту, то дуже часто заважала політика. У нас перманентні вибори і політики не хочуть брати на себе таку непопулярну дію як подорожчання квитків. Скільки вже поколінь міністрів працюють при збиткових пасажирських перевезеннях. Це не секрет. Друге. Якщо швидкісні потяги, то для чого? Хто готовий платити, щоб цей проект міг мати амортизацію і був самоокупним, хай не на великий термін, але колись приносив би прибуток. Так влаштований світ. І також та проблема, що у нас взагалі в країні, я вважаю, основні засоби зношені десь на 80-90 відсотків. Що стосується залізниці, то шляхова колія, особливо полотно, яке має найважливіше значення для будь-яких більш-менш швидкісних потягів, на нього не заглядали від часів міністра Кагановича. У нас роблять для невеликих швидкостей більш-менш, а далі – ні. Нема стратегії. Що я можу сказати. Вірніше, стратегію пише кожен міністр, немає виконання. Не дають.
– Пане Червоненко, можливо до цього можна додати і те, що, як казав Гоголь, проблема полягає у своїх Хлєстакових, у розкраданні коштів? В корупції? Як Ви на це дивитесь?
– Оцінку мусять давати відповідні органи. Безумовно, якщо була б мета і це було б приватне, наприклад, то витрати що на дороги, що на залізницю були б інші. Я не розумію, чому не брали ці швидкісні потяги в Росії, де поруч запчастини. І я знаю, що вони пропонували і в кредит, і все. Ну, це не моє питання, розумієте?
– Власне, я й хотіла запитати Вашу думку з приводу цих «Хюндаїв». Запустили чотири маршрути до Євро-2012, не минуло й півроку, як вони зупинилися в полях і степах, між Харковом і Донецьком і так далі. Пасажири просто годинами сиділи на морозі, чекали. У чому проблема?
– Проблема зрозуміла. Стислі терміни, дуже поспішали. Все вже це сказано. Не люблю добивати, коли вже всі б’ють. Безумовно, поспішали, не провели випробування. Чому «Хюндаї»? Треба запитати в тих, хто їх замовляв. Я не знаю, чому. Яка адаптація. І головне – в будь-якому транспортному засобі, починаючи від потягу, автомобіля чи будь-чого, ти сідаєш на так званий, я називаю це терміном наркоманії: «іглу» запчастин. Ти залежний від запчастин, від сервісів, і там усі гроші. Це й літаків стосується також. Чому не брати поруч, де у нас є, наприклад, «Луганськтепловоз», який є власністю найпотужнішого російського холдингу власника РЖД. Я знаю від них, що вони хотіли зайти. Це ті, хто приймали рішення. Можливо, були дуже стислі терміни. Я не знаю. Чи інші причини. Часом у нас так буває.
– Пане Червоненко, можливо Ви пам’ятаєте, була інформація про те, що колись прем’єр Італії Сильвіо Берлусконі, так би мовити, «заховав» у автобані Київ-Одеса до мільярда євро. Він пропонував Кучмі свого часу таку інвестицію. Можливо десь воно ділося, і щось Ви знаєте про це?
– Я не знаю такої інвестиції в Київ-Одеса. Після Кирпи я добудовував цю дорогу. Це одна з найбільш таких доріг, що Україна може ними пишатися. У нас є відповідні органи, у нас мусить бути мораль суспільства. Коли відповідні органи їздять на дорожезних автомобілях і це вважається нормою, що ми хочемо від кого питати?
– Скажімо, в Бельгії, один із найбільших недоліків у роботі транспорту це запізнення поїзда на 5 хвилин. Пасажири дуже нарікають на такі затримки. Як Ви думаєте, Україна колись порівняється з Європою у якості свого транспорту і автомобільних шляхів?
– Я в цьому переконаний, інакше не буде такої країни як Україна. Я розмовляю завжди як менеджер. Не буде шляхів, не буде залізниць (автошляхи все більше стають кровоносними судинами, які підходять до інвестиційних майданчиків), не буде нормальної інфраструктури – не буде країни. Тим більше, що у нас немає такої кількості газу, нафти, щоб бути такими, як Росія. Нам треба робити додаткову вартість, якщо цього не буде, на жаль, України не буде. Я кажу це відверто. Рано чи пізно хтось мусить ударити кулаком по столу, хто – я не знаю. Може, мене зараз чують і думають, що я вар’ят? Може, я вар’ят, але без цього не буде нічого. У нас немає таких запасів, тому треба зрозуміти, що логістика, що транспортні шляхи – це єдиний шлях, щоб дійсно не на словах ми мали якісь інвестиції. Без інвестицій України не буде. Бо нема у нас таких технологій, щоб робити додаткову вартість.
– На Вашу думку, чи за 20 років незалежності Україна вийшла з бездоріжжя і транспортних проблем, чи в цілому залишається на шляховому узбіччі Європи?
Політики не хочуть брати на себе таку непопулярну дію як подорожчання квитків
– Знаєте, був такий при Радянському Союзі академік Курчатов, батько чи не батько атомної бомби. Але він казав мудру річ, якщо хтось – чи суспільство, чи людина – хоче щось зробити, вона шукає засоби, а якщо не хоче – шукає приводи. Треба поставити мету і до неї йти. У нас завжди, на жаль, шукають приводи, виправдання, чому не зробили. До всього треба підходити серйозно і, в першу чергу, з бізнес-підходом. Що стосується транспорту, то дуже часто заважала політика. У нас перманентні вибори і політики не хочуть брати на себе таку непопулярну дію як подорожчання квитків. Скільки вже поколінь міністрів працюють при збиткових пасажирських перевезеннях. Це не секрет. Друге. Якщо швидкісні потяги, то для чого? Хто готовий платити, щоб цей проект міг мати амортизацію і був самоокупним, хай не на великий термін, але колись приносив би прибуток. Так влаштований світ. І також та проблема, що у нас взагалі в країні, я вважаю, основні засоби зношені десь на 80-90 відсотків. Що стосується залізниці, то шляхова колія, особливо полотно, яке має найважливіше значення для будь-яких більш-менш швидкісних потягів, на нього не заглядали від часів міністра Кагановича. У нас роблять для невеликих швидкостей більш-менш, а далі – ні. Нема стратегії. Що я можу сказати. Вірніше, стратегію пише кожен міністр, немає виконання. Не дають.
– Пане Червоненко, можливо до цього можна додати і те, що, як казав Гоголь, проблема полягає у своїх Хлєстакових, у розкраданні коштів? В корупції? Як Ви на це дивитесь?
– Оцінку мусять давати відповідні органи. Безумовно, якщо була б мета і це було б приватне, наприклад, то витрати що на дороги, що на залізницю були б інші. Я не розумію, чому не брали ці швидкісні потяги в Росії, де поруч запчастини. І я знаю, що вони пропонували і в кредит, і все. Ну, це не моє питання, розумієте?
– Власне, я й хотіла запитати Вашу думку з приводу цих «Хюндаїв». Запустили чотири маршрути до Євро-2012, не минуло й півроку, як вони зупинилися в полях і степах, між Харковом і Донецьком і так далі. Пасажири просто годинами сиділи на морозі, чекали. У чому проблема?
– Проблема зрозуміла. Стислі терміни, дуже поспішали. Все вже це сказано. Не люблю добивати, коли вже всі б’ють. Безумовно, поспішали, не провели випробування. Чому «Хюндаї»? Треба запитати в тих, хто їх замовляв. Я не знаю, чому. Яка адаптація. І головне – в будь-якому транспортному засобі, починаючи від потягу, автомобіля чи будь-чого, ти сідаєш на так званий, я називаю це терміном наркоманії: «іглу» запчастин. Ти залежний від запчастин, від сервісів, і там усі гроші. Це й літаків стосується також. Чому не брати поруч, де у нас є, наприклад, «Луганськтепловоз», який є власністю найпотужнішого російського холдингу власника РЖД. Я знаю від них, що вони хотіли зайти. Це ті, хто приймали рішення. Можливо, були дуже стислі терміни. Я не знаю. Чи інші причини. Часом у нас так буває.
– Пане Червоненко, можливо Ви пам’ятаєте, була інформація про те, що колись прем’єр Італії Сильвіо Берлусконі, так би мовити, «заховав» у автобані Київ-Одеса до мільярда євро. Він пропонував Кучмі свого часу таку інвестицію. Можливо десь воно ділося, і щось Ви знаєте про це?
– Я не знаю такої інвестиції в Київ-Одеса. Після Кирпи я добудовував цю дорогу. Це одна з найбільш таких доріг, що Україна може ними пишатися. У нас є відповідні органи, у нас мусить бути мораль суспільства. Коли відповідні органи їздять на дорожезних автомобілях і це вважається нормою, що ми хочемо від кого питати?
– Скажімо, в Бельгії, один із найбільших недоліків у роботі транспорту це запізнення поїзда на 5 хвилин. Пасажири дуже нарікають на такі затримки. Як Ви думаєте, Україна колись порівняється з Європою у якості свого транспорту і автомобільних шляхів?
Не буде шляхів, не буде залізниць, не буде нормальної інфраструктури – не буде, на жаль, України
– Я в цьому переконаний, інакше не буде такої країни як Україна. Я розмовляю завжди як менеджер. Не буде шляхів, не буде залізниць (автошляхи все більше стають кровоносними судинами, які підходять до інвестиційних майданчиків), не буде нормальної інфраструктури – не буде країни. Тим більше, що у нас немає такої кількості газу, нафти, щоб бути такими, як Росія. Нам треба робити додаткову вартість, якщо цього не буде, на жаль, України не буде. Я кажу це відверто. Рано чи пізно хтось мусить ударити кулаком по столу, хто – я не знаю. Може, мене зараз чують і думають, що я вар’ят? Може, я вар’ят, але без цього не буде нічого. У нас немає таких запасів, тому треба зрозуміти, що логістика, що транспортні шляхи – це єдиний шлях, щоб дійсно не на словах ми мали якісь інвестиції. Без інвестицій України не буде. Бо нема у нас таких технологій, щоб робити додаткову вартість.