Лондон – 33-річний британець Ґрем Г’юз подолав за чотири роки кордони всіх( понад двох сотень) держав світу. При цьому він не шукав легких шляхів – відмовився від літаків, допомоги турфірм і команди підтримки. Своїми враженнями від цієї унікальної мандрівки британець поділився в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода. І перше запитання стосувалося тривалості подорожі – аж чотири роки! Чому так довго?
– Тут причина не в тому, що світ такий великий. У перші два роки я відвідав 184 країни, а в останні 2 роки побував лише у 17. Причина, чому забрала так багато часу остання група країн, полягає у тому, що то були переважно віддалені острови в Тихому та Індійському океані, і йшлося про те, щоб дочекатися морського транспорту, щоб дістатися з одного острова на інший. Якщо мати власну яхту, власний транспортний засіб, то таку подорож можна б було здійснити за рік або й менше. А я повністю залежав від розкладів транспорту. Я використовував звичайні автобусні й залізничні маршрути на суходолі, а у морі – пороми й транспортні судна.
– Чи порадили б Ви іншим подорожувати у подібний спосіб? Чи безпечно це?
– Так. Я б сказав, що так. У мене не було надто багато проблем. Я подорожував сам. Команди підтримки у мене не було. Ніяких операторів, нічого такого. Я потрапляв у проблемні ситуації кілька разів в Африці, але це були проблеми переважно з африканською поліцією, а не з місцевими мешканцями. Люди були дуже приязні, гостинні й допомагали. Отже, великої небезпеки у такому подорожуванні немає. Я намагався це показати у своїх телепередачах на National Geographic Adventure, і ті, хто стежили за моїм щоденником в інтернеті, читали, що світ не є таким страшним, де на вас постійно чекають нападники. Це також не надто дорого коштує. А крім того, якщо подорожувати так, як це робив я, то час минає в автобусах у потягах, і є нагода спілкуватися з місцевими людьми, я також ночував у людей під час подорожі, і мені довелося бачити Різдво на островах Фіджі, бути свідком традиційних церемоній в екваторіальній Африці. Це додало подорожуванню більшої глибини, аніж якби я просто прилітав і вилітав з аеропортів.
– Але в деякі країни Вам довелося буквально лише ступати ногою туди й назад, чи не так?
– Так. Я це робив, і мені шкода. Я перепрошую. І Україна була однією з таких держав. Я почуваюся дуже винним за це.
– Отже, в чому полягає Ваш досвід перебування в Україні?
– О, мені просто проставили штампи у паспорті. І це погано. Йдеться про приблизно 20 країн з 201, де я просто перейшов кордон, і одразу ж повернувся назад. Але я не знав, що мої подорожі заберуть так багато часу, інакше я б зупинявся
надовше. Але я також думав, що, мовляв, ті країни нікуди не дінуться. Ніщо мені не заважає туди поїхати знову. А зараз я маю багато друзів з України (з Одеси, з Києва), які запросили мене в гості, і в мене є можливість поїхати туди знову і по-справжньому провести там час, щоб насолодитися. Я справді люблю відпочивати десь на пляжі, а ті мої поїздки насправді були досить-таки під тиском, я метушився, шукаючи способу потрапити в наступну країну, вирішував проблеми з візами тощо. А в Україні я б не проти якось відпочити на чорноморському пляжі.
– Чи країни і народи світі все ще відрізняються? Часом складається враження, що міста стають усі однакові з ресторанами-фаст-фудами. Усюди люди з мобільними телефонами тощо. Чи залишаються ще якісь особливості?
– Тут є два аспекти. Світ дійсно «стає меншим» завдяки можливостям інтернет-мереж, як «Фейсбук» чи «Скайп». Подорожуючи, можна залишатися на зв’язку з рідними й друзями вдома, що, звичайно ж, чудово. Але також дається взнаки гомогенізація культур. Ви йдете вулицею де завгодно у світі, і перед вами «Мак-Дональдс». Це помітно також в архітектурі. Колись будинки планували місцеві дизайнери й зводили місцеві будівельники з місцевих матеріалів, а тепер у світі це рідкість. Можна взяти будівлю і скинути її у Сіднеї чи Нью-Йорку, і вона нічим не виділятиметься. Я вважаю, що ми втрачаємо окремі культури дизайну і мистецтва. Але, з іншого боку, можна побувати в Папуа – Новій Гвінеї, де культура дуже міцна, де люди вважають, що треба дотримуватися традиційного способу життя, і там вражають і кольори, і життєствердність, і особлива їжа – це приємно спостерігати. Як мандрівникові мені не хочеться, щоб, коли я перетну півсвіту, мені дали в руки таке точнісінько меню в ресторані, яке у мене вдома. Я люблю різноманітність світу, і я вважаю, що ми всі повинні намагатися зберегти це.
– Понад 200 відвіданих країн – це багато. Чи Вам якісь запам’яталися? Які з них хотілося би відвідати знову?
– Усі. Ні-ні, справді! Звичайно ж… Навіть у країнах, які мали б бути проблематичними, я чудово проводив час. Мені було дуже добре в Ірані, де дуже автократичний уряд, який створює чимало проблем, але люди в Ірані такі приязні й гостинні. Це було дивовижно. Мені важко відповідати на такі запитання, бо коли я називаю якісь країни, то це несправедливо щодо інших. У мене, звичайно ж, є особливо улюблені. З особистих причин. Я люблю Єгипет – це була перша країна, в якій я подорожував з рюкзаком, коли мені було 20 років.
Якщо хтось шукає пригод, я б порадив їхати в Болівію, чи в Перу – подивитися на залишки культури інків. Якщо хтось хоче розваг на пляжі, я б сказав: їдьте в Таїланд. Кому цікава історія, я б рекомендував Єгипет. Для медового місяця я б рекомендував Палау – маленьку острівну країну в Тихому океані, яка не займана туризмом. І це справді дивовижне місце.
– Ви відвідали усі країни, подорожуючи упродовж чотирьох років. Чи цього досить на все життя?
– Ні-ні. Є ще чимало місць, де мені треба побувати. Я ніколи не був у Москві, не був у Токіо, не був у Каліфорнії. Є чимало місць у світі, які я хочу побачити, і є чимало місць, які я б хотів відвідати знову, і по-справжньому там відпочити, наприклад, зі своєю подругою чи з рідними, щоб пережити це разом. Бо моя світова подорож була особливою. Я не був самотнім, бо довкола були люди, але завжди я думав, що ось це бачу лише я сам. А я хотів би знову там побувати і зустріти друзів, а також показати ті місця ще комусь.
– Чи хотіли б ви бути професійним мандрівником і заробляти таким чином на життя?
– Так. Однозначно. Під час цієї подорожі я робив телепрограму. Зараз я веду переговори з американським каналом NBC про телепрограму про подорожування на мінімальні гроші. Щоб показати людям, що, маючи паспорт і візу, подорожувати може будь-хто. Гроші потрібні переважно, щоб дістатися туди, а вже в країні можна подорожувати навіть безкоштовно. Якщо жити і харчуватися як місцеві мешканці, то це не мало б бути надто витратно.
– Тут причина не в тому, що світ такий великий. У перші два роки я відвідав 184 країни, а в останні 2 роки побував лише у 17. Причина, чому забрала так багато часу остання група країн, полягає у тому, що то були переважно віддалені острови в Тихому та Індійському океані, і йшлося про те, щоб дочекатися морського транспорту, щоб дістатися з одного острова на інший. Якщо мати власну яхту, власний транспортний засіб, то таку подорож можна б було здійснити за рік або й менше. А я повністю залежав від розкладів транспорту. Я використовував звичайні автобусні й залізничні маршрути на суходолі, а у морі – пороми й транспортні судна.
– Чи порадили б Ви іншим подорожувати у подібний спосіб? Чи безпечно це?
У мене не було надто багато проблем. Я подорожував сам. Команди підтримки у мене не було. Жодних операторів, нічого такогоҐрем Г’юз
– Але в деякі країни Вам довелося буквально лише ступати ногою туди й назад, чи не так?
– Так. Я це робив, і мені шкода. Я перепрошую. І Україна була однією з таких держав. Я почуваюся дуже винним за це.
– Отже, в чому полягає Ваш досвід перебування в Україні?
– О, мені просто проставили штампи у паспорті. І це погано. Йдеться про приблизно 20 країн з 201, де я просто перейшов кордон, і одразу ж повернувся назад. Але я не знав, що мої подорожі заберуть так багато часу, інакше я б зупинявся
надовше. Але я також думав, що, мовляв, ті країни нікуди не дінуться. Ніщо мені не заважає туди поїхати знову. А зараз я маю багато друзів з України (з Одеси, з Києва), які запросили мене в гості, і в мене є можливість поїхати туди знову і по-справжньому провести там час, щоб насолодитися. Я справді люблю відпочивати десь на пляжі, а ті мої поїздки насправді були досить-таки під тиском, я метушився, шукаючи способу потрапити в наступну країну, вирішував проблеми з візами тощо. А в Україні я б не проти якось відпочити на чорноморському пляжі.
– Чи країни і народи світі все ще відрізняються? Часом складається враження, що міста стають усі однакові з ресторанами-фаст-фудами. Усюди люди з мобільними телефонами тощо. Чи залишаються ще якісь особливості?
Як мандрівникові мені не хочеться, щоб, коли я перетну півсвіту, мені дали в руки таке точнісінько меню в ресторані, яке у мене вдома. Я люблю різноманітність світуҐрем Г’юз
– Понад 200 відвіданих країн – це багато. Чи Вам якісь запам’яталися? Які з них хотілося би відвідати знову?
Для медового місяця я б рекомендував Палау – маленьку острівну країну в Тихому океані, яка незаймана туризмом. І це справді дивовижне місцеҐрем Г’юз
Якщо хтось шукає пригод, я б порадив їхати в Болівію, чи в Перу – подивитися на залишки культури інків. Якщо хтось хоче розваг на пляжі, я б сказав: їдьте в Таїланд. Кому цікава історія, я б рекомендував Єгипет. Для медового місяця я б рекомендував Палау – маленьку острівну країну в Тихому океані, яка не займана туризмом. І це справді дивовижне місце.
– Ви відвідали усі країни, подорожуючи упродовж чотирьох років. Чи цього досить на все життя?
– Ні-ні. Є ще чимало місць, де мені треба побувати. Я ніколи не був у Москві, не був у Токіо, не був у Каліфорнії. Є чимало місць у світі, які я хочу побачити, і є чимало місць, які я б хотів відвідати знову, і по-справжньому там відпочити, наприклад, зі своєю подругою чи з рідними, щоб пережити це разом. Бо моя світова подорож була особливою. Я не був самотнім, бо довкола були люди, але завжди я думав, що ось це бачу лише я сам. А я хотів би знову там побувати і зустріти друзів, а також показати ті місця ще комусь.
– Чи хотіли б ви бути професійним мандрівником і заробляти таким чином на життя?
– Так. Однозначно. Під час цієї подорожі я робив телепрограму. Зараз я веду переговори з американським каналом NBC про телепрограму про подорожування на мінімальні гроші. Щоб показати людям, що, маючи паспорт і візу, подорожувати може будь-хто. Гроші потрібні переважно, щоб дістатися туди, а вже в країні можна подорожувати навіть безкоштовно. Якщо жити і харчуватися як місцеві мешканці, то це не мало б бути надто витратно.