Дніпропетровськ – Сьогодні у Дніпропетровську вшановують пам’ять бійців УНР, загиблих у боях з більшовиками наприкінці грудня 1918 року і похованих 4 січня 1919 року. Події тих днів, кажуть дослідники, знаменні не тільки відновленням чинності Директорії УНР у місті, а й «хвилею патріотичних почуттів» серед місцевих жителів. Саме тоді громадськість ініціювала перейменування міста Катеринослава на Січеслав. Однак події тих років довгий час замовчувались і ще досі належно не досліджені.
У центрі Дніпропетровська, в районі Жовтневої площі, розташоване одне з небагатьох вцілілих у краї поховань вояків УНР, загиблих під час визвольних змагань 1918-19 років. Тут, за словами дослідників, у братській могилі поховані представники єдиного в складі армії УНР підрозділу «січових стрільців – вільних козаків». Він в основному був сформований із наддніпрян і в грудні 1918 у боях із махновсько-більшовицькими формуваннями вдруге встановлював владу Директорії УНР у місті. Довгі роки інформацію про це приховували, місце знаходження усіх могил досі точно не встановлене.
Наразі історики з’ясували прізвища лише двох загиблих із полку – сотник Лугін та сотник Златоустов, розповідає старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею Тетяна Цимлякова. Вона показує копії газет початку 1919 року, де писали про жалобну церемонію 4 січня.
«Ті події газетою «Республіканець» були названі «днем перемоги», а самі війська, які відновлювали владу Директорії, – геройськими. Журналісти місцевих газет тоді писали: великий символ у тому, що Катеринослав, серце козацької землі, визволив саме полк під назвою «січових стрільців», і громадськість підтримала пропозицію про перейменування міста на Січеслав. Але ми знаємо, що ця назва не стала офіційною, а була поширена тільки в колах української громадськості. Вперше про події тих років було розказано в експозиції 5-го залу нашого музею в 1997 році, коли вже про це стало можна говорити. Саме тоді ми, музейні співробітники, разом з університетськими колегами почали досліджувати цю тему», – розповідає науковий співробітник музею.
Несподіване продовження історії
Дослідники наразі також відшукали й кілька унікальних кадрів кінохроніки тих подій. Їх продемонстрували на одному з загальноукраїнських каналів і завдяки цьому відшукали родичів отамана полку січових стрільців Романа Самокиша. Дніпропетровський краєзнавець Микола Чабан розповів, що онук Самокиша, як виявилось, живе в Тернополі. Він надав дослідникам дещицю інформації про долю діда.
«Я отримав телефонний дзвінок від онука Самокиша. Виявилось: цей отаман – його справжнє прізвище Самокишин. Він змінив прізвище. І він прожив аж до 1971 року в Тернополі. Весь час переховувався. У нього було шестеро дітей. Ось таке несподіване продовження історії», – зазначає Микола Чабан.
Площа потребує захисту
Громадськість Дніпропетровська ініціює вшанування пам’яті бійців УНР щороку 4 січня. Також планують розпочати збір коштів на монумент. А втім історики й краєзнавці зазначають: саму площу, де розташована братська могила, треба взяти під особливий захист, оголосити «меморіальною». Дослідник Валентин Старостін зауважує, що кілька років тому були озвучені наміри її реконструкції.
«У середині 2000-х років міська влада була схильна до того, щоб ліквідувати цвинтар і перенести могили. Ми з колегою Максимом Кавуном змогли довести, що цвинтар не так легко перенести, адже ті надгробки, які там є, не свідчать про всі наявні поховання. Ми переконали, що доведеться не тільки переносити могили, а й вести надзвичайно потужну археологічну й дослідницьку роботу. Завдяки цьому це питання навіть не виносилось на обговорення широкої громадськості», – впевнений Валентин Старостін.
Торік на місці поховання бійців УНР у Дніпропетровську відновили пам’ятний знак, до цього його тричі знищували невідомі.
У центрі Дніпропетровська, в районі Жовтневої площі, розташоване одне з небагатьох вцілілих у краї поховань вояків УНР, загиблих під час визвольних змагань 1918-19 років. Тут, за словами дослідників, у братській могилі поховані представники єдиного в складі армії УНР підрозділу «січових стрільців – вільних козаків». Він в основному був сформований із наддніпрян і в грудні 1918 у боях із махновсько-більшовицькими формуваннями вдруге встановлював владу Директорії УНР у місті. Довгі роки інформацію про це приховували, місце знаходження усіх могил досі точно не встановлене.
Наразі історики з’ясували прізвища лише двох загиблих із полку – сотник Лугін та сотник Златоустов, розповідає старший науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею Тетяна Цимлякова. Вона показує копії газет початку 1919 року, де писали про жалобну церемонію 4 січня.
опії газет 1919 року з публікаціями про жалобну церемонію поховання бійців УНР
«Ті події газетою «Республіканець» були названі «днем перемоги», а самі війська, які відновлювали владу Директорії, – геройськими. Журналісти місцевих газет тоді писали: великий символ у тому, що Катеринослав, серце козацької землі, визволив саме полк під назвою «січових стрільців», і громадськість підтримала пропозицію про перейменування міста на Січеслав. Але ми знаємо, що ця назва не стала офіційною, а була поширена тільки в колах української громадськості. Вперше про події тих років було розказано в експозиції 5-го залу нашого музею в 1997 році, коли вже про це стало можна говорити. Саме тоді ми, музейні співробітники, разом з університетськими колегами почали досліджувати цю тему», – розповідає науковий співробітник музею.
Дніпропетровські дослідники подій початку 1919 року
Несподіване продовження історії
Дослідники наразі також відшукали й кілька унікальних кадрів кінохроніки тих подій. Їх продемонстрували на одному з загальноукраїнських каналів і завдяки цьому відшукали родичів отамана полку січових стрільців Романа Самокиша. Дніпропетровський краєзнавець Микола Чабан розповів, що онук Самокиша, як виявилось, живе в Тернополі. Він надав дослідникам дещицю інформації про долю діда.
«Я отримав телефонний дзвінок від онука Самокиша. Виявилось: цей отаман – його справжнє прізвище Самокишин. Він змінив прізвище. І він прожив аж до 1971 року в Тернополі. Весь час переховувався. У нього було шестеро дітей. Ось таке несподіване продовження історії», – зазначає Микола Чабан.
Площа потребує захисту
Громадськість Дніпропетровська ініціює вшанування пам’яті бійців УНР щороку 4 січня. Також планують розпочати збір коштів на монумент. А втім історики й краєзнавці зазначають: саму площу, де розташована братська могила, треба взяти під особливий захист, оголосити «меморіальною». Дослідник Валентин Старостін зауважує, що кілька років тому були озвучені наміри її реконструкції.
«У середині 2000-х років міська влада була схильна до того, щоб ліквідувати цвинтар і перенести могили. Ми з колегою Максимом Кавуном змогли довести, що цвинтар не так легко перенести, адже ті надгробки, які там є, не свідчать про всі наявні поховання. Ми переконали, що доведеться не тільки переносити могили, а й вести надзвичайно потужну археологічну й дослідницьку роботу. Завдяки цьому це питання навіть не виносилось на обговорення широкої громадськості», – впевнений Валентин Старостін.
Торік на місці поховання бійців УНР у Дніпропетровську відновили пам’ятний знак, до цього його тричі знищували невідомі.