У 2013 році українці стануть свідками чергового етапу «покращення погіршення» в Україні. Цей четвертий цикл проведення нелюдських експериментів «донецьких» над Україною готує нові «сюрпризи», котрі покликані крок за кроком зробити з українців боягузливих рабів, що мовчки спостерігатимуть за тим, як режим «януковичів» знищує тих, хто насмілився не мовчати. Сподіваючись на те, що ця лиха участь їх особисто омине стороною.
Звісно, що подібний сценарій можливий лише за цілковитої байдужості українців до своєї подальшої долі. Однак диктатура Януковича – це не лише знищення демократії на території, де вона почала лише зароджуватись. Це і прямий наслідок того, що від 1991 року система правління в Україні фактично була незмінною. А ті незначні «модифікації», котрі видавалися за демократичний процес, були тільки недолугим прикриттям небажання посткомуністичних еліт створювати реальне конкурентне середовище в політиці і економіці, за наявності якого вони б неодмінно програли б українському народові.
Проте Україна вже повністю стала територією беззаконня, на якій бюрократія і чиновники творять усе, що їм заманеться, а населення (в основному, як і колись у часи СРСР), обурюється лише на кухні в колі близьких, у той час, коли злодійкувата влада вже повністю присвоїла собі всі ресурси і активи України.
Тож чи довго ще зможе витримати Україна подібні експерименти «донецьких» над собою? Адже Україна без українців – це не тільки перспектива віддаленого майбутнього, але і цілеспрямована стратегія п’ятої колони Росії, яка в лютому 2010 року захопила необмежену владу в Україні. І за правління «донецьких» ще більше загострилися та стали очевиднішими самі засадничі розбіжності між державою як такою і олігархією. Адже олігархія – це не що інше, як ракова пухлина на тілі держави, яка прирікає Україну на знищення.
Нові методи боротьби з опозицією
Очевидно, що Україні потрібні системні зміни. І насторожує те, що про них в опозиції ніхто навіть і не заїкається. Хоча без системних змін «януковичі» дуже легко формуватимуть свою більшість, навіть у випадку, якщо їх підтримають наступного разу не більше аніж 2 відсотка виборців.
Варто звернути увагу на той факт, що сьогодні режим «януковичів» почав вдаватися до нових методів боротьби з опозицією. Це – арешт квартир за допомогою українських «найдемократичніших у світі» судів. Причому все це стосується не тільки одного колишнього депутата Андрія Шкіля, який не потрапив до парламенту за списком «Батьківщини» і позбувся депутатської недоторканності.
Демократичним шляхом в Україні до влади прийшли «політики», котрі демократію не переносять і на дух. І в українських громадян «донецькі» відбирають не лише права і свободи. Масово відбираються бізнеси і власність, навіть у тих, хто пережив лихі часи 90-х під час правління Леоніда Кучми. Вводяться закони джунглів, за яких для влади Конституція стала не більше аніж фіктивним атавістичним політичним придатком. Тому виграти вибори у подібних «політиків» – виглядає чистою фантастикою.
Причому дика суміш із олігархічного псевдокапіталізму та феодальних порядків цілком задовольняє ті декілька десятків сімей, які стали власниками України. А вся ця багатопартійність, змагання партійних програм, конкуренція на загальнонаціональних та місцевих виборах – все це потрібно хоч для якоїсь легітимізації українських «еліт» в очах світової спільноти.
Нині Україна перетворена «донецькими» на подобу колонії суворого режиму, де українці змушені відбувати свій довічний термін. А народ потрібен тільки для того, щоб приносити цим пришельцям із минулого матеріальні блага.
Однак, водночас, Янукович сам став жертвою свого високого становища. Сховавшись у Межигірській резервації за спинами своєї численної охорони, він застраханий втратити все, до чого так прагнув усе своє життя. Тому він змушений боятися і своїх «соратників», і «друзів-олігархів», Юлію Тимошенко, Європу, Путіна, сонячного світла і власної тіні. Але ж він усе це вибрав добровільно. Та й чи є йому якесь діло до беззаконня, що коїться в Україні, коли його головне завдання – зберегти владу і гроші своєї «сім’ї»?
Геній Межигір’я?
Свого часу румунський диктатор Ніколає Чаушеску вимагав, щоб його називали Генієм Карпат. То, можливо, якщо вдатися до подібної аналогії, вже прийшов той час, щоб і Януковича вважати Генієм Межигір’я? Схоже, що за три роки перебування при владі він всіма своїми діями вже цілком це заслужив.
Звісно, що повторити долю Чаушеску ніхто не хоче. І в 2004 році Кучмі вдалося уникнути цього. Але всі потуги вивести Україну до Європи, маючи в Україні майже тоталітарний режим «януковичів», видаються чистою утопією. А потім, якщо навіть «донецьких» вдасться змусити поступитися владою, то і тоді доведеться проходити європейський шлях від самого початку. Від створення потужних, авторитетних і незалежних профспілок, неолігархичних партій, вільної, а не кишенькової преси, справжнього, а не вдаваного правосуддя.
Партія регіонів своєю бездарною соціально-економічною політикою поглибила люмпенізацію суспільства. З одного боку, це дає їй змогу опиратися на люмпенську частину українського соціуму, але з іншого, суспільство люмпенів не має ніякого майбутнього. То куди ж може привести люмпенізація українського суспільства? Бо існує великий парадокс: маючи нібито свою незалежну Україну, українці в своїй державі найнезахищеніша, найбідніша та найзнедоленіша нація і потребують реального політичного і соціального захисту.
По суті усі теперішні біди українців від того, що вони ніяк не можуть об’єднати воєдино свої зусилля. І будучи поки що більшістю на своїй землі, вони не можуть використати системно цю свою перевагу. Проте час такий, що не можна поступатися русифікаторам навіть у дрібницях. Бо якщо сьогодні поступилися маленьким, завтра вже вони вимагатимуть поступитися середнім, а післязавтра великим.
Проти українців ведеться «холодна» громадянська війна
Наразі нинішня влада в Україні – це не що інше, як олігархічна буржуазія. Переважна кількість представників цієї олігархії, не тільки не є українцями, але й живуть, зберігають гроші, виховують і навчають своїх дітей поза межами України. А на території Україні перебувають лише тимчасово, забезпечуючи собі можливість «рубати гроші», імітуючи заняття політикою, часто діючи в інтересах іноземного капіталу, а не українського народу. І вони вже ніяким чином не пов’язують своє життя і майбутнє своїх дітей з Україною.
Можна сказати, що ними ведеться «холодна» громадянська війна проти всього українського народу. А розміри корупції, масштаби сваволі правоохоронних органів (які б точніше було б назвати олігархоохоронними) і судове свавілля в Україні вже давно перевершили всі мислимі межі.
Саме олігархоохоронні та судові органи, котрі своїми діями прикривають усю тиранію і безчинства олігархічної влади, є на теперішньому етапі історичного розвитку однією з найбільших загроз для самого існування Української держави.
Також, поряд з іншими пріоритетними загрозами для України, такими, як слабка армія, необхідно згадати і розпродаж державної власності. А головне – української землі, її надр і шельфу. По суті, продаж землі призведе до відчуження території України тими, хто скупить землю. А номенклатурний бюрократ, якому нібито українські громадяни «делегували» право продажу землі, буде на старості потирати свої липкі руки де-небудь у теплих і комфортних для проживання краях, із гордістю розповідаючи своїм нащадкам, як вдало йому вдалося розвести українських лохів.
Якщо вдуматися, то, власне кажучи, в Україні взагалі відсутні державні структури. Адже чи можна назвати «державними» ті структури, котрі з такою відданістю і завзяттям обслуговують інтереси клептократично-олігархічних кланів? Усі ці «державні» інституції насправді є нічим іншим, як зручною ширмою, за котрою постійно відбувається перерозподіл національного багатства, яке вкрадене в українців.
Завдання і головне призначення цієї ширми – це приховати від міжнародної спільноти той факт, що на території колись окупованої Москвою УРСР сформувалася мафіозна псевдодержава, головною метою якої є одержання у будь-який спосіб швидких і гарантованих надприбутків членами кримінально-олігархічних кланів.
Таким чином, можна зробити висновок: найбільшою загрозою для українського народу є посткомуністична влада, яка встановилася на українських теренах після розвалу СРСР. А режим Януковича є лише апофеозом «своєрідної незалежності» українців, завдяки якій Україна не лише все більше втрачає свій шанс увійти до кола цивілізованих країн світу, а, навпаки, може знову розчинитися у новій імперії, яку намагаються побудувати президент Росії Володимир Путін разом із патріархом російської церкви Кирилом. І цей євразійський «русский мир» становить пряму загрозу не тільки для України, а й для всієї західної цивілізації.
Очевидно, що в 2013 році перед українською нацією стоїть фундаментальний вибір: або українці будуть спокійно спостерігати за руйнацією підвалин своєї державності і перетворяться на малоросів чи недоросіян, людей без минулого і майбутнього, або ж стануть єдиним фронтом проти антиукраїнського, комуно-олігархічного і промосковського режиму «донецьких».
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Звісно, що подібний сценарій можливий лише за цілковитої байдужості українців до своєї подальшої долі. Однак диктатура Януковича – це не лише знищення демократії на території, де вона почала лише зароджуватись. Це і прямий наслідок того, що від 1991 року система правління в Україні фактично була незмінною. А ті незначні «модифікації», котрі видавалися за демократичний процес, були тільки недолугим прикриттям небажання посткомуністичних еліт створювати реальне конкурентне середовище в політиці і економіці, за наявності якого вони б неодмінно програли б українському народові.
Проте Україна вже повністю стала територією беззаконня, на якій бюрократія і чиновники творять усе, що їм заманеться, а населення (в основному, як і колись у часи СРСР), обурюється лише на кухні в колі близьких, у той час, коли злодійкувата влада вже повністю присвоїла собі всі ресурси і активи України.
Тож чи довго ще зможе витримати Україна подібні експерименти «донецьких» над собою? Адже Україна без українців – це не тільки перспектива віддаленого майбутнього, але і цілеспрямована стратегія п’ятої колони Росії, яка в лютому 2010 року захопила необмежену владу в Україні. І за правління «донецьких» ще більше загострилися та стали очевиднішими самі засадничі розбіжності між державою як такою і олігархією. Адже олігархія – це не що інше, як ракова пухлина на тілі держави, яка прирікає Україну на знищення.
Нові методи боротьби з опозицією
Очевидно, що Україні потрібні системні зміни. І насторожує те, що про них в опозиції ніхто навіть і не заїкається. Хоча без системних змін «януковичі» дуже легко формуватимуть свою більшість, навіть у випадку, якщо їх підтримають наступного разу не більше аніж 2 відсотка виборців.
Варто звернути увагу на той факт, що сьогодні режим «януковичів» почав вдаватися до нових методів боротьби з опозицією. Це – арешт квартир за допомогою українських «найдемократичніших у світі» судів. Причому все це стосується не тільки одного колишнього депутата Андрія Шкіля, який не потрапив до парламенту за списком «Батьківщини» і позбувся депутатської недоторканності.
Демократичним шляхом в Україні до влади прийшли «політики», котрі демократію не переносять і на дух. І в українських громадян «донецькі» відбирають не лише права і свободи. Масово відбираються бізнеси і власність, навіть у тих, хто пережив лихі часи 90-х під час правління Леоніда Кучми. Вводяться закони джунглів, за яких для влади Конституція стала не більше аніж фіктивним атавістичним політичним придатком. Тому виграти вибори у подібних «політиків» – виглядає чистою фантастикою.
Причому дика суміш із олігархічного псевдокапіталізму та феодальних порядків цілком задовольняє ті декілька десятків сімей, які стали власниками України. А вся ця багатопартійність, змагання партійних програм, конкуренція на загальнонаціональних та місцевих виборах – все це потрібно хоч для якоїсь легітимізації українських «еліт» в очах світової спільноти.
Нині Україна перетворена «донецькими» на подобу колонії суворого режиму, де українці змушені відбувати свій довічний термін. А народ потрібен тільки для того, щоб приносити цим пришельцям із минулого матеріальні блага.
Однак, водночас, Янукович сам став жертвою свого високого становища. Сховавшись у Межигірській резервації за спинами своєї численної охорони, він застраханий втратити все, до чого так прагнув усе своє життя. Тому він змушений боятися і своїх «соратників», і «друзів-олігархів», Юлію Тимошенко, Європу, Путіна, сонячного світла і власної тіні. Але ж він усе це вибрав добровільно. Та й чи є йому якесь діло до беззаконня, що коїться в Україні, коли його головне завдання – зберегти владу і гроші своєї «сім’ї»?
Геній Межигір’я?
Свого часу румунський диктатор Ніколає Чаушеску вимагав, щоб його називали Генієм Карпат. То, можливо, якщо вдатися до подібної аналогії, вже прийшов той час, щоб і Януковича вважати Генієм Межигір’я? Схоже, що за три роки перебування при владі він всіма своїми діями вже цілком це заслужив.
Звісно, що повторити долю Чаушеску ніхто не хоче. І в 2004 році Кучмі вдалося уникнути цього. Але всі потуги вивести Україну до Європи, маючи в Україні майже тоталітарний режим «януковичів», видаються чистою утопією. А потім, якщо навіть «донецьких» вдасться змусити поступитися владою, то і тоді доведеться проходити європейський шлях від самого початку. Від створення потужних, авторитетних і незалежних профспілок, неолігархичних партій, вільної, а не кишенькової преси, справжнього, а не вдаваного правосуддя.
Партія регіонів своєю бездарною соціально-економічною політикою поглибила люмпенізацію суспільства. З одного боку, це дає їй змогу опиратися на люмпенську частину українського соціуму, але з іншого, суспільство люмпенів не має ніякого майбутнього. То куди ж може привести люмпенізація українського суспільства? Бо існує великий парадокс: маючи нібито свою незалежну Україну, українці в своїй державі найнезахищеніша, найбідніша та найзнедоленіша нація і потребують реального політичного і соціального захисту.
По суті усі теперішні біди українців від того, що вони ніяк не можуть об’єднати воєдино свої зусилля. І будучи поки що більшістю на своїй землі, вони не можуть використати системно цю свою перевагу. Проте час такий, що не можна поступатися русифікаторам навіть у дрібницях. Бо якщо сьогодні поступилися маленьким, завтра вже вони вимагатимуть поступитися середнім, а післязавтра великим.
Проти українців ведеться «холодна» громадянська війна
Наразі нинішня влада в Україні – це не що інше, як олігархічна буржуазія. Переважна кількість представників цієї олігархії, не тільки не є українцями, але й живуть, зберігають гроші, виховують і навчають своїх дітей поза межами України. А на території Україні перебувають лише тимчасово, забезпечуючи собі можливість «рубати гроші», імітуючи заняття політикою, часто діючи в інтересах іноземного капіталу, а не українського народу. І вони вже ніяким чином не пов’язують своє життя і майбутнє своїх дітей з Україною.
Можна сказати, що ними ведеться «холодна» громадянська війна проти всього українського народу. А розміри корупції, масштаби сваволі правоохоронних органів (які б точніше було б назвати олігархоохоронними) і судове свавілля в Україні вже давно перевершили всі мислимі межі.
Саме олігархоохоронні та судові органи, котрі своїми діями прикривають усю тиранію і безчинства олігархічної влади, є на теперішньому етапі історичного розвитку однією з найбільших загроз для самого існування Української держави.
Також, поряд з іншими пріоритетними загрозами для України, такими, як слабка армія, необхідно згадати і розпродаж державної власності. А головне – української землі, її надр і шельфу. По суті, продаж землі призведе до відчуження території України тими, хто скупить землю. А номенклатурний бюрократ, якому нібито українські громадяни «делегували» право продажу землі, буде на старості потирати свої липкі руки де-небудь у теплих і комфортних для проживання краях, із гордістю розповідаючи своїм нащадкам, як вдало йому вдалося розвести українських лохів.
Якщо вдуматися, то, власне кажучи, в Україні взагалі відсутні державні структури. Адже чи можна назвати «державними» ті структури, котрі з такою відданістю і завзяттям обслуговують інтереси клептократично-олігархічних кланів? Усі ці «державні» інституції насправді є нічим іншим, як зручною ширмою, за котрою постійно відбувається перерозподіл національного багатства, яке вкрадене в українців.
Завдання і головне призначення цієї ширми – це приховати від міжнародної спільноти той факт, що на території колись окупованої Москвою УРСР сформувалася мафіозна псевдодержава, головною метою якої є одержання у будь-який спосіб швидких і гарантованих надприбутків членами кримінально-олігархічних кланів.
Таким чином, можна зробити висновок: найбільшою загрозою для українського народу є посткомуністична влада, яка встановилася на українських теренах після розвалу СРСР. А режим Януковича є лише апофеозом «своєрідної незалежності» українців, завдяки якій Україна не лише все більше втрачає свій шанс увійти до кола цивілізованих країн світу, а, навпаки, може знову розчинитися у новій імперії, яку намагаються побудувати президент Росії Володимир Путін разом із патріархом російської церкви Кирилом. І цей євразійський «русский мир» становить пряму загрозу не тільки для України, а й для всієї західної цивілізації.
Очевидно, що в 2013 році перед українською нацією стоїть фундаментальний вибір: або українці будуть спокійно спостерігати за руйнацією підвалин своєї державності і перетворяться на малоросів чи недоросіян, людей без минулого і майбутнього, або ж стануть єдиним фронтом проти антиукраїнського, комуно-олігархічного і промосковського режиму «донецьких».
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода