(Рубрика «Точка зору»)
У 2005-2009 роках ми відзначали позитивні наміри держави щодо прав людини, проте відповідна державна політика була неефективною, безсистемною та хаотичною.
В 2010-2011 роках ми були змушені констатувати, що ця політика взагалі відсутня: права людини не були пріоритетом для керівництва держави, а порушень прав людини та основоположних свобод ставало все більше і більше.
У 2012 році політика держави в цій сфері дещо змінилася, і ситуація с правами людини стала строкатою і мозаїчною. Спостерігалися позитивні, іноді успішні, дії органів влади в окремих сферах, спрямовані на здійснення українцями своїх прав, проте в інших сферах змін на краще або не відбувалося, або, навпаки, результати зусиль призвели до ще більших порушень.
Особливості
Причинами зміни політики був страх отримати санкції від міжнародних інститутів та опинитися в повній міжнародній ізоляції, а також необхідність продемонструвати успіхи держави перед парламентськими виборами. Проте 2012 рік повною мірою виявив головну особливість цієї політики – намагатися виконати усі рекомендації міжнародних інституцій, які не зазіхають на владу українського керівництва, та ігнорувати ті, які загрожують цій владі.
26 січня Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію щодо функціонування демократичних інституцій в Україні, в якій ПАРЄ висловила занепокоєність судовими процесами над колишніми урядовцями, піддала критиці принципи функціонування судової та правоохоронної системи, представила свої зауваження до нового виборчого закону та передбачила можливість застосування санкцій до України, якщо вона не виконуватиме зазначені вимоги. Резолюція містила вимогу звільнити ув’язнених опозиційних політиків і забезпечити їм безперешкодну участь у майбутніх парламентських виборах, реформувати судову та правоохоронну систему, зокрема, ухвалити, нарешті, новий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК), зменшити прохідний бар’єр та скасувати заборону на участь у виборах блоків.
Вочевидь, угода про асоціацію з ЄС, якої так прагне українська влада, неможлива без виконання вимог і рекомендацій ПАРЄ. І вже 1 лютого Президент створив робочу групу для виконання резолюції ПАРЄ. Деякі рекомендації були таки виконані. Проте керівництво держави не може зрозуміти, що, незважаючи на будь-які успіхи, Захід не пробачить їм політично вмотивованих кримінальних справ проти політичних опонентів, які, за висновками численних міжнародних та національних експертів, не вчиняли кримінально караних діянь. Поки Юлія Тимошенко та Юрій Луценко ув’язнені, про євроінтеграцію України можна забути. Скоріше слід думати про санкції.
Ложка меду
Все ж таки, які успіхи щодо прав людини мала держава цього року? Безсумнівним позитивом було ухвалення нового КПК, який, незважаючи на численні недоліки, виявився значно кращим, ніж можна було очікувати, та деяких інших законів – про адвокатуру, про громадські об’єднання. Були намагання виконати рекомендації ПАРЄ стосовно здійснення свободи мирних зібрань, яка масово порушувалася в Україні в 2012 році, за рахунок розробки за участю громадських експертів якісного законопроекту, але його поки що не вдалося ухвалити. Розгортається система безоплатної правової допомоги, створюються регіональні центри, які почнуть працювати з 1 січня 2013 року. Правда, виділених бюджетом коштів вистачить тільки на 4 місяці, а що далі? Генеральний прокурор неодноразово заявляв протягом 2012 року про необхідність боротьби з катуваннями, цього року було покарано більше правоохоронців за ці злочини, ніж в 2010-2011 роках.
Обрання молодого енергійного та прогресивного омбудсмана, який розмовляє із західними людьми однією мовою, також можна вважати позитивним кроком для прав людини. У взаємодії з громадськістю Валерія Лутковська успішно почала будувати національні превентивні механізми запобігання катуванням та поганому поводженню, механізми парламентського контролю за доступом до інформації та захистом персональних даних, надавати рекомендації парламенту щодо законопроектів, які стосуються прав людини, деякі з яких були враховані.
Інші успішні дії держави щодо прав людини в 2012 році не проглядаються.
Бочка дьогтю
Всюди, де керівництво держави вбачало загрозу своїй владі або економічним інтересам, воно давало жорстку відсіч тим, хто, на її думку, заважав їй. У 2012 році продовжувалося і навіть подеколи посилювалося використання прокуратури, МВС, СБУ, податкових органів як інструментів для репресій проти опозиції та громадських рухів. Продовжувала залишатися цілком залежною судова система: контроль над судами є ключовою умовою збереження влади. Про повагу до правосуддя годі й говорити. Жодна рекомендація ПАРЄ щодо судової реформи не виконана.
Кожного разу, коли виникала колізія поміж економічними інтересами владної верхівки і правами людини, владні інтереси перемагали. Усі «реформи» – податкова, пенсійна, медична, адміністративна тощо – а також багато які поточні дії державних органів (скорочення мережі медичних, освітніх та культурних установ, автобусних маршрутів, місцевих та швидких поїздів тощо) спрямовані на зменшення дефіциту бюджету за рахунок коштів населення й ігнорують права людини. Наслідком стає зростання бідності та соціальної нерівності, що виглядає особливо огидно на тлі шаленого росту політичної корупції та корупції вищих посадових осіб держави, розкрадання або використання не за призначенням коштів з бюджету. Поряд з цим позірна боротьба з корупцією у вигляді вибіркових кримінальних переслідувань насправді тільки підсилює корупцію.
Придушення бізнесу, встановлення кримінальної системи відносин між бізнесом та владою «по понятіям» вбиває ринок, конкуренцію, свободу підприємництва і робить примарним право власності. Це змушувало до переведення бізнесу в інші країни або просто до його закриття. Усе це плюс податкова реформа, за оцінками соціологів, привело до зменшення вдвічі кількості українців, яких можна віднести до середнього класу.
Пенсійна реформа не збільшила, а зменшила пенсійні виплати, не зменшила, а збільшила дефіцит Пенсійного фонду (в 2012 році – на 7 мільярдів гривень), нарешті, вона так і лишилася несправедливою, зокрема, спецпенсії так і не були ліквідовані.
Несправедливою є й система соціального забезпечення, розмір різних видів якої визначається Кабінетом Міністрів, виходячи із коштів, які є в бюджеті. Отже, розмір соціальних виплат «чорнобильців», «афганців», інвалідів та ветеранів війни, одиноких матерів та інших категорій населення повністю залежать від волі Кабміну. При цьому норми відповідних законів про соціальні гарантії ніхто не скасовував, вони залишаються чинними!
Медична реформа фактично спрямована і проти хворих, і проти лікарів. У сільській місцевості експериментальних областей, де її провели, люди, особливо похилого віку, часто просто не можуть дістатися до лікарень, які тепер розповсюджені іноді більше, ніж за сотню кілометрів. Лікарі-спеціалісти, які у великій кількості втрачають роботу внаслідок ліквідації їхніх медичних установ, мають перевчитися за 6 місяців (в якій ще країні для отримання кваліфікації педіатра достатньо 6 місяців?!) та працевлаштуватися на посади лікарів загальної практики – сімейної медицини, і при цьому починати з нижчої категорії.
Ідея економії дефіциту бюджету за рахунок самозабезпечення бюджетників дійшла до свого логічного кінця в концепції реформування кримінально-виконавчої системи, яка передбачає, що установи виконання покарань будуть самі дбати про себе і заробляти на своє існування. І це при тому, що 50% засуджених не працюють: держава не в змозі надати їм роботу.
Законотворчість: проти прав людини
Адміністративну реформу запроваджують шість законопроектів, які внесені представником Президента в парламенті Юрієм Мірошниченком і ухвалені в першому читанні. Ця реформа погіршує становище інвалідів, віруючих, інших категорій населення, суттєво загрожує екологічним правам, оскільки ліквідує регіональні територіальні управління охорони навколишнього природного середовища Мінприроди, які хоч якимсь чином були запобіжником забруднення довкілля.
Яскравим прикладом законів, що порушують права людини, є ухвалені в один день закон про засади мовної політики, який було підписано Президентом, незважаючи на масові протести різних груп населення, і закон про здійснення державних закупівель, що виводить державні підприємства з-під обов’язкової дії тендерних процедур.
Іншим яскравим прикладом законотворчості, що порушує права людини, є закон про будівництво двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС, внесений Кабміном і ухвалений парламентом всупереч рішень і застережень десятків громадських слухань в населених пунктах у 30-кілометровій зоні довкола ХАЕС. Не були проведені державна екологічна експертиза ТЕО проектів добудови, консультативний референдум стосовно розміщення ядерної установки, які є обов’язковими відповідно до закону. Згідно з законом до ухвалення рішення про будівництво, повинна бути проведена оцінка впливу на навколишнє середовище у транскордонному аспекті з усіма зачепленими країнами. Низка країн (Австрія, Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Молдова, Румунія) визнали, що проект будівництва може негативно вплинути на їхню територію і запропонували почати двосторонні консультації з Україною. Але вони так і не отримали відповіді на свої запити відносно цього проекту. Отже, процедура участі громадськості згаданих країн та консультації з цими країнами не були завершені. При цьому проект АЕС із такими реакторами розроблявся у 70-х роках, і не відповідає сучасним вимогам безпеки. Проте, все можна проігнорувати, коли світить інвестиція майже 37 мільярдів гривень із Росії на будівництво!
Ще один красномовний приклад – закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр», який передбачає створення великого банку даних, що буде вміщувати персональні дані мешканців країни (перелік даних невичерпний) і використовуватися для видання біометричних документів (їх перелік також невичерпний). Окрім закордонного паспорта біометричними стають внутрішній паспорт і посвідчення водія, і замінювати їх тепер треба буде кожні 10 років. Цей закон грубо порушує Конституцію, закон про захист персональних даних, право на приватність, та обтяжує державний бюджет дуже дорогими технологіями. Тим не менше, усі аргументи щодо неприйнятності закону не були почуті, і уся ця система буде працювати – всупереч здоровому сенсу, проти інтересів українців, які будуть змушені регулярно платити великі кошти за біометричні документи і на користь приватної корпорації ЄДАПС.
Складається враження, що уся законотворчість спрямована на задоволення політичних та економічних інтересів політичної і бізнес-еліти (які, власне, майже співпадають) і проти прав та інтересів так званих «маленьких українців», у відданості яким так присягаються українські політики.
Програне майбутнє?
Не дивно, що, незважаючи на брудну виборчу кампанію, використання адміністративного ресурсу, підкуп виборців, інші значні порушення виборчого закону, фальсифікацію результатів на деяких округах, правляча партія фактично програла парламентські вибори: плануючи отримати більше ніж 300 голосів, вона не може навіть сформувати більшість, не вдаючись до тиску і політичної корупції. Усі міжнародні інституції визнали вибори непрозорими і несправедливими.
Керівництво держави має, нарешті, зрозуміти: євроінтеграція України, угода про асоціацію з ЄС несумісні з існуючою внутрішньою політикою держави, яка грубо порушує права людини та основоположні свободи. Іншого шляху, ніж євроінтеграція, владні кола України собі не уявляють. Чи здатні вони докорінним чином змінити внутрішню політику?
Євген Захаров – голова Харківської правозахисної групи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода