Низька самооцінка, недовіра і страх перед владою – все це наслідки Голодомору 32-33-х років, кажуть історики. Українська нація досі переживає певний «комплекс жертви», як нація, яка пережила геноцид. І щоб його пережити, українці повинні про це говорити.
«Якщо поглянути на наше суспільство, то ми бачимо такі ознаки, як занижена самооцінка, схильність до залежної поведінки, страх перед владою, перед представниками влади взагалі, подвійні стандарти, пасивність тощо», – переліковує «спадщину» Голодомору науковий співробітник Ірина Рева.
Для прикладу історик наводить результати дослідження минулих років. Людей розділили на дві групи – в одну увійшли ті, хто живуть на території, де був Голодомор, в іншу – мешканці територій, де Голодомору не було. Під час самої трагедії респондентам було від 7-ми до одного року. Дослідники хотіли дізнатися, як впливає пережитий стрес на подальший світогляд людини. Так, за словами Ірини Реви, 78% опитаних з територій, де був Голодомор, мають комплекс меншовартості, а в іншій групі таких людей всього 32%.
«66% людей першої групи бояться поразки. Вони завідомо ставлять перед собою простіші завдання, ніж можуть виконати. В іншій групі таких в половину менше – 33%. У 59% людей з першої групи домінують депресивні настрої, у іншій – 11%», – каже історик.
За словами Ірини Реви, психологічні наслідки Голодомору переживаються важче, ніж наслідки війни. «Якщо ми говоримо про наслідки війни, то там зрозуміло, де ворог, і там через агресію відбуваються подолання стресових наслідків. Якщо ми говоримо про Голодомор, то ситуація, коли рідна влада, яка повинна була захищати інтереси людей, вона їх і нищила. Це нагадує ситуацію апокаліпсису», – зазначає Ірина Рева.
Історики вважають, що результати таких досліджень треба оприлюднювати, як і говорити про психологічні проблеми нації.
Голова Вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович вважає, що українцям треба дивитися на те, як подібні проблеми вирішують посткомуністичні країни, а не продовжувати «тягнути тягар минулого за собою вперед».
«Якщо говорити про посткомуністичні країни Східної Європи, там ми бачимо справді цілий комплекс того, що можна назвати політикою подолання важкого тоталітарного минулого. Вона полягає в тому, що в дуже різних сферах вивчається те, що відбувалося в тоталітарному режимі, що режим робив з людьми, і таким чином, проговорюючись, ця тема втрачає свою актуальність. «Сьогодні» перестає бути таким залежним від минулого», – говорить Володимир В’ятрович.
Натомість українська влада проводить «поверхневі, політизовані дискусії, які не допомагають зрозуміти проблеми минулого», на думку історика.
Експерти кажуть, що така ситуація в Україні не є унікальною. Навіть сусідні Польща чи Чехія можуть поділитися власним позитивним досвідом подолання «постгеноцидних наслідків».
(Передрук з «Голосу Америки»)
Якщо поглянути на наше суспільство, то ми бачимо такі ознаки, як занижена самооцінка, схильність до залежної поведінки, страх перед владою, перед представниками влади взагалі, подвійні стандарти, пасивністьІрина Рева
Для прикладу історик наводить результати дослідження минулих років. Людей розділили на дві групи – в одну увійшли ті, хто живуть на території, де був Голодомор, в іншу – мешканці територій, де Голодомору не було. Під час самої трагедії респондентам було від 7-ми до одного року. Дослідники хотіли дізнатися, як впливає пережитий стрес на подальший світогляд людини. Так, за словами Ірини Реви, 78% опитаних з територій, де був Голодомор, мають комплекс меншовартості, а в іншій групі таких людей всього 32%.
«66% людей першої групи бояться поразки. Вони завідомо ставлять перед собою простіші завдання, ніж можуть виконати. В іншій групі таких в половину менше – 33%. У 59% людей з першої групи домінують депресивні настрої, у іншій – 11%», – каже історик.
За словами Ірини Реви, психологічні наслідки Голодомору переживаються важче, ніж наслідки війни. «Якщо ми говоримо про наслідки війни, то там зрозуміло, де ворог, і там через агресію відбуваються подолання стресових наслідків. Якщо ми говоримо про Голодомор, то ситуація, коли рідна влада, яка повинна була захищати інтереси людей, вона їх і нищила. Це нагадує ситуацію апокаліпсису», – зазначає Ірина Рева.
Історики вважають, що результати таких досліджень треба оприлюднювати, як і говорити про психологічні проблеми нації.
Голова Вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович вважає, що українцям треба дивитися на те, як подібні проблеми вирішують посткомуністичні країни, а не продовжувати «тягнути тягар минулого за собою вперед».
Якщо говорити про посткомуністичні країни Східної Європи, там ми бачимо справді цілий комплекс того, що можна назвати політикою подолання важкого тоталітарного минулогоВолодимир В’ятрович
Натомість українська влада проводить «поверхневі, політизовані дискусії, які не допомагають зрозуміти проблеми минулого», на думку історика.
Експерти кажуть, що така ситуація в Україні не є унікальною. Навіть сусідні Польща чи Чехія можуть поділитися власним позитивним досвідом подолання «постгеноцидних наслідків».
(Передрук з «Голосу Америки»)