Днями пам’ять жертв Голодомору в Україні 1932-33 років вшанували в усіх українських містах та в 32-х країнах світу. 80 років тому світ, і зокрема Європа, мовчали. Чому? Тому, що не знали про те, що діялося в Україні? Чи тому, що не хотіли прогнівити російську імперію? Чи з якихось кон’юнктурних мотивів, як це робила Італія, яка купувала в СРСР пальне і не вважала за потрібне сваритися з Кремлем? Із цими запитаннями Радіо Свобода звернулося до польського історика, доктора наук, співробітника Інституту історії Люблінського університету Романа Висоцького.
– Першою групою, яка мала бути найбільш зацікавлена в тому, що діялося в Україні, безумовно, були самі українці. Є питання, чи вони доносили інформацію назовні про те, що діялося в Радянському Союзі? Радянський Союз був такою державою, про яку мало хто знав насправді. Кордон був зачинений, інформація не перетинала кордону, представників преси було мало, але, все ж таки, інформація доходила.
1932-33 роки в історії Європи дуже бурхливі. В Німеччині маємо Гітлера, який приходить до влади, у Франції ситуація економічна теж не є кращою, існує небезпека заколоту. Сусіди з Радянським Союзом – це держави, які хочуть наладнати з ним відносини, тому що це був період великої економічної кризи, кожна країна шукає сусіда, з яким може налагоджувати економічні зв’язки. Це – складний процес. У липні 1932 року Польща встановила відносини з Радянським Союзом. Вона підписала договір і це була для неї добра перспектива взаємовідносин в політичному плані, економічному плані. В 1932 році провалилася на міжнародній арені справа меншого масштабу, коли українці 2 роки робили заходи щодо пацифікації в Галичині і теж нічого не вдалося вдіяти. І це був час, коли українці не були нацією, про яку всі говорять, дискутують. Це була призабута нація в масштабах Європи, величезна, про яку згадується, натомість про майбутнє якої ніхто не знає, а ті події, які відбуваються, вони є настільки утаємничені, що ніхто не хоче вірити в те, що там діється.
– Як Ви вже згадали, в Польщі на той час була велика українська громада. Як вона реагувала на ці події в Україні?
– На території Галичини українці намагаються організувати акцію допомоги – вже з травня 1933 року є спроби створити установи, які будуть займатися допомогою. Проблема тільки в тому, що таку акцію організували, а коли вислали перший транспорт до України, то їх зупинили на кордоні. Політична ситуація в Польщі була настільки складна, що все, що робили галичани не дозволялося робити в такому самому масштабі на території Волині. Це була політика польської держави. Волиняни намагалися організувати самостійно свою допомогу, але та акція вже не була такою масштабною, як у випадку галичан. І було третє середовище – українських політичних емігрантів – тих, які з армією Симона Петлюри потрапили до Польщі, які своїм шляхом намагалися організувати допомогу. Але вони не мали фінансової можливості для того, щоб таку допомогу організувати. Найкраще виходило це у галицького комітету, який очолював представник Українського демократично-національного об’єднання – найбільшої тодішньої української партії, представники якої були представлені в польському парламенті. Вони вирішили приєднати до себе ще інші політичні партії і разом подавати інформацію українській громаді – з одного боку, а з другого боку – вони організують таку інформаційну акцію для громадськості Європи та інших країн. Натомість у політичному житті Галичини теж є суперечки. Коли восени 1933 року представники українського націоналістичного підпілля організували акт помсти за те, що діється в Україні і вбили одного з працівників радянського консульства у Львові, тоді польська влада не дозволила організувати демонстрації на підтримку України, які були раніше. Тобто, підпілля своєю невідповідальною акцією довело до того, що польська влада припинила діяльність офіційних організацій.
– Пане Висоцький, останнім часом стало досить популярним серед різних народів просити вибачення один у одного за заподіяну раніше шкоду. На Вашу думку, чи достатньо підстав для того, щоб Європа вибачилася перед Україною за те, що промовчала, не допомогла. Адже ті мільйони жертв якоюсь мірою лежать також і на її відповідальності?
– Я думаю, що в першу чергу цю трагедію мусять зрозуміти самі українці, а в другу – зрозуміло, що коли Європа усвідомить, чим був Голодомор, то таке виправдання буде потрібне. Тому що питання Голодомору – це не є питання трагедії виключно українців. Це питання великомасштабне.
– Першою групою, яка мала бути найбільш зацікавлена в тому, що діялося в Україні, безумовно, були самі українці. Є питання, чи вони доносили інформацію назовні про те, що діялося в Радянському Союзі? Радянський Союз був такою державою, про яку мало хто знав насправді. Кордон був зачинений, інформація не перетинала кордону, представників преси було мало, але, все ж таки, інформація доходила.
1932-33 роки в історії Європи дуже бурхливі. В Німеччині маємо Гітлера, який приходить до влади, у Франції ситуація економічна теж не є кращою, існує небезпека заколоту. Сусіди з Радянським Союзом – це держави, які хочуть наладнати з ним відносини, тому що це був період великої економічної кризи, кожна країна шукає сусіда, з яким може налагоджувати економічні зв’язки. Це – складний процес. У липні 1932 року Польща встановила відносини з Радянським Союзом. Вона підписала договір і це була для неї добра перспектива взаємовідносин в політичному плані, економічному плані. В 1932 році провалилася на міжнародній арені справа меншого масштабу, коли українці 2 роки робили заходи щодо пацифікації в Галичині і теж нічого не вдалося вдіяти. І це був час, коли українці не були нацією, про яку всі говорять, дискутують. Це була призабута нація в масштабах Європи, величезна, про яку згадується, натомість про майбутнє якої ніхто не знає, а ті події, які відбуваються, вони є настільки утаємничені, що ніхто не хоче вірити в те, що там діється.
– Як Ви вже згадали, в Польщі на той час була велика українська громада. Як вона реагувала на ці події в Україні?
– На території Галичини українці намагаються організувати акцію допомоги – вже з травня 1933 року є спроби створити установи, які будуть займатися допомогою. Проблема тільки в тому, що таку акцію організували, а коли вислали перший транспорт до України, то їх зупинили на кордоні. Політична ситуація в Польщі була настільки складна, що все, що робили галичани не дозволялося робити в такому самому масштабі на території Волині. Це була політика польської держави. Волиняни намагалися організувати самостійно свою допомогу, але та акція вже не була такою масштабною, як у випадку галичан. І було третє середовище – українських політичних емігрантів – тих, які з армією Симона Петлюри потрапили до Польщі, які своїм шляхом намагалися організувати допомогу. Але вони не мали фінансової можливості для того, щоб таку допомогу організувати. Найкраще виходило це у галицького комітету, який очолював представник Українського демократично-національного об’єднання – найбільшої тодішньої української партії, представники якої були представлені в польському парламенті. Вони вирішили приєднати до себе ще інші політичні партії і разом подавати інформацію українській громаді – з одного боку, а з другого боку – вони організують таку інформаційну акцію для громадськості Європи та інших країн. Натомість у політичному житті Галичини теж є суперечки. Коли восени 1933 року представники українського націоналістичного підпілля організували акт помсти за те, що діється в Україні і вбили одного з працівників радянського консульства у Львові, тоді польська влада не дозволила організувати демонстрації на підтримку України, які були раніше. Тобто, підпілля своєю невідповідальною акцією довело до того, що польська влада припинила діяльність офіційних організацій.
– Пане Висоцький, останнім часом стало досить популярним серед різних народів просити вибачення один у одного за заподіяну раніше шкоду. На Вашу думку, чи достатньо підстав для того, щоб Європа вибачилася перед Україною за те, що промовчала, не допомогла. Адже ті мільйони жертв якоюсь мірою лежать також і на її відповідальності?
Голодомор – це не є питання трагедії виключно українців. Це питання великомасштабне
– Я думаю, що в першу чергу цю трагедію мусять зрозуміти самі українці, а в другу – зрозуміло, що коли Європа усвідомить, чим був Голодомор, то таке виправдання буде потрібне. Тому що питання Голодомору – це не є питання трагедії виключно українців. Це питання великомасштабне.