Колись, світлої пам’яті, Соломія Павличко сказала, що сучасним українським політикам не гріх було б час від часу почитувати поезії Івана Франка, які часто-густо є ні чим іншим, як полум’яними і актуальними в чомусь нині – політичними памфлетами.
Ось хоча б з вірша циклу «Поклони», під назвою «Поет мовить»:
Україно, моя сердечно нене!
Не лай мене, стражденна, незабута,
Що не дало моє життя злиденне
Того, що ждати ти могла від мене!
Cosa perduta! (Пропаща справа).
Хіба це не нагадує покаяння героїв Помаранчевої революції? Або ж чим не актуальні сьогодні рядки Франка з вірша «Україна мовить» цього ж циклу:
Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо
Просила я тебе, чи ні?
І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
«Не любить Русі він ні раз!»
Наплюй! Я, синку ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.
Що проживеш весь вік убого?
ЗначИть, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й те подумай ще, будь ласка:
Твойого я найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.
Це може бути навіть своєрідним оптимістичним заповітом для справжнього, сучасного патріота України.
Або ж з вірша Івана Франка «Рефлексія», циклу «Поклони», яким він ніби волає сьогодні з вишини до України й українців:
…одного лиш тобі благаю з неба,
Щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе
Твої найкращії сини.
Щоб сіячів твоїх їх власне покоління
На глум не брало і на сміх.
Щоб монументом їх не бУло те каміння,
Яким в відплату за плодючеє насіння
Ще при життю обкидувано їх.
Як тут не згадати катрени Нострадамуса про плату кожного народу історичній долі своїми стражданнями. Як у Франка в рядках із «Якби»:
Якби само великеє страждання
Могло тебе, Вкраїно, відкупити,-
Було б твоє велике панування
Нікому ти не мусила б вступити.
Може й не дарма Нострадамус пророчив, що ера Водолія, новий двотисячорічний космічний цикли, який щойно стартував, стане початком нового піднесення Сарматії (України). І навіть більше, як у його 95-му катрені, ІІІ-ї центурії, про «новий, стократ привабливіший звичай, який Борисфен (Дніпро) встановить першим, своїм талантом і мовою, оцей привабливий закон». Нострадамус тут каже про спокуту дніпрян,(українців) і прощання з басурманством (неволею).
Нострадамус тут також пророкує, що подолати рутину і басурманство дніпряни зможуть лише «талантом і впертістю», як тут же в рядках Франкових із «Якби»:
Лиш в кого праця потом скрань зросила,
Наверх той виб’єсь з темної юрби.
Якраз в циклі «Поклони» Іван Франко ніби звертається до сучасної України, як Пророк, та закликає українців з усіх сил протистояти збайдужінню і течії лихій та не погоджуватись з карканнями тих, «хто війну з життям програв» і весь час нарікає – Cosa perduta!
Ось хоча б з вірша циклу «Поклони», під назвою «Поет мовить»:
Україно, моя сердечно нене!
Не лай мене, стражденна, незабута,
Що не дало моє життя злиденне
Того, що ждати ти могла від мене!
Cosa perduta! (Пропаща справа).
Хіба це не нагадує покаяння героїв Помаранчевої революції? Або ж чим не актуальні сьогодні рядки Франка з вірша «Україна мовить» цього ж циклу:
Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо
Просила я тебе, чи ні?
І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
«Не любить Русі він ні раз!»
Наплюй! Я, синку ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.
Що проживеш весь вік убого?
ЗначИть, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й те подумай ще, будь ласка:
Твойого я найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.
Це може бути навіть своєрідним оптимістичним заповітом для справжнього, сучасного патріота України.
Або ж з вірша Івана Франка «Рефлексія», циклу «Поклони», яким він ніби волає сьогодні з вишини до України й українців:
…одного лиш тобі благаю з неба,
Щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе
Твої найкращії сини.
Щоб сіячів твоїх їх власне покоління
На глум не брало і на сміх.
Щоб монументом їх не бУло те каміння,
Яким в відплату за плодючеє насіння
Ще при життю обкидувано їх.
Як тут не згадати катрени Нострадамуса про плату кожного народу історичній долі своїми стражданнями. Як у Франка в рядках із «Якби»:
Якби само великеє страждання
Могло тебе, Вкраїно, відкупити,-
Було б твоє велике панування
Нікому ти не мусила б вступити.
Може й не дарма Нострадамус пророчив, що ера Водолія, новий двотисячорічний космічний цикли, який щойно стартував, стане початком нового піднесення Сарматії (України). І навіть більше, як у його 95-му катрені, ІІІ-ї центурії, про «новий, стократ привабливіший звичай, який Борисфен (Дніпро) встановить першим, своїм талантом і мовою, оцей привабливий закон». Нострадамус тут каже про спокуту дніпрян,(українців) і прощання з басурманством (неволею).
Нострадамус тут також пророкує, що подолати рутину і басурманство дніпряни зможуть лише «талантом і впертістю», як тут же в рядках Франкових із «Якби»:
Лиш в кого праця потом скрань зросила,
Наверх той виб’єсь з темної юрби.
Якраз в циклі «Поклони» Іван Франко ніби звертається до сучасної України, як Пророк, та закликає українців з усіх сил протистояти збайдужінню і течії лихій та не погоджуватись з карканнями тих, «хто війну з життям програв» і весь час нарікає – Cosa perduta!