Лондон – У той час як в Україні лунають пропозиції відмовитися від обрання президента прямим голосуванням, Західна Європа подає чимало прикладів, де глав держав обирають різними способами.
Але є у Європі і країни, де главу держави не обирають взагалі. Йдеться про монархії, які збереглися у низці держав.
Міжнародна аналітична установа Legatum Institute у списку найуспішніших країн світу 2012 року на верхівку винесла Норвегію, Данію та Швецію, а далі йдуть неєвропейські країни: Австралія, Нова Зеландія та Канада.
Більшість держав на верхівці того списку – сім із десяти – об’єднує те, що вони мають монархів
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії опинилося у цьому рейтингу на 30-му місці, але англійська королева Єлизавета Друга є главою держави в Австралії, Новій Зеландії та Канаді.
Чи можна припустити, що конституційна монархія як державний устрій є одним із чинників успішності деяких країн?
Боже, бережи королеву
Британці цього року святкували 60-річчя правління королеви Єлизавети Другої.
В дні ювілею опитування засвідчували, що більшість громадян країни вважали королеву символом стабільності, порядності і служіння країні.
Королева стала одним із головних символів національної тотожності англійців.
Якщо відкласти убік символи і зосередитися на функціонуванні державної системи Британії, то очевидно, що архаїчна система монархії таки спрацьовує навіть у 21-му сторіччі.
Колишній провідний член Консервативної партії і міністр британського уряду Майкл Портілло в одному з інтерв’ю британським ЗМІ виявив себе відданим монархістом.
«Я не думаю, що я сентиментально налаштований щодо монархії, але вважаю, що вона дуже добре спрацьовує на практиці. Це не єдина система, яка могла б спрацьовувати, але ця виконує свою функцію. Я вважаю, що для королівської родини головне – це служіння. Вони не прагнуть збільшувати свою владу. На відміну від політиків, вони нічого не обіцяють, окрім зобов’язання служити. А крім того, вони нагадують політичним діячам, що в країні є щось багато важливіше, ніж вони – політики. І політики змушені усвідомлювати, що в державі є щось постійне, у той час як політики – тимчасові», – каже Майкл Портілло.
Верховенство закону
Ключовою, коли йдеться про європейські монархії, є та обставина, що майже усі вони, включно з британською, є монархіями конституційними.
Монарх чи то в Британії, чи в Данії або Нідерландах може мати трохи відмінні повноваження – переважно церемонійні, але монархія в такій системі підлягає законові.
У світі є ще й приклади абсолютної монархії в країнах, які значно менш успішні у суспільному розвитку, як, наприклад, країни Перської затоки: Саудівська Аравія, Оман і Катар, або африканська держава Свазіленд.
Єдиним прикладом абсолютної монархії у Європі є держава Ватикан, але вона надто унікальна, щоб бути предметом для порівняння.
Тим часом і у відносно благополучній Британії є люди, рішуче налаштовані проти монархії.
Крім того, питання про вихід із-під правління британської королеви час від часу і дуже гучно постає у таких країнах, як Австралія і Канада.
Еволюція
Республіканці, тобто прихильники республіканського ладу, називають монархію, навіть конституційну, архаїчною і зайвою надбудовою у державній системі.
У сімдесятих і на початку вісімдесятих років минулого століття республіканці в Британії були значно гучніші. Монархія відчула небезпеку і вирішила спробувати пристосуватися до нових реалій.
Наприклад, у відповідь на закиди про привілейованість і надмірне багатство королева Єлизавета Друга 1992 року, не чекаючи рішення парламенту, добровільно зголосилася платити податки, як і решта її підданих.
Королева відкрила для відвідувачів Букінгемський палац у Лондоні та Віндзорський палац.
Антимонархісти
Для журналістки Джоан Сміт із газети «Індепендент» це все – прикриття факту, що найвища, хоч і символічна, посада в країні належить людині, яку ніхто не обирав, яка попри свої особисті багатства отримує додаткові десятки, а то й сотні мільйонів із бюджету на привілейоване утримання, а більшість членів монаршої родини, за її словами, стали просто нічого не вартими героями таблоїдної преси і глянцевих журналів.
«Ми просто не досить знаємо про неї (королеву) як особистість. Ми самі надаємо їй тих рис, яких нам самим хочеться, щоб вони стосувалися нашої країни і нашого життя. Моя проблема в тому, що ця державна інституція не відповідає сучасності і не відповідає принципу рівності. А я хочу жити в новітній демократичній країні 21-го сторіччя», – казала Джоан Сміт в одній з дискусійних програм Британської телерадіомовної корпорації якраз у час, коли країна готувалася святкувати ювілеї королеви.
Ця обставина турбує деяких британців, але оскільки королева також і не видає указів та не схвалює жодних самостійних рішень, то це до певної міри унеможливлює негативні оцінки її діяльності.
Критики монархії також вказують, що зростання довіри до королеви останнім часом може пояснюватися падінням довіри до політиків, заплямованих скандалами і невиконаними обіцянками.
Єлизавета Друга ніколи не відповідає на запитання: інтерв’ю королева не дає і прес-конференцій не влаштовує.
Майбутнє
Наразі майбутнє британської конституційної монархії можна вважати досить певним.
Система, як показує досвід і реалії, може бути стабільною й ефективною навіть попри архаїчність певних її елементів.
Бо іншими головними елементами є верховенство закону та демократичність уряду, усі члени якого, включно з прем’єр-міністром, проходять через горнило виборів у одномандатних округах.
Вони відповідають не лише перед парламентом та перед своєю партією, але й перед конкретними виборцями.
Хоча присягають на вірність… королеві.
Але є у Європі і країни, де главу держави не обирають взагалі. Йдеться про монархії, які збереглися у низці держав.
Міжнародна аналітична установа Legatum Institute у списку найуспішніших країн світу 2012 року на верхівку винесла Норвегію, Данію та Швецію, а далі йдуть неєвропейські країни: Австралія, Нова Зеландія та Канада.
Більшість держав на верхівці того списку – сім із десяти – об’єднує те, що вони мають монархів
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії опинилося у цьому рейтингу на 30-му місці, але англійська королева Єлизавета Друга є главою держави в Австралії, Новій Зеландії та Канаді.
Чи можна припустити, що конституційна монархія як державний устрій є одним із чинників успішності деяких країн?
Боже, бережи королеву
Британці цього року святкували 60-річчя правління королеви Єлизавети Другої.
В дні ювілею опитування засвідчували, що більшість громадян країни вважали королеву символом стабільності, порядності і служіння країні.
Королева стала одним із головних символів національної тотожності англійців.
Якщо відкласти убік символи і зосередитися на функціонуванні державної системи Британії, то очевидно, що архаїчна система монархії таки спрацьовує навіть у 21-му сторіччі.
Колишній провідний член Консервативної партії і міністр британського уряду Майкл Портілло в одному з інтерв’ю британським ЗМІ виявив себе відданим монархістом.
«Я не думаю, що я сентиментально налаштований щодо монархії, але вважаю, що вона дуже добре спрацьовує на практиці. Це не єдина система, яка могла б спрацьовувати, але ця виконує свою функцію. Я вважаю, що для королівської родини головне – це служіння. Вони не прагнуть збільшувати свою владу. На відміну від політиків, вони нічого не обіцяють, окрім зобов’язання служити. А крім того, вони нагадують політичним діячам, що в країні є щось багато важливіше, ніж вони – політики. І політики змушені усвідомлювати, що в державі є щось постійне, у той час як політики – тимчасові», – каже Майкл Портілло.
Верховенство закону
Ключовою, коли йдеться про європейські монархії, є та обставина, що майже усі вони, включно з британською, є монархіями конституційними.
Монарх чи то в Британії, чи в Данії або Нідерландах може мати трохи відмінні повноваження – переважно церемонійні, але монархія в такій системі підлягає законові.
У світі є ще й приклади абсолютної монархії в країнах, які значно менш успішні у суспільному розвитку, як, наприклад, країни Перської затоки: Саудівська Аравія, Оман і Катар, або африканська держава Свазіленд.
Єдиним прикладом абсолютної монархії у Європі є держава Ватикан, але вона надто унікальна, щоб бути предметом для порівняння.
Тим часом і у відносно благополучній Британії є люди, рішуче налаштовані проти монархії.
Крім того, питання про вихід із-під правління британської королеви час від часу і дуже гучно постає у таких країнах, як Австралія і Канада.
Еволюція
Республіканці, тобто прихильники республіканського ладу, називають монархію, навіть конституційну, архаїчною і зайвою надбудовою у державній системі.
У сімдесятих і на початку вісімдесятих років минулого століття республіканці в Британії були значно гучніші. Монархія відчула небезпеку і вирішила спробувати пристосуватися до нових реалій.
Наприклад, у відповідь на закиди про привілейованість і надмірне багатство королева Єлизавета Друга 1992 року, не чекаючи рішення парламенту, добровільно зголосилася платити податки, як і решта її підданих.
Королева відкрила для відвідувачів Букінгемський палац у Лондоні та Віндзорський палац.
Антимонархісти
Для журналістки Джоан Сміт із газети «Індепендент» це все – прикриття факту, що найвища, хоч і символічна, посада в країні належить людині, яку ніхто не обирав, яка попри свої особисті багатства отримує додаткові десятки, а то й сотні мільйонів із бюджету на привілейоване утримання, а більшість членів монаршої родини, за її словами, стали просто нічого не вартими героями таблоїдної преси і глянцевих журналів.
«Ми просто не досить знаємо про неї (королеву) як особистість. Ми самі надаємо їй тих рис, яких нам самим хочеться, щоб вони стосувалися нашої країни і нашого життя. Моя проблема в тому, що ця державна інституція не відповідає сучасності і не відповідає принципу рівності. А я хочу жити в новітній демократичній країні 21-го сторіччя», – казала Джоан Сміт в одній з дискусійних програм Британської телерадіомовної корпорації якраз у час, коли країна готувалася святкувати ювілеї королеви.
Ця обставина турбує деяких британців, але оскільки королева також і не видає указів та не схвалює жодних самостійних рішень, то це до певної міри унеможливлює негативні оцінки її діяльності.
Критики монархії також вказують, що зростання довіри до королеви останнім часом може пояснюватися падінням довіри до політиків, заплямованих скандалами і невиконаними обіцянками.
Єлизавета Друга ніколи не відповідає на запитання: інтерв’ю королева не дає і прес-конференцій не влаштовує.
Майбутнє
Наразі майбутнє британської конституційної монархії можна вважати досить певним.
Система, як показує досвід і реалії, може бути стабільною й ефективною навіть попри архаїчність певних її елементів.
Бо іншими головними елементами є верховенство закону та демократичність уряду, усі члени якого, включно з прем’єр-міністром, проходять через горнило виборів у одномандатних округах.
Вони відповідають не лише перед парламентом та перед своєю партією, але й перед конкретними виборцями.
Хоча присягають на вірність… королеві.