Спостерігачі Національного демократичного інституту міжнародних відносин США слідкували за ходом кампанії від самого початку. Хоча за прозорість та чесність виборів відповідальними називають організаторів, міжнародні експерти давали свої рекомендації, що можна було змінити у короткі строки, щоб покращити передвиборчий клімат.
Як підсумок, директор українського представництва Національного демократичного інституту міжнародних відносин США Крістіна Вільфор говорить, що позитивний результат у тому, що навіть попри розчарування, громадяни прийшли та проголосували, учасники політичних перегонів готові були спілкуватися з представниками міжнародних місій, проте до простих рекомендацій, які зробили б вибори чеснішими, дослухатися не хотіли.
– Якими є висновки про передвиборчий процес на цих парламентських виборах в Україні?
– Говорячи про вибори, потрібно зрозуміти – мова іде не тільки про те, що відбувалося у день виборів, а й те, що було до того. Тут важливо дивитися на увесь процес: як формувався закон про парламентські вибори, заходи, які відбувалися перед цим. Тільки так можна отримати повну картину.
Результати нашого дослідження, підготовленого до 17 вересня, свідчать про те, що був низький рівень довіри виборців. Були особливі проблеми у кількох сферах: нарізання округів, юридичні рамки роботи та формування комісій. Ми помітили проблеми у роботі медіа, коли громадяни повинні були отримувати інформацію про кандидатів. Особливо мова іде про ТВі, яких взагалі усунули з базового кабельного пакету.
Ми звернули увагу на тиск та залякування кандидатів. Такі повідомлення ми отримували від політичних партій та спостерігачів. Це все додалось до головної картини підготовки виборів, яка виглядала дуже турбуючою.
– Якою була реакція на ті рекомендації, які подавалися учасникам політичних перегонів, чи їх було взято до уваги?
– Гарна річ у тому, що діалог був можливий з різними політичними силами. Чи то представниками влади, чи кандидатами від інших політичних сил. Усі легко ішли на контакт, щонайменше по відношенню до нас, і все сприймалося дуже позитивно. Загалом, позитив у тому, що президент дозволив присутність міжнародних спостерігачів. Це позитивний знак, що діалог можливий. Я знаю, що наш звіт прочитали та обдумали. Пізніше ми зробили звіт щодо прогресу, наскільки дослухалися до наших рекомендацій. На жаль, прогрес був дуже малий.
Були ті самі проблеми, які ми бачили у вересні. Наприклад, розподіл округів, формування виборчих комісій відбувалося у вигляді лотереї. Ми говорили, що цей процес можна було покращити. Очевидно, що на це не було політичної волі.
У день виборів, у результаті, ми бачили, що представники деяких комісій навіть не знали партій, які вони представляють, вони були непідготовлені. Через те, як формувалися комісії, на деяких округах, був хаос.
– Багато говорилося про використання адміністративного ресурсу. На приклад, які були рекомендації, щодо вирішення цієї проблеми?
– В українських реаліях слово президента мало велику силу, воно могло вплинути на тих, хто намагався використати адміністративний ресурс у своїх інтересах. Відповідальність прослідкувати за цим належала владі. Ми думаємо, що можна було б докласти більше зусиль для контролю за використанням адміністративного ресурсу.
Уже є звіти спостерігачів з цифрами та прикладами використання адмінресурсу кандидатами. Не те, щоб це зараз справило значний вплив на результати виборів, але якщо є бажання та політична воля визначити хто, та у яких кількостях користувався таким ресурсом – це можна зробити.
– Як присутність камер спостереження на дільницях вплинула на хід виборів? Чи зробила присутність камер голосування прозорішим?
– Ні, ми критично розглянули питання присутності камер. Вони автоматично не гарантують відкритості та прозорості. Не існує міжнародних стандартів використання камер. Камери, зазвичай, не заміняють спостерігачів. Була проблема, яку ми чітко бачили – вона пов’язана з тим, що підрахунок голосів був важливішим аспектом, ніж саме голосування, а він не транслювався. Також камери були дуже дорогими для України. Тому, теоретично, вони могли підтвердити чесність виборів, але не гарантувати. Коли НДІ дивиться на виборчу ситуацію в будь-якій країні, – ми дивимося на політичних акторів, на політичне середовище,чи ті чи інші заходи додали громадянам впевненості під час голосування. Було дослідження, результати якого показали, що п’ята частина виборців боялася присутності камер.
– Що могло б переконати громадян у прозорості виборів та повернути їм довіру до політиків?
– Впевненість можна було б повернути, якби учасники політичної кампанії дослухалися до рекомендацій. Для НДІ важливо було бути тут не з місією у день виборів, а на більш ранньому етапі, щоб ми мали більш конструктивний діалог з учасниками передвиборчих перегонів. Завдяки цьому ми могли прийняти до уваги не тільки виборче законодавство, але й деякі деталі, інформацію, яку поширювали медіа, та інші аспекти, які впливали на волевиявлення громадян.
Деякі речі, які можна було зробити – їх не зробили. Однією з таких речей є проблема з ТВі. Опозиційний канал у середовищі, де 95% громадян отримує інформацію з новин. За таких обставин доступ до телебачення є важливим. Через рішення, які було прийнято, доступ до ТВі було обмежено і канал втратив 6 мільйонів глядачів. Це значна частина аудиторії. Ми рекомендували українській владі зробити те саме, що зробила Грузія. У них була дуже подібна ситуація, коли канал було знято, але влада вжила заходів, які змусили провайдерів повернути канал у базовий пакет, щоб глядачі ще мали доступ до нього. Це було зробити дуже просто, такі рекомендації вмістилися на одну сторінку, але не було вжито заходів. Була рекомендація прем’єр-міністра Азарова тиждень до виборів. Але після цього не було більше нічого, не було інструментарію, який гарантував би, що цьому дадуть лад.
– Багато міжнародних лідерів говорили, що українські вибори є тестом на демократію, зараз ми чуємо багато критики, щодо відкритості та чесності виборів – чи означає це, що Україна провалила тест?
– Я б послалася на звіти міжнародних місій, які були тут у день виборів, щоб дати загальну оцінку. Але що я можу сказати – була участь у виборах, і це позитивно, що виборці досі приймають участь, навіть якщо вони не впевнені у майже жодній з політичних партій. Ми говорили та проводили фокус-групи з людьми у різних регіонах, і результати свідчать про низьку довіру до системи, люди вважають, що політична система в країні зламана. Ми думаємо, що вони повинні приймати участь у виборах, щоб виправити це. Це не міжнародні місії чи спільнота, які просунуть країну у демократичному розвитку, це будуть середньостатистичні громадяни. Саме так відбуваються соціальні рухи навколо світу, ми можемо допомогти з оцінками через економічну співпрацю та угоду про асоціацію, які можуть стати якимось мотиваторами, але головна робота залишається в руках українських громадян, які повинні мати зацікавленість та контролювати владу у тих випадках, коли та робить кроки назад у питанні демократизації країни.
(Передрук з «Голосу Америки»)
Як підсумок, директор українського представництва Національного демократичного інституту міжнародних відносин США Крістіна Вільфор говорить, що позитивний результат у тому, що навіть попри розчарування, громадяни прийшли та проголосували, учасники політичних перегонів готові були спілкуватися з представниками міжнародних місій, проте до простих рекомендацій, які зробили б вибори чеснішими, дослухатися не хотіли.
– Якими є висновки про передвиборчий процес на цих парламентських виборах в Україні?
– Говорячи про вибори, потрібно зрозуміти – мова іде не тільки про те, що відбувалося у день виборів, а й те, що було до того. Тут важливо дивитися на увесь процес: як формувався закон про парламентські вибори, заходи, які відбувалися перед цим. Тільки так можна отримати повну картину.
Результати нашого дослідження, підготовленого до 17 вересня, свідчать про те, що був низький рівень довіри виборців. Були особливі проблеми у кількох сферах: нарізання округів, юридичні рамки роботи та формування комісій. Ми помітили проблеми у роботі медіа, коли громадяни повинні були отримувати інформацію про кандидатів. Особливо мова іде про ТВі, яких взагалі усунули з базового кабельного пакету.
Ми звернули увагу на тиск та залякування кандидатів. Такі повідомлення ми отримували від політичних партій та спостерігачів. Це все додалось до головної картини підготовки виборів, яка виглядала дуже турбуючою.
– Якою була реакція на ті рекомендації, які подавалися учасникам політичних перегонів, чи їх було взято до уваги?
– Гарна річ у тому, що діалог був можливий з різними політичними силами. Чи то представниками влади, чи кандидатами від інших політичних сил. Усі легко ішли на контакт, щонайменше по відношенню до нас, і все сприймалося дуже позитивно. Загалом, позитив у тому, що президент дозволив присутність міжнародних спостерігачів. Це позитивний знак, що діалог можливий. Я знаю, що наш звіт прочитали та обдумали. Пізніше ми зробили звіт щодо прогресу, наскільки дослухалися до наших рекомендацій. На жаль, прогрес був дуже малий.
Були ті самі проблеми, які ми бачили у вересні. Наприклад, розподіл округів, формування виборчих комісій відбувалося у вигляді лотереї. Ми говорили, що цей процес можна було покращити. Очевидно, що на це не було політичної волі.
У день виборів, у результаті, ми бачили, що представники деяких комісій навіть не знали партій, які вони представляють, вони були непідготовлені. Через те, як формувалися комісії, на деяких округах, був хаос.
– Багато говорилося про використання адміністративного ресурсу. На приклад, які були рекомендації, щодо вирішення цієї проблеми?
– В українських реаліях слово президента мало велику силу, воно могло вплинути на тих, хто намагався використати адміністративний ресурс у своїх інтересах. Відповідальність прослідкувати за цим належала владі. Ми думаємо, що можна було б докласти більше зусиль для контролю за використанням адміністративного ресурсу.
Уже є звіти спостерігачів з цифрами та прикладами використання адмінресурсу кандидатами. Не те, щоб це зараз справило значний вплив на результати виборів, але якщо є бажання та політична воля визначити хто, та у яких кількостях користувався таким ресурсом – це можна зробити.
– Як присутність камер спостереження на дільницях вплинула на хід виборів? Чи зробила присутність камер голосування прозорішим?
Коли НДІ дивиться на виборчу ситуацію в будь-якій країні, – ми дивимося на політичних акторів, на політичне середовище,чи ті чи інші заходи додали громадянам впевненості під час голосування. Було дослідження, результати якого показали, що п’ята частина виборців боялася присутності камерКрістіна Вільфор
– Що могло б переконати громадян у прозорості виборів та повернути їм довіру до політиків?
– Впевненість можна було б повернути, якби учасники політичної кампанії дослухалися до рекомендацій. Для НДІ важливо було бути тут не з місією у день виборів, а на більш ранньому етапі, щоб ми мали більш конструктивний діалог з учасниками передвиборчих перегонів. Завдяки цьому ми могли прийняти до уваги не тільки виборче законодавство, але й деякі деталі, інформацію, яку поширювали медіа, та інші аспекти, які впливали на волевиявлення громадян.
Деякі речі, які можна було зробити – їх не зробили. Однією з таких речей є проблема з ТВі. Опозиційний канал у середовищі, де 95% громадян отримує інформацію з новин. За таких обставин доступ до телебачення є важливим. Через рішення, які було прийнято, доступ до ТВі було обмежено і канал втратив 6 мільйонів глядачів. Це значна частина аудиторії. Ми рекомендували українській владі зробити те саме, що зробила Грузія. У них була дуже подібна ситуація, коли канал було знято, але влада вжила заходів, які змусили провайдерів повернути канал у базовий пакет, щоб глядачі ще мали доступ до нього. Це було зробити дуже просто, такі рекомендації вмістилися на одну сторінку, але не було вжито заходів. Була рекомендація прем’єр-міністра Азарова тиждень до виборів. Але після цього не було більше нічого, не було інструментарію, який гарантував би, що цьому дадуть лад.
– Багато міжнародних лідерів говорили, що українські вибори є тестом на демократію, зараз ми чуємо багато критики, щодо відкритості та чесності виборів – чи означає це, що Україна провалила тест?
– Я б послалася на звіти міжнародних місій, які були тут у день виборів, щоб дати загальну оцінку. Але що я можу сказати – була участь у виборах, і це позитивно, що виборці досі приймають участь, навіть якщо вони не впевнені у майже жодній з політичних партій. Ми говорили та проводили фокус-групи з людьми у різних регіонах, і результати свідчать про низьку довіру до системи, люди вважають, що політична система в країні зламана. Ми думаємо, що вони повинні приймати участь у виборах, щоб виправити це. Це не міжнародні місії чи спільнота, які просунуть країну у демократичному розвитку, це будуть середньостатистичні громадяни. Саме так відбуваються соціальні рухи навколо світу, ми можемо допомогти з оцінками через економічну співпрацю та угоду про асоціацію, які можуть стати якимось мотиваторами, але головна робота залишається в руках українських громадян, які повинні мати зацікавленість та контролювати владу у тих випадках, коли та робить кроки назад у питанні демократизації країни.
(Передрук з «Голосу Америки»)