Вінниччина, Хмільницький район, село Хутори Кривошиїнські. Батько Маріки Шкорби помер з голоду у 1933 році. Її родину розкуркулили, оскільки батько відмовився вступати у колгосп. Каже, що дітям вдалося вижити лише завдяки бур’яну. 89-річна Маріка Шкорба мешкає у Калинівці Вінницької області. Своїми спогадами Маріка Шкорба поділилася з Радіо Свобода.
Мої батьки були заможні. Було багато поля та худоби. А позабирали все: коней, корів, биків, овець, пашню. Мама взяла дві миски пашні, щоб змолоти у жорнах і у неї на дорозі її видерли й не дали цього зробити.
Свої забирали, свої. Прийдуть, попхнуть, дадуть, впаде… Прийдуть на подвір’я, позабирають де що є, і у хлівах, і у хаті. Мама сховає під дитину у колиску борошна чи круп, вони викинуть дитину, а це заберуть.
Батько віддавав старшу дочку заміж. Посходилися гості, а тут прийшли забирати все. Ламають будинок, де була худоба, зчинився плач, крик, те й ці люди полякалися і повтікали. А вона виходила заміж, бо у цього жениха була хата, а нас вигонили з хати.
«Вона поклала сина у коморі, різала по шматочку та й їла»
Там у баби було два сини. Вони обоє померли. Першого ще забрали на цвинтар. А другий помер, то вона поклала його у коморі, різала по шматочку та й їла. Але вона не видужала, померла теж.
«Що ж ти б’єш, це ж твоєї сестри дитина»
Я збирала бур’ян по дорозі. Мама його парила і я їла.
Я хоч і мала була, але пробивна. Там чоловіки десь вкрали телицю, зарізали, а шкуру сховали на горищі у сусідки, щоб ніхто не вкрав. Я це бачила, потім серед ночі встала, пішла, забрала цю шкуру та приволокла додому. Мама її обсмалила, по шматочку різала і варила нам.
Мої батьки були заможні. Було багато поля та худоби. А позабирали все: коней, корів, биків, овець, пашню. Мама взяла дві миски пашні, щоб змолоти у жорнах і у неї на дорозі її видерли й не дали цього зробити.
Свої забирали, свої. Прийдуть, попхнуть, дадуть, впаде… Прийдуть на подвір’я, позабирають де що є, і у хлівах, і у хаті. Мама сховає під дитину у колиску борошна чи круп, вони викинуть дитину, а це заберуть.
Батько віддавав старшу дочку заміж. Посходилися гості, а тут прийшли забирати все. Ламають будинок, де була худоба, зчинився плач, крик, те й ці люди полякалися і повтікали. А вона виходила заміж, бо у цього жениха була хата, а нас вигонили з хати.
«Вона поклала сина у коморі, різала по шматочку та й їла»
Маріка Шкорба у повоєнні роки
Батько вийшов на город ще своїми ногами, впав і помер на городі. Мама зробила труну із дощок, які були на жолобах для худоби, те й поховали його ще у труні. А люди мерли, падали, то візьмуть, одну яму викопають, велику, та й у ту яму звозять хурою з села усіх. Привезуть, перекинуть хуру у яму – одне ще живе, інше – вмирає… І так їх у ту яму кидають, хур п’ять привезуть, землею прикидають, то аж земля ворушиться.Там у баби було два сини. Вони обоє померли. Першого ще забрали на цвинтар. А другий помер, то вона поклала його у коморі, різала по шматочку та й їла. Але вона не видужала, померла теж.
«Що ж ти б’єш, це ж твоєї сестри дитина»
Я збирала бур’ян по дорозі. Мама його парила і я їла.
Маріка Шкорба з чоловіком Микитою
У тітки була яблуня, я зайшла назбирала цих яблук, таких кисличок маленьких. А там до неї гукнули, що діти яблука рвуть, то інші повтікали, бо вони дужчі були. А мене вона догнала, те й била скільки хотіла. Я кричала, а жінка одна почула, прийшла та й каже: «Що ж ти б’єш, це ж твоєї сестри дитина». Мама прийшла, взяла мене на плечі, принесла додому, то я спухла, як колодка, сиділа тижнів два поки видужала.Я хоч і мала була, але пробивна. Там чоловіки десь вкрали телицю, зарізали, а шкуру сховали на горищі у сусідки, щоб ніхто не вкрав. Я це бачила, потім серед ночі встала, пішла, забрала цю шкуру та приволокла додому. Мама її обсмалила, по шматочку різала і варила нам.