Дніпропетровськ – У Дніпропетровську відзначають 85 років від дня народження краянина Василя Макуха, колишнього вояка УПА, громадського діяча, першого українця, який, протестуючи проти русифікаторської політики радянської влади, вчинив акт самоспалення. На його могилі в Дніпропетровську, на Клочківському цвинтарі, у середу громадські активісти провели жалобні заходи, а в церкві неподалік організували літературний вечір. Тим часом, сама біографія Макуха, вчинок якого замовчували кілька десятиліть, досі сповнена «білих плям» і ще чекає на докладне дослідження.
Дніпропетровські краєзнавці розповідають, що біографію Василя Макуха активно досліджують усього кілька років. Макух народився 1927 року на Львівщині у селянській національно свідомій родині. Юнаком підтримував зв’язок із членами «Просвіти» та ОУН, а під час Другої світової війни вступив до лав УПА, був розвідником. 1946 року під час сутички між упівцями та радянськими військами був поранений і опинився в руках спецслужб. Його засудили на 10 років каторжних робіт, покарання відбував у концтаборах Мордовії та Сибіру.
На засланні Макух познайомився зі своєю майбутньою дружиною, дніпропетровчанкою Лідією Запарою. Вони відбули покарання й переїхали до Дніпропетровська.
У Дніпропетровську Лідія працювала кухарем, а Василь – робітником на заводі. Його спроба вступити на навчання до університету не вдалась – «через біографію». Краєзнавці кажуть: його засмучувало, що в козацькому краї не чути української мови. Він не сприймав радянської влади і не приховував своїх поглядів. За родиною було встановлено «негласний нагляд».
Самоспалення планували вчинити кілька людей – версія
Наприкінці жовтня 1968 року Василь Макух поїхав на Львівщину відвідати хвору сестру, а звідти – до Києва. Там, на Хрещатику, він вчинив акт самоспалення, вигукуючи «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!». Історики досі достеменно не знають, чи належав він до якоїсь підпільної організації, чи діяв самостійно. Дніпропетровський краєзнавець Юрій Денисенко каже, що за однією з версій, самоспалення планувало вчинити водночас кілька однодумців, однак усіх, крім Макуха, заарештували. Дослідник встиг розпитати про Макуха його дружину Лідію, яка померла навесні цього року.
«Вона загалом нічого не знала. Потім це незнання врятувало її під час допитів у КДБ після його смерті. Вона бачила, що до нього приходять люди, спілкуються, що він весь час їздить кудись, веде листування. Він кожного свого листа закінчував реченням «Слава Україні!». Це вже про щось свідчить. Конспірація, ви ж розумієте, в ті часи не можна було відкрито вести боротьбу. Можливо, це все є в архівах КДБ, але поки приховано. У наших музеях немає свідчень про нього. Можливо, вони є в якихось приватних архівах, його листи до побратимів. Час ще відкриє для нас сторінки біографії Василя Омеляновича. Я сподіваюсь, історичну пам’ять буде відновлено», – розповів Радіо Свобода Юрій Денисенко.
Щоб сколихнути суспільство
Дослідженням біографії Василя Макуха та інших борців, які вчинили акти самоспалення, займається фундатор музею «Смолоскип» у Донецьку Віктор Тупілко. За його версією, людина, що стала першим «українським смолоскипом волі», не належала до жодної організації. Макух їздив Україною, закликаючи своїх колишніх побратимів із УПА стати до боротьби, однак ті його не підтримали. Саме неможливість створити об’єднання і діяти, на думку музейника, стала поштовхом до публічного самогубства.
«Він не готувався до акту самоспалення, він хотів боротись. Він об’їздив усю Україну. Але на той час організованої сильної боротьби проти радянської влади вже не було, тому Василь ухвалив таке рішення, щоб сколихнути суспільство. Він написав протестного листа до ЦК Компартії України. Текст цього листа ми не знайшли, але є такі свідчення в СБУ. Ми знайшли свідчення того військового, який накинув на нього шинель під час самоспалення на Хрещатику. Макух не відразу помер, його відвезли до лікарні, але він відмовився від лікування. Коли ховали його, цвинтар був оточений військовими, переодягненими в цивільне. Ховали його 14 листопада, у день його народження і в день народження його сина Володимира. Його труна 40 років була не запечатана. І тільки 2008 року, на 40-річчя від дня смерті, ми попросили священиків греко-католицької церкви запечатати труну», – розповів Радіо Свобода Віктор Тупілко.
Наразі у Дніпропетровську краєзнавці й громадські активісти виношують плани гідного вшанування Василя Макуха: встановлення пам’ятника на його могилі та перейменування на його честь вулиці Пожежної, де він жив. Однак нащадки Макуха, які мешкають у Дніпропетровську, зауважують ініціатори, не підтримують ідею з перейменуванням. Що ж до монумента, то на нього тільки починають збирати гроші.
Дніпропетровські краєзнавці розповідають, що біографію Василя Макуха активно досліджують усього кілька років. Макух народився 1927 року на Львівщині у селянській національно свідомій родині. Юнаком підтримував зв’язок із членами «Просвіти» та ОУН, а під час Другої світової війни вступив до лав УПА, був розвідником. 1946 року під час сутички між упівцями та радянськими військами був поранений і опинився в руках спецслужб. Його засудили на 10 років каторжних робіт, покарання відбував у концтаборах Мордовії та Сибіру.
На засланні Макух познайомився зі своєю майбутньою дружиною, дніпропетровчанкою Лідією Запарою. Вони відбули покарання й переїхали до Дніпропетровська.
У Дніпропетровську Лідія працювала кухарем, а Василь – робітником на заводі. Його спроба вступити на навчання до університету не вдалась – «через біографію». Краєзнавці кажуть: його засмучувало, що в козацькому краї не чути української мови. Він не сприймав радянської влади і не приховував своїх поглядів. За родиною було встановлено «негласний нагляд».
Самоспалення планували вчинити кілька людей – версія
Наприкінці жовтня 1968 року Василь Макух поїхав на Львівщину відвідати хвору сестру, а звідти – до Києва. Там, на Хрещатику, він вчинив акт самоспалення, вигукуючи «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!». Історики досі достеменно не знають, чи належав він до якоїсь підпільної організації, чи діяв самостійно. Дніпропетровський краєзнавець Юрій Денисенко каже, що за однією з версій, самоспалення планувало вчинити водночас кілька однодумців, однак усіх, крім Макуха, заарештували. Дослідник встиг розпитати про Макуха його дружину Лідію, яка померла навесні цього року.
Він кожного свого листа закінчував реченням «Слава Україні!»Юрій Денисенко
«Вона загалом нічого не знала. Потім це незнання врятувало її під час допитів у КДБ після його смерті. Вона бачила, що до нього приходять люди, спілкуються, що він весь час їздить кудись, веде листування. Він кожного свого листа закінчував реченням «Слава Україні!». Це вже про щось свідчить. Конспірація, ви ж розумієте, в ті часи не можна було відкрито вести боротьбу. Можливо, це все є в архівах КДБ, але поки приховано. У наших музеях немає свідчень про нього. Можливо, вони є в якихось приватних архівах, його листи до побратимів. Час ще відкриє для нас сторінки біографії Василя Омеляновича. Я сподіваюсь, історичну пам’ять буде відновлено», – розповів Радіо Свобода Юрій Денисенко.
Щоб сколихнути суспільство
Дослідженням біографії Василя Макуха та інших борців, які вчинили акти самоспалення, займається фундатор музею «Смолоскип» у Донецьку Віктор Тупілко. За його версією, людина, що стала першим «українським смолоскипом волі», не належала до жодної організації. Макух їздив Україною, закликаючи своїх колишніх побратимів із УПА стати до боротьби, однак ті його не підтримали. Саме неможливість створити об’єднання і діяти, на думку музейника, стала поштовхом до публічного самогубства.
Він написав протестного листа до ЦК Компартії України. Є такі свідчення в СБУВіктор Тупілко
«Він не готувався до акту самоспалення, він хотів боротись. Він об’їздив усю Україну. Але на той час організованої сильної боротьби проти радянської влади вже не було, тому Василь ухвалив таке рішення, щоб сколихнути суспільство. Він написав протестного листа до ЦК Компартії України. Текст цього листа ми не знайшли, але є такі свідчення в СБУ. Ми знайшли свідчення того військового, який накинув на нього шинель під час самоспалення на Хрещатику. Макух не відразу помер, його відвезли до лікарні, але він відмовився від лікування. Коли ховали його, цвинтар був оточений військовими, переодягненими в цивільне. Ховали його 14 листопада, у день його народження і в день народження його сина Володимира. Його труна 40 років була не запечатана. І тільки 2008 року, на 40-річчя від дня смерті, ми попросили священиків греко-католицької церкви запечатати труну», – розповів Радіо Свобода Віктор Тупілко.
Наразі у Дніпропетровську краєзнавці й громадські активісти виношують плани гідного вшанування Василя Макуха: встановлення пам’ятника на його могилі та перейменування на його честь вулиці Пожежної, де він жив. Однак нащадки Макуха, які мешкають у Дніпропетровську, зауважують ініціатори, не підтримують ідею з перейменуванням. Що ж до монумента, то на нього тільки починають збирати гроші.