Донецьк – У Донецьку на вихідних відбулася прем’єра фільму «Euro-2012 в Донецьку». Це – документалістика, яку знімало кілька операторів-початківців. Куратором проекту виступив журналіст Андрій Горохов за ініціативи культурного фонду «Ізоляція». Цього разу проект фонду змусив не лише авторів фільму, але й донеччан згадати про європейську футбольну першість, яка тривала в Донецьку майже півроку тому. Чи свіжі ще враження, і що найбільше запам’яталося мешканцям міста та митцям?
45-хвилинне кіно про Євро-2012 знімали 7 операторів-донеччан, а от монтував та формував концепцію журналіст з Москви Андрій Горохов, який нині мешкає у Берліні, але навідується до шахтарської столиці на запрошення «Ізоляції». Відео, яке відзняв він сам, у фільмі також використовується.
«Через 10 років це буде свідоцтво пам’яті»
Фільм складається з окремих сюжетів, які радше передають настрій та атмосферу. Це не телесюжет, стрічка нічого особливого не каже – просто слухає та показує. Це не фільм про футбол – це фільм про те, що відбувалося в Донецьку з донеччанами під час Євро-2012.
Цей фільм може бути в Донецьку не дуже зрозумілий. Який тут прикол? Над чимось хочеться сміятися, над чимось – ні
Андрій Горохов
«Цей фільм може бути в Донецьку не дуже зрозумілий. Який тут прикол? Над чимось хочеться сміятися, над чимось – ні. Але у мене є така надія, що через 10 років це буде свідоцтво пам’яті. І якщо зараз жоден інший фільм не знятий, то це буде єдине, що залишиться», – розповідає режисер Андрій Горохов.
«У мене з’явився такий параноїдальний страх тоді – треба швидко знімати, неважливо що, аби знімати. Ви це самі вже не згадаєте, цього нічого не буде. Ну, так на Youtube багато маленьких фільмів викладають, але у мене урок від цього фільму такий, що якщо це маленькі шматочки, вони в голові не зліплюються. Вони зліплюються фактом фільму, коли один стикується з іншим. Бо пам’ять не складена з лінків на місця, де все це зберігається», – каже режисер.
Автор пояснює, що на перший погляд у стрічці є певні незрозумілі моменти, які можна було б пояснити субтитрами чи закадровим голосом. Але, з іншого боку, саме в цьому і полягає магія стрічки.
Матч із Францією – частина найяскравішого враження
Одна з операторів фільму, журналіст Катерина Яковленко каже, що живе неподалік від місця, де в червні цього року Донецьк облаштував фан-зону. На перший погляд, каже Яковленко, їй здалося, що свято футболу було дуже масштабним. Однак в нематчеві дні все було досить спокійно, додає вона.
Найяскравішим враженням, яке й задокументувала у фільмі, Катерина Яковленко поділилася із Радіо Свобода: «Це, мабуть, цей день, коли Україна грала з Францією на «Донбас Арені» і був шалений дощ. І я в цей день була у фан-зоні, але потім мені довелося їхати в автобусі. Я ледь доїхала до центру. Потім побігла сушити український прапор у найближчій кав’ярні, а коли вийшла, побачила, що дерева лежать на землі. Це, мабуть, найбільша емоція, яка була у мене за цей час».
Радіо Свобода спитало й у донеччан, що їм найбільше запам’яталося на Євро-2012. Виявилося, що мешканці Донецька найбільше оцінили інфраструктуру, яку створили до чемпіонату, та атмосферу свята.
Your browser doesn’t support HTML5
Що найбільше сподобалось донеччанам під час Євро-2012?
