Київ – Сучасне мистецтво у Києві презентують дедалі ширше. Однак це стосується спектакулярної – тобто, популярної – культури, зазначають критики. Сприймати ж сучасне мистецтво у повній мірі глядачам заважає відсутність мистецької освіти. Адже для того, що діставати задоволення від побаченого, кажуть фахівці, потрібно розуміти те, на що дивишся.
Фотограф Євгенія Перуцька живе в Києві. Каже, що дивитись на сучасне мистецтво ходить за двох умов: виставка має бути безкоштовна і мати цікаву концепцію.
«Оцінювати за формою я все одно не буду. Це підхід для класичного мистецтва, коли ти оцінюєш, наскільки майстерно виконано, наскільки багато роботи вкладено. Тут в першу чергу дивишся на ідею, на тему, а потім починаєш думати, скільки у це вкладено фізичної роботи і такого іншого», – каже вона.
На думку Євгенії, мистецьких закладів у Києві не бракує. Однак за межі столиці культурний рух виходить нечасто. «Набагато було б цікавіше, якби люди зосередилися на тих територіях, де ці ідеї сприймаються гірше, і спробували довести щось там», – вважає фотограф.
Популярне мистецтво переважає над експериментальним
У Києві дійсно є де подивитися на сучасне мистецтво, говорить Катерина Ботанова, директор Фундації «Центр сучасного мистецтва». Однак зазвичай це роботи українських художників. А от виставки європейських і світових митців проводять набагато рідше, зазначає критик.
І хоч в Києві існує декілька великих інституцій, що влаштовують виставки (Пінчук Арт Центр та Мистецький Арсенал), їхня політика спрямована у бік спектакулярного мистецтва – яскравого, популярного, більш-менш простого в розумінні, пояснює Катерина Ботанова. На її думку, така стратегія може бути виправданою, якщо є баланс між такими формами мистецтва й іншими. Йдеться про дослідницьке, експериментальне мистецтво. Якраз його у Києві побачити складно.
Задоволення потребує розуміння
Катерина Ботанова зазначає: для того, аби глядач міг повноцінно сприймати сучасне мистецтво, потрібно, щоб працював своєрідний трикутник факторів: це інституції, які мають освітню програму для глядачів, ЗМІ, які адекватно пишуть про культуру, та мистецька освіта для дітей.
«Тоді цей трикутник починає формувати в людях, якщо не дуже глибоке розуміння, то, принаймні, повагу, симпатію та інтерес до мистецтва, того, яке є сучасне нам. Тому що для того, щоб діставати задоволення, потрібно розуміти, що ти бачиш. Це стосується і давнього мистецтва, і сучасного», – каже вона.
Критик зазначає, що в українському мистецькому просторі сьогодні бракує усіх трьох факторів. Однак позитивні зміни – зокрема, в освітньому плані – все ж відбуваються. Наприклад, «Мистецький Арсенал», паралельно з візуальною програмою виставок, влаштовує дискусії та майстер-класи. А організація «Культурний проект», заснована чотири роки тому, пропонує освітні курси та лекції, присвячені історії та розвитку мистецтва.
Мистецькі платформи та інституції мають також велике значення саме для молодих художників. Їм необхідно мати майданчики, де можна не лише показати себе, а й співпрацювати з кураторами. Такими платформами в Києві є Фундація сучасного мистецтва та Центр візуальної культури.
Фотограф Євгенія Перуцька живе в Києві. Каже, що дивитись на сучасне мистецтво ходить за двох умов: виставка має бути безкоштовна і мати цікаву концепцію.
«Оцінювати за формою я все одно не буду. Це підхід для класичного мистецтва, коли ти оцінюєш, наскільки майстерно виконано, наскільки багато роботи вкладено. Тут в першу чергу дивишся на ідею, на тему, а потім починаєш думати, скільки у це вкладено фізичної роботи і такого іншого», – каже вона.
На думку Євгенії, мистецьких закладів у Києві не бракує. Однак за межі столиці культурний рух виходить нечасто. «Набагато було б цікавіше, якби люди зосередилися на тих територіях, де ці ідеї сприймаються гірше, і спробували довести щось там», – вважає фотограф.
Популярне мистецтво переважає над експериментальним
У Києві дійсно є де подивитися на сучасне мистецтво, говорить Катерина Ботанова, директор Фундації «Центр сучасного мистецтва». Однак зазвичай це роботи українських художників. А от виставки європейських і світових митців проводять набагато рідше, зазначає критик.
І хоч в Києві існує декілька великих інституцій, що влаштовують виставки (Пінчук Арт Центр та Мистецький Арсенал), їхня політика спрямована у бік спектакулярного мистецтва – яскравого, популярного, більш-менш простого в розумінні, пояснює Катерина Ботанова. На її думку, така стратегія може бути виправданою, якщо є баланс між такими формами мистецтва й іншими. Йдеться про дослідницьке, експериментальне мистецтво. Якраз його у Києві побачити складно.
Задоволення потребує розуміння
Катерина Ботанова зазначає: для того, аби глядач міг повноцінно сприймати сучасне мистецтво, потрібно, щоб працював своєрідний трикутник факторів: це інституції, які мають освітню програму для глядачів, ЗМІ, які адекватно пишуть про культуру, та мистецька освіта для дітей.
«Тоді цей трикутник починає формувати в людях, якщо не дуже глибоке розуміння, то, принаймні, повагу, симпатію та інтерес до мистецтва, того, яке є сучасне нам. Тому що для того, щоб діставати задоволення, потрібно розуміти, що ти бачиш. Це стосується і давнього мистецтва, і сучасного», – каже вона.
Критик зазначає, що в українському мистецькому просторі сьогодні бракує усіх трьох факторів. Однак позитивні зміни – зокрема, в освітньому плані – все ж відбуваються. Наприклад, «Мистецький Арсенал», паралельно з візуальною програмою виставок, влаштовує дискусії та майстер-класи. А організація «Культурний проект», заснована чотири роки тому, пропонує освітні курси та лекції, присвячені історії та розвитку мистецтва.
Мистецькі платформи та інституції мають також велике значення саме для молодих художників. Їм необхідно мати майданчики, де можна не лише показати себе, а й співпрацювати з кураторами. Такими платформами в Києві є Фундація сучасного мистецтва та Центр візуальної культури.