Рівне – У День Нестора-літописця в Україні вшановують рідну мову. Власну методику навчання мови створив сільський учитель і філософ Василь Женевський, котрий мешкає у Дубенському районі Рівненщини. Відмінник народної освіти упродовж усього життя викладав українську та німецьку мови, вів поетично-філософські гуртки. За майже півстоліття практики Женевський виробив свою, «живу» граматику.
Нестачу дидактичного матеріалу для вчителя-філолога Василь Женевський зауважив ще в 50-х роках, під час навчання у Рівненському педагогічному інституті. Поміж всіляких «ізмів» на кшталт атеїзму й комунізму, рідній мові діставалося не так багато часу, а творчих підходів до викладання мови студентів не навчали.
Нині у нього є власні лінгвістичні хитрощі, які народилися за більше ніж піввіку педагогічної і журналістської праці. Рукописні цікавинки Василя Женевського пробуджують у школярів бажання зануритися в етимологію слів, вишукувати порівняння з мовами світу, замислюватись через мову над власною суттю.
«Мене багато чого не задовольняло, тому я вирішив створили щось своє. Це озвалося в моїй «живій» граматиці, щоб у формі віршованих казок, смішинок, загадок подати доступніше і зацікавити учнів мовним матеріалом. Так згодом з’явилася і казкова морфологія . Там звуки, букви, частини мови виступають як дружна сім’я, де готові одне одному допомогти», – розповідає Василь Женевський.
Він суміщав свій мовний матеріал із пісенним, природничим та історичним. Коли вдавалося організувати відкритий урок для колег, ті відразу ж хапалися за новаторські ідеї Женевського. Тоді він вирішив полегшити роботу вчителів. Його «Казкова морфологія» й «Жива граматика» вийшли в світ у Дубенському видавництві «Наш край» і розійшлися по бібліотеках району. Фахівці-філологи вважають, що ці напрацювання варті українських читанок і букварів. У минулому році книжку Василя Женевського «Вічне диво» про українські рими-слова випустила в світі дубенська організація Спілки письменників України тиражем усього 50 примірників.
«Колись ми любили шукати парки в бузку. Так і в нашій мові – що не п’яте слово – ті парки зустрічаються, не дають нашій мові вигубитись. Я склав словник «Поетичні парки». А потім думаю – це ж можна написати й такі цікавинки для дітей. І виникло в мене «Вічне диво». Її мали видати в Тернополі. Але минув уже шостий рік, я туди не доберуся, а телефонувати – не з моєї руки», – розповідає Василь Женевський.
«Усякий окупант спершу нищить мову»
Він художник-аматор і природолюб. У скромній хатині Женевських його дружина Марія демонструє картини чоловіка, деякі – прямо на стінах кімнати, і розповідає про те, як чоловік «заразив» усе село прикладом насаджувати калини і верби біля хат.
Резюмуючи, Василь Женевський переконує: українська мова розвиватиметься незалежно від недолугих законів, ось тільки щоб проростати через бур’ян, потрібна сподвижницька праця вчителів-мовників. 76-річний філософ-педагог на кожну ситуацію й прочитану книгу видає власні дворядкові сентенції.
Василь Женевський народився у Клині Млинівського району на Волині. Дитиною під час Другої світової пережив вигнання в обозі біженців зі знищеного нацистами села. Тричі був врятований – від обстрілу обозу біженців, від спалення у храмі, де його з матір’ю зачинили на ніч окупанти, пізніше – від тяжкої хвороби, коли хлопчика виходили настоянками трав незнайомі селяни.
Події усього його життя пов’язані з землею, политою кров’ю героїв Берестецької битви. Легенди, перекази, пісні були всотані з узварами цілющих трав і материнським молоком. Нині Женевський разом із дружиною, онуками та правнуками мешкає в селі Тростянець Дубенського району поряд зі школою, якій віддав більшу частину свого педагогічного життя.
Нестачу дидактичного матеріалу для вчителя-філолога Василь Женевський зауважив ще в 50-х роках, під час навчання у Рівненському педагогічному інституті. Поміж всіляких «ізмів» на кшталт атеїзму й комунізму, рідній мові діставалося не так багато часу, а творчих підходів до викладання мови студентів не навчали.
Нині у нього є власні лінгвістичні хитрощі, які народилися за більше ніж піввіку педагогічної і журналістської праці. Рукописні цікавинки Василя Женевського пробуджують у школярів бажання зануритися в етимологію слів, вишукувати порівняння з мовами світу, замислюватись через мову над власною суттю.
В моїй «живій» граматиці звуки, букви, частини мови виступають як дружна сім’яВасиль Женевський
«Мене багато чого не задовольняло, тому я вирішив створили щось своє. Це озвалося в моїй «живій» граматиці, щоб у формі віршованих казок, смішинок, загадок подати доступніше і зацікавити учнів мовним матеріалом. Так згодом з’явилася і казкова морфологія . Там звуки, букви, частини мови виступають як дружна сім’я, де готові одне одному допомогти», – розповідає Василь Женевський.
Альбоми літгуртка – реліквія педагога
Він суміщав свій мовний матеріал із пісенним, природничим та історичним. Коли вдавалося організувати відкритий урок для колег, ті відразу ж хапалися за новаторські ідеї Женевського. Тоді він вирішив полегшити роботу вчителів. Його «Казкова морфологія» й «Жива граматика» вийшли в світ у Дубенському видавництві «Наш край» і розійшлися по бібліотеках району. Фахівці-філологи вважають, що ці напрацювання варті українських читанок і букварів. У минулому році книжку Василя Женевського «Вічне диво» про українські рими-слова випустила в світі дубенська організація Спілки письменників України тиражем усього 50 примірників.
«Колись ми любили шукати парки в бузку. Так і в нашій мові – що не п’яте слово – ті парки зустрічаються, не дають нашій мові вигубитись. Я склав словник «Поетичні парки». А потім думаю – це ж можна написати й такі цікавинки для дітей. І виникло в мене «Вічне диво». Її мали видати в Тернополі. Але минув уже шостий рік, я туди не доберуся, а телефонувати – не з моєї руки», – розповідає Василь Женевський.
Марія Женевська в кімнаті, стіни якої розписав її чоловік Василь
«Усякий окупант спершу нищить мову»
Він художник-аматор і природолюб. У скромній хатині Женевських його дружина Марія демонструє картини чоловіка, деякі – прямо на стінах кімнати, і розповідає про те, як чоловік «заразив» усе село прикладом насаджувати калини і верби біля хат.
Резюмуючи, Василь Женевський переконує: українська мова розвиватиметься незалежно від недолугих законів, ось тільки щоб проростати через бур’ян, потрібна сподвижницька праця вчителів-мовників. 76-річний філософ-педагог на кожну ситуацію й прочитану книгу видає власні дворядкові сентенції.
«Не стане окупант надій гарантом –
Він був, і є, і буде окупантом»
«Не чваньсь між ліліпутами в строю –
Не оскверняй історію свою»
«Чужі краї – то роду небезпека.
Твої краї – твоя священна Мека»
«Чим більше із криниці носять воду –
Тим більш вода приносить насолоду»
«Усякий окупант кріпить основу –
Він спершу нищить дух народу – мову».
Він був, і є, і буде окупантом»
«Не чваньсь між ліліпутами в строю –
Не оскверняй історію свою»
«Чужі краї – то роду небезпека.
Твої краї – твоя священна Мека»
«Чим більше із криниці носять воду –
Тим більш вода приносить насолоду»
«Усякий окупант кріпить основу –
Він спершу нищить дух народу – мову».
Альбоми літгуртка – реліквія педагога
Василь Женевський народився у Клині Млинівського району на Волині. Дитиною під час Другої світової пережив вигнання в обозі біженців зі знищеного нацистами села. Тричі був врятований – від обстрілу обозу біженців, від спалення у храмі, де його з матір’ю зачинили на ніч окупанти, пізніше – від тяжкої хвороби, коли хлопчика виходили настоянками трав незнайомі селяни.
Події усього його життя пов’язані з землею, политою кров’ю героїв Берестецької битви. Легенди, перекази, пісні були всотані з узварами цілющих трав і материнським молоком. Нині Женевський разом із дружиною, онуками та правнуками мешкає в селі Тростянець Дубенського району поряд зі школою, якій віддав більшу частину свого педагогічного життя.