У Донецькій області є стотисячне місто Слов’янськ, в якому нині все крутиться довкола Олексія Азарова. Про нього розповідають білборди, листівки, газети, місцевий телеканал та агітатори на вулиці. Розповідають з початку серпня, з офіційного старту передвиборчої кампанії, коли стало відомо, що кандидат з відомим прізвищем, син прем’єра балотуватиметься в Раду по мажоритарці саме тут.
Поспілкуватися з родичем Азарова у Слов’янську виявилося справою не простою. Коли опозиційні депутати пояснювали, що охорона не підпускає до шефа майже нікого, якось не вірилося.
Але за два дні хоча б коротенької зустрічі з Олексієм Миколаєвичем не вийшло. Почати з того, що його прес-секретар Роман Марченко не брав слухавку мобільного. Перестав він її брати ще після мого візиту в Слов’янськ влітку. Тоді я намагалася з’ясувати, який стосунок Олексій Азаров має до ремонту пологового будинку, лікарень та шкіл. Скільки грошей виділив на це він, а скільки – держава.
За два місяці моє основне питання не змінилося, лише розширився перелік того, до чого у Слов’янську ніби то мав стосунок Олексій Азаров. Це й ремонт залізничного вокзалу, шкіл та дитсадків, і нові автомобілі швидкої, які Азаров презентував разом з головою ОДА, і нові тролейбуси, які Донецьк передав Слов’янську, і за які місто ще буде розплачуватися з обласним центром наступного року з власного бюджету.
Штаб – це щось військове
Так от у четвер я намагалася потрапити на його зустріч із виборцями. Але він плани змінив та зустріч скасував. Тоді я не засмутилася, тому що вирішила зустрітися з кандидатом чи в його штабі, чи на концерті Яна Табачника, який Азаров влаштовував у місцевому палаці культури у п’ятницю.
Однак в офіційному штабі дівчина і гадки не мала, як мені поспілкуватися із самим кандидатом, а у штабі неофіційному сиділа непрохідна оборона у вигляді охорони. В готелі «Слов’янськ», де збирається вся команда Азарова, коли він у себе, в холі на дивані на першому поверсі сидять троє. Один з них величезний молодик із поголеною головою, який буквально витіснив мене з приміщення. Дівчина ж мляво розповідала, що треба домовлятися про зустріч. Що Олексій Азаров зараз зайнятий. Потім вона змінила версію та сказала, що його немає. Виходячи з неофіційного штабу Азарова, я зіштовхнулася з секретарем міськради Слов’янська Олександром Самсоновим. Він активно спілкувався з командою кандидата, та було видно, що прийшов він як до себе додому. Все це в робочий час, звісно.
Мер, журналісти та прес-секретар
Однак найдивніша та найкумедніша річ трапилася якраз на концерті. Про Нелю Штепу я багато чула, але побачила цю чиновницю вперше. Вона, звісно, теж відмовилася відповідати на моє питання. А коли я пройшла в залу, помітивши мене, мер Cлов’янська закричала: «Як вас пропустили?»
Тим часом мене дивували мої ж колеги, поруч з якими я сіла поспілкуватися. «Так, ми з Азаровим партнери. Інших кандидатів дії не висвітлюємо особливо, а вони нічого й не роблять. А він постійно щось для людей! Підкуп виборців? Ну, так, підкуповує, шампанське дарує, гречку. Ну, то й що»?
Кульмінацією стала вистава прес-секретаря «Не дати доступ до тіла». Я вирішила не сидіти в залі, а почекати Азарова на вході. На нього та акордеоніста, народного депутата Яна Табачника чекала і його команда. У палаці культури було два виходи. І VIP-гості мали заходити з бокового, щоб відразу вийти на сцену через залаштункове приміщення. Однак прес-секретар поводив себе досить дивно: він ходив туди-сюди, щось кажучи у той свій мобільний.
Врешті з’ясувалося, що Азаров таки пройшов не тим входом, біля якого я чергувала. З’ясувала я це, коли з зали вийшов фотограф. Він сказав, що Олексій Миколайович вже пішов. Знову ж таки – через інший вихід. Роман, прес-секретар, вкотре заявив: «Мені ніколи з вами розмовляти. Чи пішов Олексій Азаров? Я цього не знаю!». Почувши своє і моє «улюблене» запитання, він просто втік.
Чи знав сам Олексій Азаров, що його так сумлінно два дні оберігають від запитань однієї журналістки? Не думаю. Однак я упевнена, що його команда не хотіла зіпсувати настрій шефу тим, щоб підпустити до нього людину із незалежного ЗМІ. Адже треба ще бачити місцеві газети. У випуску «Слов’янської правди» від 4 жовтня, наприклад, немає жодної сторінки, окрім тих, що з програмою передач, де б не згадали про Олексія Азарова.
Брошури немає
І наостанок дивний випадок. Коли я ставила запитання Нелі Штепі, Роману Марченку, то я апелювала до брошури, яку роздавали агітатори Олексія Азарова. У ній йшлося про всі досягнення кандидата, як припускають в опозиції, зроблені за бюджетні кошти.
Коли я залишила концертну залу та побігла на останню електричку, то в маршрутці, що їде на вокзал, побачила: брошури у сумці вже немає. Вже з Донецька я подзвонила знайомим та попросила взяти таку ж в наметі Азарова та переслати мені її електронкою. Як же я здивувалася, коли наступного дня почула: «Ці брошури більше не роздають в їхніх наметах»!
P.S. місцеві опозиціонери таки знайшли варіант брошури, яку більше не роздають
Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Поспілкуватися з родичем Азарова у Слов’янську виявилося справою не простою. Коли опозиційні депутати пояснювали, що охорона не підпускає до шефа майже нікого, якось не вірилося.
Але за два дні хоча б коротенької зустрічі з Олексієм Миколаєвичем не вийшло. Почати з того, що його прес-секретар Роман Марченко не брав слухавку мобільного. Перестав він її брати ще після мого візиту в Слов’янськ влітку. Тоді я намагалася з’ясувати, який стосунок Олексій Азаров має до ремонту пологового будинку, лікарень та шкіл. Скільки грошей виділив на це він, а скільки – держава.
За два місяці моє основне питання не змінилося, лише розширився перелік того, до чого у Слов’янську ніби то мав стосунок Олексій Азаров. Це й ремонт залізничного вокзалу, шкіл та дитсадків, і нові автомобілі швидкої, які Азаров презентував разом з головою ОДА, і нові тролейбуси, які Донецьк передав Слов’янську, і за які місто ще буде розплачуватися з обласним центром наступного року з власного бюджету.
Штаб – це щось військове
Так от у четвер я намагалася потрапити на його зустріч із виборцями. Але він плани змінив та зустріч скасував. Тоді я не засмутилася, тому що вирішила зустрітися з кандидатом чи в його штабі, чи на концерті Яна Табачника, який Азаров влаштовував у місцевому палаці культури у п’ятницю.
Однак в офіційному штабі дівчина і гадки не мала, як мені поспілкуватися із самим кандидатом, а у штабі неофіційному сиділа непрохідна оборона у вигляді охорони. В готелі «Слов’янськ», де збирається вся команда Азарова, коли він у себе, в холі на дивані на першому поверсі сидять троє. Один з них величезний молодик із поголеною головою, який буквально витіснив мене з приміщення. Дівчина ж мляво розповідала, що треба домовлятися про зустріч. Що Олексій Азаров зараз зайнятий. Потім вона змінила версію та сказала, що його немає. Виходячи з неофіційного штабу Азарова, я зіштовхнулася з секретарем міськради Слов’янська Олександром Самсоновим. Він активно спілкувався з командою кандидата, та було видно, що прийшов він як до себе додому. Все це в робочий час, звісно.
Мер, журналісти та прес-секретар
Однак найдивніша та найкумедніша річ трапилася якраз на концерті. Про Нелю Штепу я багато чула, але побачила цю чиновницю вперше. Вона, звісно, теж відмовилася відповідати на моє питання. А коли я пройшла в залу, помітивши мене, мер Cлов’янська закричала: «Як вас пропустили?»
Тим часом мене дивували мої ж колеги, поруч з якими я сіла поспілкуватися. «Так, ми з Азаровим партнери. Інших кандидатів дії не висвітлюємо особливо, а вони нічого й не роблять. А він постійно щось для людей! Підкуп виборців? Ну, так, підкуповує, шампанське дарує, гречку. Ну, то й що»?
Кульмінацією стала вистава прес-секретаря «Не дати доступ до тіла». Я вирішила не сидіти в залі, а почекати Азарова на вході. На нього та акордеоніста, народного депутата Яна Табачника чекала і його команда. У палаці культури було два виходи. І VIP-гості мали заходити з бокового, щоб відразу вийти на сцену через залаштункове приміщення. Однак прес-секретар поводив себе досить дивно: він ходив туди-сюди, щось кажучи у той свій мобільний.
Врешті з’ясувалося, що Азаров таки пройшов не тим входом, біля якого я чергувала. З’ясувала я це, коли з зали вийшов фотограф. Він сказав, що Олексій Миколайович вже пішов. Знову ж таки – через інший вихід. Роман, прес-секретар, вкотре заявив: «Мені ніколи з вами розмовляти. Чи пішов Олексій Азаров? Я цього не знаю!». Почувши своє і моє «улюблене» запитання, він просто втік.
Чи знав сам Олексій Азаров, що його так сумлінно два дні оберігають від запитань однієї журналістки? Не думаю. Однак я упевнена, що його команда не хотіла зіпсувати настрій шефу тим, щоб підпустити до нього людину із незалежного ЗМІ. Адже треба ще бачити місцеві газети. У випуску «Слов’янської правди» від 4 жовтня, наприклад, немає жодної сторінки, окрім тих, що з програмою передач, де б не згадали про Олексія Азарова.
Брошури немає
І наостанок дивний випадок. Коли я ставила запитання Нелі Штепі, Роману Марченку, то я апелювала до брошури, яку роздавали агітатори Олексія Азарова. У ній йшлося про всі досягнення кандидата, як припускають в опозиції, зроблені за бюджетні кошти.
Коли я залишила концертну залу та побігла на останню електричку, то в маршрутці, що їде на вокзал, побачила: брошури у сумці вже немає. Вже з Донецька я подзвонила знайомим та попросила взяти таку ж в наметі Азарова та переслати мені її електронкою. Як же я здивувалася, коли наступного дня почула: «Ці брошури більше не роздають в їхніх наметах»!
P.S. місцеві опозиціонери таки знайшли варіант брошури, яку більше не роздають