Проштовхуваний регіоналами правдами і неправдами мовний закон особливо відчутно може дати знати про себе на Закарпатті. Адже тут компактно проживають кілька національних меншин. За переписом 2001 року в області нараховувалося 80,5% українців, 12,1% угорців, 2,6% румун, 2,5% росіян, 1,1% циган, 0,5 словаків, 0,3% німців та 0,1% білорусів.
Неможливість реалізації
Ясна річ, коли Партія регіонів прописувала в законі вкрай низький бар’єр для запровадження регіональної мови (усього 10 відсотків від загальної кількості населення), вона у першу чергу розуміла під нею російську мову, яка є, на їхню думку, «общепонятной». Але як бути із мовами, наприклад, угорською та румунською на Закарпатті, якими володіють в абсолютній більшості тільки самі представники цих національних меншин?
За нинішньою нормою, в Закарпатській області регіональною може бути запроваджена угорська. А це значить, що на всій території краю будь-який угорець може звертатися угорською мовою в органи влади, освіти, культури, правоохоронні органи і йому мусять забезпечити право, прописане в законі. Себто, перекладача чи переклад. Чи це можливо? Ні. Бо 88% населення області не володіють угорською мовою, яка, між іншим, вельми складна для вивчення.
Чи мобілізує область цілу армію перекладачів із угорської? Теж ні. Бо нема вже кому в цілому Закарпатті перекладати навіть художні тексти з угорської. Фіглі фіглями, але сучасних угорських авторів перекладають тепер у Києві, а не в Ужгороді чи Берегові!
То що дає тоді новий закон? А нічого – він повністю імпотентний. Право є, але реалізувати його неможливо. Мовчимо про фінансові витрати на дублювання написів і всієї письмової продукції та величезний штат перекладачів, який відтак має з’явитися при кожній державній установі. Хто забезпечить їх зарплатами, якщо грошей бракує навіть тим штатним одиницям, що є?
Зрозуміло, автори закону про це не думали. Їхня мета була зовсім іншою: витіснити вкінець українську з російськомовних теренів.
Тим часом на Закарпатті регіональною може стати й румунська. Адже румунів проживає 11,6% у Рахівському районі і 12,4% – у Тячівському районах. І за небачено ліберальним законом вона може стати обов’язковою до використання не тільки в Солотвині чи Діброві (Апші де Жос), але й у Ясінях чи Дубовому. Адже діятиме як регіональна на території всього району.
І що це дає, окрім можливих національних зіткнень особливо гарячих натур? А нічого, бо й ця норма не буде виконуватися в силу неможливості реалізації. Однак тепер національні меншини матимуть право апелювати на невиконання закону, порушення їхніх прав та утиски. Причому апелюватимуть угорці та румуни не до Києва, а до Європи. Бо там є кому за них заступатися.
Скринька Пандори
Берегівський район, де угорців 76,1%, та місто Берегово (48,1%) уже прийняли статус угорської мови як регіональної. І там, і там живе значна частка населення, яка не володіє цією мовою. Чи дає новий закон розрядку мовної ситуації? Ні. Навпаки, мовні суперечності там тільки загострилися після його ухвалення.
Нещодавня нарада освітян у Берегівському районі несподівано проходила угорською мовою, яку не розуміла половина присутніх. Що вони відчували при цьому? Що вони на території України? Чи, може, Угорщини? Що українська мова – державна і має найвищий статус? Що повинен бути забезпечений перекладач для кожного доповідача? Це все непродумані наслідки нового закону.
Окрім Берегівського району, угорська мова може претендувати на статус регіональної ще в Ужгородському районі (33,4% угорців), Виноградівському (26,2%) та Мукачівському (12,7%). Причому претендувати на такий статус не тільки в населених пунктах проживання, а на всій території району – в кожному місті і селі! Хто забезпечить перекладачів – закон мовчить.
Робоча група, яка трудилася над доопрацюванням закону (котрий ухвалений без жодного обговорення і жодної поправки, таємно, з голосу), пропонує підняти межу для прийняття регіональної мови з 10% населення національної меншини до 30%. Тоді на статус регіональної на Закарпатті угорська зможе претендувати тільки в Берегові, Берегівському та Ужгородському районах. Румунська ж зможе мати статус регіональної лише в окремих населених пунктах.
Хоча і тут можуть виникнути проблеми. Адже за теперішнім недолугим законом дозволено заміняти державну мову регіональною. Таким чином документацію з румунських чи угорських сіл в Ужгород можуть відправляти по-румунськи чи по-угорськи. Хто це все перекладатиме? А головне – для чого і за які кошти?
Ясна річ, що закон потребує змін і то негайних. Він не полегшує життя, а тільки ускладнює і стає несподіваним подразником міжнаціонального напруження. Влада сама не розуміє, яку скриньку Пандори розв’язала.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Неможливість реалізації
Ясна річ, коли Партія регіонів прописувала в законі вкрай низький бар’єр для запровадження регіональної мови (усього 10 відсотків від загальної кількості населення), вона у першу чергу розуміла під нею російську мову, яка є, на їхню думку, «общепонятной». Але як бути із мовами, наприклад, угорською та румунською на Закарпатті, якими володіють в абсолютній більшості тільки самі представники цих національних меншин?
За нинішньою нормою, в Закарпатській області регіональною може бути запроваджена угорська. А це значить, що на всій території краю будь-який угорець може звертатися угорською мовою в органи влади, освіти, культури, правоохоронні органи і йому мусять забезпечити право, прописане в законі. Себто, перекладача чи переклад. Чи це можливо? Ні. Бо 88% населення області не володіють угорською мовою, яка, між іншим, вельми складна для вивчення.
Чи мобілізує область цілу армію перекладачів із угорської? Теж ні. Бо нема вже кому в цілому Закарпатті перекладати навіть художні тексти з угорської. Фіглі фіглями, але сучасних угорських авторів перекладають тепер у Києві, а не в Ужгороді чи Берегові!
То що дає тоді новий закон? А нічого – він повністю імпотентний. Право є, але реалізувати його неможливо. Мовчимо про фінансові витрати на дублювання написів і всієї письмової продукції та величезний штат перекладачів, який відтак має з’явитися при кожній державній установі. Хто забезпечить їх зарплатами, якщо грошей бракує навіть тим штатним одиницям, що є?
Зрозуміло, автори закону про це не думали. Їхня мета була зовсім іншою: витіснити вкінець українську з російськомовних теренів.
Тим часом на Закарпатті регіональною може стати й румунська. Адже румунів проживає 11,6% у Рахівському районі і 12,4% – у Тячівському районах. І за небачено ліберальним законом вона може стати обов’язковою до використання не тільки в Солотвині чи Діброві (Апші де Жос), але й у Ясінях чи Дубовому. Адже діятиме як регіональна на території всього району.
І що це дає, окрім можливих національних зіткнень особливо гарячих натур? А нічого, бо й ця норма не буде виконуватися в силу неможливості реалізації. Однак тепер національні меншини матимуть право апелювати на невиконання закону, порушення їхніх прав та утиски. Причому апелюватимуть угорці та румуни не до Києва, а до Європи. Бо там є кому за них заступатися.
Скринька Пандори
Берегівський район, де угорців 76,1%, та місто Берегово (48,1%) уже прийняли статус угорської мови як регіональної. І там, і там живе значна частка населення, яка не володіє цією мовою. Чи дає новий закон розрядку мовної ситуації? Ні. Навпаки, мовні суперечності там тільки загострилися після його ухвалення.
Нещодавня нарада освітян у Берегівському районі несподівано проходила угорською мовою, яку не розуміла половина присутніх. Що вони відчували при цьому? Що вони на території України? Чи, може, Угорщини? Що українська мова – державна і має найвищий статус? Що повинен бути забезпечений перекладач для кожного доповідача? Це все непродумані наслідки нового закону.
Окрім Берегівського району, угорська мова може претендувати на статус регіональної ще в Ужгородському районі (33,4% угорців), Виноградівському (26,2%) та Мукачівському (12,7%). Причому претендувати на такий статус не тільки в населених пунктах проживання, а на всій території району – в кожному місті і селі! Хто забезпечить перекладачів – закон мовчить.
Робоча група, яка трудилася над доопрацюванням закону (котрий ухвалений без жодного обговорення і жодної поправки, таємно, з голосу), пропонує підняти межу для прийняття регіональної мови з 10% населення національної меншини до 30%. Тоді на статус регіональної на Закарпатті угорська зможе претендувати тільки в Берегові, Берегівському та Ужгородському районах. Румунська ж зможе мати статус регіональної лише в окремих населених пунктах.
Хоча і тут можуть виникнути проблеми. Адже за теперішнім недолугим законом дозволено заміняти державну мову регіональною. Таким чином документацію з румунських чи угорських сіл в Ужгород можуть відправляти по-румунськи чи по-угорськи. Хто це все перекладатиме? А головне – для чого і за які кошти?
Ясна річ, що закон потребує змін і то негайних. Він не полегшує життя, а тільки ускладнює і стає несподіваним подразником міжнаціонального напруження. Влада сама не розуміє, яку скриньку Пандори розв’язала.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода