Рівне – Три чверті власників земельних паїв на Рівненщині (історична Волинь) здають свої наділи в оренду. Селяни відмовляються від господарювання на власній землі через неможливість придбати техніку й засоби захисту рослин. Ті ж 50 тисяч власників, котрі залишилися землеробами, намагаються купити стару техніку, якою вже 10-15 років покористувалися фермери сусідньої Польщі. Так господарюючи, дрібні сільгоспвиробники виробляють 95 відсотків овочів та 80 – м’яса і молока Рівненщини.
Голова Асоціації фермерів та землевласників Рівненської області Дмитро Українець каже, що українські фермери не готові до купівлі-продажу землі, хоча зі створенням Державного земельного банку пов’язують певні зрушення. Адже досі банки пропонують землеробам здирницькі кредити з 25 відсотками річних. А фермерам-початківцям банк взагалі не дає кредитів. Там кажуть: «За останніх три роки яка у вас фінансова історія?». І якщо у початківця її немає, банк відмовляє в наданні кредитів. Таких випадків на Рівненщині дуже багато, каже Дмитро Українець.
У державі не ведеться моніторинг споживання сільгосппродукції, переробники ведуть здирницьку політику щодо селян, держава не надає дотацій сільгоспвиробникам, як це прийнято робити в Євросоюзі. Непродумана політика щодо сільгоспвиробників може звести нанівець українське село, вважає Дмитро Українець.
Він зауважує, що сьогодні фермери у відчаї від хорошого урожаю картоплі. «Картопля прекрасна, урожайність 300-400 тонн із гектара, різні сорти. Він буде її заорювати, тому що якщо викопає, перебере, посортує, то її собівартість буде півтори гривні, а йому дають одну, а то й вісімдесят копійок. Тому йому легше заорати її, свою працю. Ми говоримо: виходьте ще й на зовнішній ринок. Кажуть, що привозять до нас картоплю з Єгипту. Та ми можемо своєю картоплею нагодувати всю Африку», – зазначив Дмитро Українець.
Переваги – латифундистам?
Ще років шість тому селяни засівали половину бурякових полів, нині ж цю справу перебрали на себе компанії-монополісти, котрі мають значні переваги під час оренди земель запасу. Коли ж під заставу підуть селянські наділи, є великий ризик їхньої втрати. А якщо продаж землі здійснюватимуть так само через аукціони, як досі оренду, дрібним фермерам важко буде її докупити, вважають в Асоціації фермерів та землевласників Рівненщини.
Тим часом у північних районах області багато земель запасу не обробляється. Селяни не хочуть займатися паперовою тяганиною і платити гроші саме через аукціонну форму оренди. «Виходить, що земля пустує через дебільний закон про те, що він має право взяти тільки через аукціон», – каже Дмитро Українець.
Він вважає, що найкраще дбати про власну землю буде селянин із діда-прадіда. У той же час латифундисти, котрі господарюють здебільшого на південних чорноземах Рівненщини, виснажують землю. Новітні землевласники не дотримуються сівозмін, недостатньо підживлюють ґрунти. А ще їм абсолютно байдуже, як вирішуються соціальні проблеми на селі.
Тож фермери переконані: перш ніж запустити в роботу Земельний банк, потрібно дослухатися до їхніх пропозицій щодо розміру відсоткових ставок, надати переваги дрібним та середнім землевласникам при наданні кредитів, і що не менш важливо – нарешті доопрацювати земельний кадастр.
Ринок потрібен, а землю продавати не варто – Богатирчук-Кривко
Тим часом начальник Головного управління Державного агентства земельних ресурсів у Рівненській області Світлана Богатирчук-Кривко вважає, що тіньовий ринок землі де факто існує уже давно.
«Я, як начальник державного управління, бачу, які підводні течії намагаються робити. Хоча існує мораторій – кожен намагався обійти, коли, можливо, правоустановчі документи на ті паї лишилися на попередніх власниках, а насправді вони вже належать іншим землевласникам», – розповідає чиновниця.
Тим часом упровадження законного ринку мало б оживити землі сільгосппризначення, адже його гальмування призвело до здичавіння частини орної землі у північних районах області.
«Половина нашої області – північні райони – навіть не можуть здати в оренду свої паї, тому що їх ніхто поки що не хоче брати. Єдина надія на те, що, може, їх держава викупить для того, щоб проводити там рекультивацію і заходи з охорони земель. Колись там були осушувальні канали, а тепер або ліс за 20 років на паях виріс, або стоїть вода», – розповідає Світлана Богатирчук-Кривко.
Нинішня рівненська землевпорядниця уже не перший рік є членом Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, тож не раз цікавилася у закордонних колег, як вирішуються там земельні справи. Як з’ясувалося, майже в усіх країнах Європи не існує мораторіїв на продаж земель сільськогосподарського призначення, однак є посередники, через яких здійснюється цей продаж. Наприклад, у Франції є державне агентство при сільськогосподарському міністерстві. Хоче людина купити чи продати землю – спочатку повідомляє агентство. В Україні ж усі державні землі сільськогосподарського призначення увійдуть до статутного капіталу цього банку.
Експерти прогнозують, що Державний земельний банк надаватиме кредити під 8-12 відсотків річних. У новому проекті закону про ринок земель передбачена й можливість надання в заставу права оренди на землю. Ось тільки ціна землі, яка на Рівненщині суттєво різниться за характеристиками на північних піщано-болотистих та південних чорноземних територіях на початках буде далекою від ринкової. На Рівненщині це близько 22 тисяч гривень за гектар. У Європі – від 2 до 25 тисяч євро. Тож виграє той, хто не продаватиме український чорнозем, а чекатиме, поки його належно оцінять.
Голова Асоціації фермерів та землевласників Рівненської області Дмитро Українець каже, що українські фермери не готові до купівлі-продажу землі, хоча зі створенням Державного земельного банку пов’язують певні зрушення. Адже досі банки пропонують землеробам здирницькі кредити з 25 відсотками річних. А фермерам-початківцям банк взагалі не дає кредитів. Там кажуть: «За останніх три роки яка у вас фінансова історія?». І якщо у початківця її немає, банк відмовляє в наданні кредитів. Таких випадків на Рівненщині дуже багато, каже Дмитро Українець.
У державі не ведеться моніторинг споживання сільгосппродукції, переробники ведуть здирницьку політику щодо селян, держава не надає дотацій сільгоспвиробникам, як це прийнято робити в Євросоюзі. Непродумана політика щодо сільгоспвиробників може звести нанівець українське село, вважає Дмитро Українець.
Кажуть, що привозять до нас картоплю з Єгипту. Та ми можемо своєю картоплею нагодувати всю Африку
Він зауважує, що сьогодні фермери у відчаї від хорошого урожаю картоплі. «Картопля прекрасна, урожайність 300-400 тонн із гектара, різні сорти. Він буде її заорювати, тому що якщо викопає, перебере, посортує, то її собівартість буде півтори гривні, а йому дають одну, а то й вісімдесят копійок. Тому йому легше заорати її, свою працю. Ми говоримо: виходьте ще й на зовнішній ринок. Кажуть, що привозять до нас картоплю з Єгипту. Та ми можемо своєю картоплею нагодувати всю Африку», – зазначив Дмитро Українець.
Переваги – латифундистам?
Ще років шість тому селяни засівали половину бурякових полів, нині ж цю справу перебрали на себе компанії-монополісти, котрі мають значні переваги під час оренди земель запасу. Коли ж під заставу підуть селянські наділи, є великий ризик їхньої втрати. А якщо продаж землі здійснюватимуть так само через аукціони, як досі оренду, дрібним фермерам важко буде її докупити, вважають в Асоціації фермерів та землевласників Рівненщини.
Тим часом у північних районах області багато земель запасу не обробляється. Селяни не хочуть займатися паперовою тяганиною і платити гроші саме через аукціонну форму оренди. «Виходить, що земля пустує через дебільний закон про те, що він має право взяти тільки через аукціон», – каже Дмитро Українець.
Він вважає, що найкраще дбати про власну землю буде селянин із діда-прадіда. У той же час латифундисти, котрі господарюють здебільшого на південних чорноземах Рівненщини, виснажують землю. Новітні землевласники не дотримуються сівозмін, недостатньо підживлюють ґрунти. А ще їм абсолютно байдуже, як вирішуються соціальні проблеми на селі.
Тож фермери переконані: перш ніж запустити в роботу Земельний банк, потрібно дослухатися до їхніх пропозицій щодо розміру відсоткових ставок, надати переваги дрібним та середнім землевласникам при наданні кредитів, і що не менш важливо – нарешті доопрацювати земельний кадастр.
Ринок потрібен, а землю продавати не варто – Богатирчук-Кривко
Тим часом начальник Головного управління Державного агентства земельних ресурсів у Рівненській області Світлана Богатирчук-Кривко вважає, що тіньовий ринок землі де факто існує уже давно.
«Я, як начальник державного управління, бачу, які підводні течії намагаються робити. Хоча існує мораторій – кожен намагався обійти, коли, можливо, правоустановчі документи на ті паї лишилися на попередніх власниках, а насправді вони вже належать іншим землевласникам», – розповідає чиновниця.
Тим часом упровадження законного ринку мало б оживити землі сільгосппризначення, адже його гальмування призвело до здичавіння частини орної землі у північних районах області.
Північні райони – навіть не можуть здати в оренду свої паї, тому що їх ніхто поки що не хоче брати
«Половина нашої області – північні райони – навіть не можуть здати в оренду свої паї, тому що їх ніхто поки що не хоче брати. Єдина надія на те, що, може, їх держава викупить для того, щоб проводити там рекультивацію і заходи з охорони земель. Колись там були осушувальні канали, а тепер або ліс за 20 років на паях виріс, або стоїть вода», – розповідає Світлана Богатирчук-Кривко.
Нинішня рівненська землевпорядниця уже не перший рік є членом Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, тож не раз цікавилася у закордонних колег, як вирішуються там земельні справи. Як з’ясувалося, майже в усіх країнах Європи не існує мораторіїв на продаж земель сільськогосподарського призначення, однак є посередники, через яких здійснюється цей продаж. Наприклад, у Франції є державне агентство при сільськогосподарському міністерстві. Хоче людина купити чи продати землю – спочатку повідомляє агентство. В Україні ж усі державні землі сільськогосподарського призначення увійдуть до статутного капіталу цього банку.
Експерти прогнозують, що Державний земельний банк надаватиме кредити під 8-12 відсотків річних. У новому проекті закону про ринок земель передбачена й можливість надання в заставу права оренди на землю. Ось тільки ціна землі, яка на Рівненщині суттєво різниться за характеристиками на північних піщано-болотистих та південних чорноземних територіях на початках буде далекою від ринкової. На Рівненщині це близько 22 тисяч гривень за гектар. У Європі – від 2 до 25 тисяч євро. Тож виграє той, хто не продаватиме український чорнозем, а чекатиме, поки його належно оцінять.