Великий бар’єрний риф в Австралії за останні 27 років втратив майже половину своїх коралів. Такі наслідки зумовлені трьома факторами: руйнівними штормами, ядовитими морськими зірками та специфічними процесами всередині самих поліпів. Якщо темпи не сповільнити, до 2022 року риф зменшиться ще вдвоє, кажуть науковці. Цього тижня вчені обговорюють також дивину в атмосфері Венери і нове покоління знеболювальних.
Дослідження вчених із Австралійського інституту морських наук та Університету Воллонгонга засноване на даних моніторингу наукових розвідок Великого бар’єрного рифу за останні майже 30 років. «Наші науковці провели у морі понад 2700 днів, загалом у цю програму моніторингу ми вклали майже 50 мільйонів доларів», – розповідає керівник дослідження Пітер Догерті.
Разом із колегами Догерті підрахував, що 48% втрат у Великому бар’єрному рифі спричинені руйнівними штормами: негода фізично руйнує риф. Ще 42% втрат – наслідки активності морських зірок виду Acanthaster planci. Це – єдині на планеті отруйні морські зірки, харчуються вони кораловими поліпами. Масове розмноження цього виду призвело до суттєвого скорочення популяції поліпів.
Ще 10% втрат у Великому бар’єрному рифі – це результат так званого «відбілювання» – втрати екзоскелетами поліпів кальцію. Спричинена ця втрата, до слова, підвищенням температури води в океані. Зовні такі корали виглядають начебто вкритими білим нальотом.
«Наші дані свідчать, що рифи можуть відновлюватися, однак це тривалий процес, він займає до 20 років. Нині проблема полягає в тому, що періоди між кожною наступною втратою дуже незначні і повне відновлення фактично неможливе», – наголошує співавтор дослідження Г’ю Светмен.
Австралійські вчені пишуть у своїй статті, що якщо на шторми і процес «відбілювання» вплинути не можна, то варто нині зосередитися на регулюванні популяції морських зірок виду A. рlanci. «Якщо нам це вдасться, рифу буде легше пристосовуватися і до інших проблем – підвищення температури води й кислотності в океані», – резюмують дослідники.
Загальна площа Великого бар’єрного рифу – майже 349 тисяч квадратних кілометрів (це більше, ніж, наприклад, площа Великобританії). Риф – одна з головних принад Австралії. Вся акваторія й острови розділені нині на шість зон: від зони найбільш суворого контролю, де дозволені лише наукові дослідження, до зони загального користування, куди пускають і туристів. Водночас на території Великого бар’єрного рифу заборонені, наприклад, видобуток нафти і газу – з метою збереження вразливої екосистеми.
Венера неочікувано виявилася холодною
В атмосфері Венери виявили надзвичайно холодну зону. Відкриття, зроблене за допомогою зонда Venus Express, наштовхує на припущення, що деякі шари атмосфери на цій планеті можуть бути настільки холодними, що вуглекислий газ замерзатиме у них до твердого стану.
Вчені з Європейської космічної агенції з’ясували, що холодна зона на Венері розташована на висоті 125 кілометрів, температура тут – нижча за мінус 175 градусів за Цельсієм. Це досить дивно, враховуючи, що Венера відрізняється від інших планет нашої системи товстою і щільною атмосферою і її гарячим верхнім шаром, та й до Сонця їй ближче, ніж Землі. Холодний шар атмосфери, припускають європейські дослідники, розташований на Венері між двома теплими.
Для отримання даних про температуру атмосфери Венери вчені використали спектрометр на борту Venus Express. За даними, зібраними за допомогою цього апарату, фізики отримали інформацію про розподіл вуглекислого газу в атмосфері. Спостереження проводили у термінаторі – лінії на поверхні планети, що відділяє її освітлену сторону від нічної.
На основі даних зі спектрометра Venus Express вчені отримали якесь уявлення ще й щодо розподілу температур в атмосфері Венери. Науковці стверджують, що за такої низької температури у холодній зоні мав би замерзати вуглекислий газ і, відповідно, мали б утворюватися хмари з високим альбедо (здатністю відбивати світло). І справді, як пишуть вчені, раніше Venus Express уже помічав на Венері яскраві хмари.
«Ми припускаємо, що у цій холодній зоні вуглекислий газ перетворюється на лід», – розповідає керівник дослідження Арно Майо з бельгійського Інституту космічної аерономії. Тоді, каже він, було б легко пояснити яскраве свічення у деяких атмосферних шарах Венери.
Нині вчені хочуть з’ясувати, чи справді утворення хмар із високим альбедо пов’язане з процесами у холодній зоні венеріанської атмосфери. З огляду на те, що місію Venus Express продовжили до кінця 2012 року, у них іще є на це трохи часу.
Основу для нових знеболювальних може скласти отрута змії
Отрута чорної мамби – найбільшої отруйної змії Африки – містить сильне знеболювальне, ефективніше навіть за морфін. Про це повідомляють французькі вчені, які працюють над створенням анальгетиків нового покоління.
Дослідники з Інституту молекулярної і клітинної біології проаналізували склад отрути і виділили дві білкові речовини, що мають знеболювальну дію. Ці речовини вчені назвали «мамбальгінами» – від виду змії.
Експерименти, проведені на мишах, продемонстрували, що мамбальгіни, на відміну від інших компонентів отрути, не токсичні й одночасно впливають на осередок болю та на центральну нервову систему.
Дослідники також вказують на менший – порівняно з опіоїдами – побічний ефект від застосування мамбальгінів: вони не спричиняють проблем із диханням і сильної залежності. Після п’ятиденних ін’єкцій у піддослідних тварин виникало певне звикання, однак воно було значно меншим, ніж до опіоїдів.
«Дуже важливо створювати нові лікарські препарати, які можуть мати або додатковий, або й новий тип впливу», – наголошує співавтор дослідження Ерік Ланґуґлія. Своє відкриття він зробив після тестування отрут 50 різних видів тварин.
Разом із колегами Ланґуґлія з’ясував, що отрута мамби відрізняється від опіоїдів за механізмом впливу. Якщо морфін впливає на опіоїдні рецептори, то мамбальгіни притуплюють активність білків, які створюють чутливі до кислоти іонні канали (саме ці канали відіграють ключову роль у формуванні больового сигналу).
Нині існує лише один анальгетик, розроблений на основі отрути тварини. Це – зиконітид, для його створення використовують отруту морського молюска з родини Конусів.
Дослідження вчених із Австралійського інституту морських наук та Університету Воллонгонга засноване на даних моніторингу наукових розвідок Великого бар’єрного рифу за останні майже 30 років. «Наші науковці провели у морі понад 2700 днів, загалом у цю програму моніторингу ми вклали майже 50 мільйонів доларів», – розповідає керівник дослідження Пітер Догерті.
Разом із колегами Догерті підрахував, що 48% втрат у Великому бар’єрному рифі спричинені руйнівними штормами: негода фізично руйнує риф. Ще 42% втрат – наслідки активності морських зірок виду Acanthaster planci. Це – єдині на планеті отруйні морські зірки, харчуються вони кораловими поліпами. Масове розмноження цього виду призвело до суттєвого скорочення популяції поліпів.
Ще 10% втрат у Великому бар’єрному рифі – це результат так званого «відбілювання» – втрати екзоскелетами поліпів кальцію. Спричинена ця втрата, до слова, підвищенням температури води в океані. Зовні такі корали виглядають начебто вкритими білим нальотом.
«Наші дані свідчать, що рифи можуть відновлюватися, однак це тривалий процес, він займає до 20 років. Нині проблема полягає в тому, що періоди між кожною наступною втратою дуже незначні і повне відновлення фактично неможливе», – наголошує співавтор дослідження Г’ю Светмен.
Австралійські вчені пишуть у своїй статті, що якщо на шторми і процес «відбілювання» вплинути не можна, то варто нині зосередитися на регулюванні популяції морських зірок виду A. рlanci. «Якщо нам це вдасться, рифу буде легше пристосовуватися і до інших проблем – підвищення температури води й кислотності в океані», – резюмують дослідники.
Загальна площа Великого бар’єрного рифу – майже 349 тисяч квадратних кілометрів (це більше, ніж, наприклад, площа Великобританії). Риф – одна з головних принад Австралії. Вся акваторія й острови розділені нині на шість зон: від зони найбільш суворого контролю, де дозволені лише наукові дослідження, до зони загального користування, куди пускають і туристів. Водночас на території Великого бар’єрного рифу заборонені, наприклад, видобуток нафти і газу – з метою збереження вразливої екосистеми.
Венера неочікувано виявилася холодною
В атмосфері Венери виявили надзвичайно холодну зону. Відкриття, зроблене за допомогою зонда Venus Express, наштовхує на припущення, що деякі шари атмосфери на цій планеті можуть бути настільки холодними, що вуглекислий газ замерзатиме у них до твердого стану.
Вчені з Європейської космічної агенції з’ясували, що холодна зона на Венері розташована на висоті 125 кілометрів, температура тут – нижча за мінус 175 градусів за Цельсієм. Це досить дивно, враховуючи, що Венера відрізняється від інших планет нашої системи товстою і щільною атмосферою і її гарячим верхнім шаром, та й до Сонця їй ближче, ніж Землі. Холодний шар атмосфери, припускають європейські дослідники, розташований на Венері між двома теплими.
Кратер Саскія на Венері
Для отримання даних про температуру атмосфери Венери вчені використали спектрометр на борту Venus Express. За даними, зібраними за допомогою цього апарату, фізики отримали інформацію про розподіл вуглекислого газу в атмосфері. Спостереження проводили у термінаторі – лінії на поверхні планети, що відділяє її освітлену сторону від нічної.
На основі даних зі спектрометра Venus Express вчені отримали якесь уявлення ще й щодо розподілу температур в атмосфері Венери. Науковці стверджують, що за такої низької температури у холодній зоні мав би замерзати вуглекислий газ і, відповідно, мали б утворюватися хмари з високим альбедо (здатністю відбивати світло). І справді, як пишуть вчені, раніше Venus Express уже помічав на Венері яскраві хмари.
«Ми припускаємо, що у цій холодній зоні вуглекислий газ перетворюється на лід», – розповідає керівник дослідження Арно Майо з бельгійського Інституту космічної аерономії. Тоді, каже він, було б легко пояснити яскраве свічення у деяких атмосферних шарах Венери.
Нині вчені хочуть з’ясувати, чи справді утворення хмар із високим альбедо пов’язане з процесами у холодній зоні венеріанської атмосфери. З огляду на те, що місію Venus Express продовжили до кінця 2012 року, у них іще є на це трохи часу.
Основу для нових знеболювальних може скласти отрута змії
Отрута чорної мамби – найбільшої отруйної змії Африки – містить сильне знеболювальне, ефективніше навіть за морфін. Про це повідомляють французькі вчені, які працюють над створенням анальгетиків нового покоління.
Дослідники з Інституту молекулярної і клітинної біології проаналізували склад отрути і виділили дві білкові речовини, що мають знеболювальну дію. Ці речовини вчені назвали «мамбальгінами» – від виду змії.
Чорна мамба
Експерименти, проведені на мишах, продемонстрували, що мамбальгіни, на відміну від інших компонентів отрути, не токсичні й одночасно впливають на осередок болю та на центральну нервову систему.
Дослідники також вказують на менший – порівняно з опіоїдами – побічний ефект від застосування мамбальгінів: вони не спричиняють проблем із диханням і сильної залежності. Після п’ятиденних ін’єкцій у піддослідних тварин виникало певне звикання, однак воно було значно меншим, ніж до опіоїдів.
«Дуже важливо створювати нові лікарські препарати, які можуть мати або додатковий, або й новий тип впливу», – наголошує співавтор дослідження Ерік Ланґуґлія. Своє відкриття він зробив після тестування отрут 50 різних видів тварин.
Разом із колегами Ланґуґлія з’ясував, що отрута мамби відрізняється від опіоїдів за механізмом впливу. Якщо морфін впливає на опіоїдні рецептори, то мамбальгіни притуплюють активність білків, які створюють чутливі до кислоти іонні канали (саме ці канали відіграють ключову роль у формуванні больового сигналу).
Нині існує лише один анальгетик, розроблений на основі отрути тварини. Це – зиконітид, для його створення використовують отруту морського молюска з родини Конусів.