У Рівненській обласній науковій бібліотеці розпочалися поетичні читання, присвячені репресованому радянською владою поетові Валер’янові Поліщуку. Заходи, приурочені землякові, цього тижня проведуть і мешканці його села Більче Демидівського району. У літературному музеї Уласа Самчука перед портретом Валер’яна Поліщука письменники і просвітяни запалили Свічу Пам’яті. Так рівняни віддають шану талановитому краянину, котрий прийшов у цей світ 1 жовтня 115 років тому, а восени 75 років тому був розстріляний у Сандармоху.
Валер’ян Поліщук походив із незаможних селян, однак захоплювався технікою і вчився на архітектора у Кам’янці-Подільському. Про те, що під час навчання Поліщук потерпав від бідності, говорять документи, які віднайшов хмельницький письменник Василь Горбатюк, розповіла завідувачка музею Уласа Самчука Інна Нагорна.
Захоплення більшовицькими ідеями не змогло затьмарити в ньому селянської любові до землі, рідної мови і культури. Голова Рівненської обласної організації Національної спілки письменників Лідія Рибенко переконана: якби поет прожив більше, він зажив би слави як неординарний прозаїк. Адже Валер’ян Поліщук написав чудові автобіографічні матеріали – «Дорогами моїх днів». «Там відчуваються його гарний стиль, образність, мова, глибина думки», – каже письменниця.
Валер’ян Поліщук видав десятки дорослих і дитячих книг, заснував авангардні літературні об’єднання, та зненацька у 35-му році його ім’я зникло зі шпальт газет і альманахів одночасно з Плужником, Кулішем, багатьма іншими відомими українськими радянськими письменниками. За два роки його звинуватили у контрреволюційній діяльності і розстріляли у Сандармоху.
Йому готували забуття
«Поїхав туди в Більче. Кого не запитаю – ніхто ні Валер’яна Поліщука, ні цієї сім’ї не знає. Все село пройшов. Аж виходить якийсь хлопчак, і каже – аякже, он його племінниця Клава живе, он хата», – розповідає Євген Шморгун. Так навіть через десятиріччя після початку так званої «хрущовської відлиги» дезорієнтовані волиняни боялися зізнатися у тому, що росли разом із майбутнім поетом. Лише у 1982 році Євген Шморгун домігся відзначення 85-ї річниці від дня народження поета. Тоді на цю подію з Києва прибув Микола Вінграновський, котрий зі здивуванням констатував: про письменника на його рідній Рівненщині воліють не говорити.
За іронією долі, Валер’ян Поліщук довірився радянській владі, котра згодом кинула його в жорна Сандармоху. Бо, незважаючи на комуністичні переконання, Валер’ян Поліщук був палким патріотом України, розповідає Євген Шморгун. «Він вірив, що саме комуністична влада зробить Україну українською, виведе її на світовий рівень. І він робив усе для того, щоб було так. Його другом був Микола Хвильовий. Разом вони багато зробили, разом вони й помилялися, і життя закінчилося трагічно для обох. Його розстріляли з багатьма тими, кого він критикував і хто його критикував», – розповідає дослідник.
Не відкидати поета за його переконання, а вивчати й аналізувати – такий шлях до усвідомлення цінності його творчості і ціни за неї обрали його земляки. Меморіальна дошка і кімната-музей у приміщенні Більчанської школи, премія імені Валер’яна Поліщука, цього року присуджена рівненській поетесі Юлії Бундючній, читання, присвячені його пам’яті, у школах та творчі вечори в рідному селі – такими є кроки до повернення з небуття імені поета, зроблені на його рідній Рівненщині. Ось тільки хата, в якій він народився, за кілька років може зникнути, бо нині перебуває в аварійному стані.
Валер’ян Поліщук походив із незаможних селян, однак захоплювався технікою і вчився на архітектора у Кам’янці-Подільському. Про те, що під час навчання Поліщук потерпав від бідності, говорять документи, які віднайшов хмельницький письменник Василь Горбатюк, розповіла завідувачка музею Уласа Самчука Інна Нагорна.
Інна Нагорна: Валер’ян Поліщук досі мало знаний в Україні
Тож ідеї рівності й братерства, котрі декларувати соціалісти, захопили і Валер’яна Поліщука. Він поринув у революційний вир і з натхненням описував бурхливі події постреволюційного періоду. Робив це щиро – вірив, що більшовики принесуть в Україну загальне добро. Ще в 1922 році, першим з радянських письменників, написав поему «Ленін». Натомість просвітянин Олександр Волощук цитує кардинально протилежні речі, написані Поліщуком у роки Голодомору: «З дурного розуму адміністраторів вона в’їдається в тіло суспільства гострою бідою. Так примусова колективізація обернулася в нещастя мільйонів».Захоплення більшовицькими ідеями не змогло затьмарити в ньому селянської любові до землі, рідної мови і культури. Голова Рівненської обласної організації Національної спілки письменників Лідія Рибенко переконана: якби поет прожив більше, він зажив би слави як неординарний прозаїк. Адже Валер’ян Поліщук написав чудові автобіографічні матеріали – «Дорогами моїх днів». «Там відчуваються його гарний стиль, образність, мова, глибина думки», – каже письменниця.
Валер’ян Поліщук видав десятки дорослих і дитячих книг, заснував авангардні літературні об’єднання, та зненацька у 35-му році його ім’я зникло зі шпальт газет і альманахів одночасно з Плужником, Кулішем, багатьма іншими відомими українськими радянськими письменниками. За два роки його звинуватили у контрреволюційній діяльності і розстріляли у Сандармоху.
Йому готували забуття
Євген Шморгун: «Після відкриття Валер’яна Поліщука його родина стала мені рідною»
Коли у 1964 році першокурсник Рівненського педагогічного інституту Євген Шморгун дізнався, що на Рівненщині народився відомий у 20-30-ті роки репресований і реабілітований радянський поет, йому закортіло дізнатися про Валер’яна Поліщука побільше. Однак викладачі радили не докопуватися і змінити тему дослідження. Він не послухав.«Поїхав туди в Більче. Кого не запитаю – ніхто ні Валер’яна Поліщука, ні цієї сім’ї не знає. Все село пройшов. Аж виходить якийсь хлопчак, і каже – аякже, он його племінниця Клава живе, он хата», – розповідає Євген Шморгун. Так навіть через десятиріччя після початку так званої «хрущовської відлиги» дезорієнтовані волиняни боялися зізнатися у тому, що росли разом із майбутнім поетом. Лише у 1982 році Євген Шморгун домігся відзначення 85-ї річниці від дня народження поета. Тоді на цю подію з Києва прибув Микола Вінграновський, котрий зі здивуванням констатував: про письменника на його рідній Рівненщині воліють не говорити.
За іронією долі, Валер’ян Поліщук довірився радянській владі, котра згодом кинула його в жорна Сандармоху. Бо, незважаючи на комуністичні переконання, Валер’ян Поліщук був палким патріотом України, розповідає Євген Шморгун. «Він вірив, що саме комуністична влада зробить Україну українською, виведе її на світовий рівень. І він робив усе для того, щоб було так. Його другом був Микола Хвильовий. Разом вони багато зробили, разом вони й помилялися, і життя закінчилося трагічно для обох. Його розстріляли з багатьма тими, кого він критикував і хто його критикував», – розповідає дослідник.
Актор Олексій Заворотній читає вірші Валер’яна Поліщука.
Капітан Матвєєв, котрий власноруч розстрілював Поліщука, Курбаса й багатьох інших інтелігентів, прожив безбідне життя з великою пенсією і нагородами від радянської влади. Той розстріл був приурочений 20-й річниці Жовтневої революції, нагадав присутнім просвітянин Олександр Волощук. «Треба було на цей жертовник щось покласти, до цього ювілею перевороту. І вони це зробили. Ця жертва становила 1100 осіб, яких розстріляв власноручно один енкавеесівець», – зауважив просвітянин.Не відкидати поета за його переконання, а вивчати й аналізувати – такий шлях до усвідомлення цінності його творчості і ціни за неї обрали його земляки. Меморіальна дошка і кімната-музей у приміщенні Більчанської школи, премія імені Валер’яна Поліщука, цього року присуджена рівненській поетесі Юлії Бундючній, читання, присвячені його пам’яті, у школах та творчі вечори в рідному селі – такими є кроки до повернення з небуття імені поета, зроблені на його рідній Рівненщині. Ось тільки хата, в якій він народився, за кілька років може зникнути, бо нині перебуває в аварійному стані.