Наталія Агафонова
Найпершою ознакою демократії в державі є існування вільних засобів масової інформації (ЗМІ), а відповідно і свободи слова. Свобода слова – це фундамент демократії, а там де закінчується свобода слова – починається авторитаризм.
Наша влада теж глибоко переймається проблемою послаблення демократії в державі, на підтвердження чого ухвалила в першому читанні закон, яким поновлюється кримінальна відповідальність за наклеп. Досить сумнівними вбачаються мета та цілі даного закону з огляду на:
Міжнародний досвід
Аналізуючи міжнародний досвід, і справді можна прослідкувати, що в низці європейських країн, таких як Німеччина, Франція, Чехія, Польща, Австрія, передбачена кримінальна відповідальність за наклеп. Але не слід нас порівнювати з цими державами, рішення наших суддів ставить під сумнівність незалежність та неупередженість самого суду, а в рейтингу корупції міжнародної організації «Transparency International» ці держави на сто позицій вище України (Німеччина – 14 місце, Австрія – 16, Франція – 25, Україна – 152).
У світі вже давно прогресує тенденція декриміналізації такого порушення, як дифамація. Зокрема, закони про декриміналізацію ухвалили Боснія і Герцеговина, Грузія, Шрі-Ланка. А, скажімо, у США карні закони про наклеп перестали застосовуватися в 1950-і роки (і були б сьогодні визнані неконституційними, крім тих норм, що застосовуються до заяв, здатних спричинити порушення суспільного порядку). Навіть якщо факти відображені неправильно, у більшості країн, журналіста не буде визнано винним, якщо йому не вдалося перевірити їх належним чином.
Історична ретроспектива
У Кримінальному кодексі України 1960 року відповідальність за наклеп була передбачена статтею 125, а за образу – статтею 126. За відсутності кваліфікуючих ознак, наклеп вважався злочином, що не становить великої суспільної небезпеки, а справи по обвинуваченню у його вчиненні відносились до справ приватного обвинувачення.
Під час підготовки нового КК України було ухвалене рішення не включати до нього статтю про наклеп з огляду на те, що наклеп є різновидом поширення неправдивих відомостей, які принижують честь та гідність особи. Потрібно зауважити, що немайнові особисті (приватні) права осіб, якими є честь, гідність, репутація, відносяться до предмету регулювання цивільного права. Статтями 28 і 32 Конституції України, а також статтями 297 та 299 Цивільного кодексу України закріплюється право кожного на повагу до його гідності та честі, а також на недоторканість ділової репутації. При ухваленні нового КК України у 2001 році парламентом було підтримано позицію його розробників щодо відсутності потреби в існуванні у КК статей про відповідальність за наклеп та образу. Це стало впевненим «кроком вперед» у конструктивному діалозі між владою та журналістами.
Аналіз і перспективи застосування
Нова можливість карати ув’язненням за наклеп українців загалом й українських журналістів зокрема поставить під загрозу саму можливість вільно висловлювати власну думку. В умовах, коли судочинство в Україні не відповідає нормам європейської практики, коли суди в країні ухвалюють сумнівні рішення, новоухвалений закон тільки сприятиме трактуванню справедливої критики як кримінального порушення. Ці законодавчі зміни можуть стати початком політичних репресій, які проводитимуться під гаслом боротьби за об’єктивну інформацію у ЗМІ. Поширенішою стане і самоцензура у ЗМІ.
Вся ця проблема ще більше розпалюється на тлі проведення майбутніх парламентських виборів, коли журналісти «проливають світло» на досить негативні та провокуючі факти про українських політиків. Той факт, що закон не дає чіткого визначення наклепу, викликає побоювання у виникненні зловживань в результаті різних тлумачень.
Враховуючи високий рівень бюрократії та корупції в державі, повний контроль виконавчої влади над судовою гілкою влади, цей закон дозволить суддям тлумачити це поняття «по різному (в інтересах певних прошарків населення…) та порушувати кримінальні справи за публікацію статей про діяльність політиків і впливових бізнесменів. Журналістам загрожуватиме тюремне ув’язнення за публікацію розслідувань, що ставить під загрозу саме функціонування незалежних ЗМІ.
Шляхи вирішення
Багато вчених та юристів-практиків неодноразово вказували на невідповідність національного законодавства конвенційним положенням щодо захисту честі, гідності та репутації у справах проти ЗМІ та про помилки судової практики. Здавалось, що ці спірні питання судової практики повинні бути вирішеними завдяки доповненням 3 квітня 2003 року Закону України «Про інформацію» ст. 47і, в якій зазначається, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У зв’язку з наведеним цілком виправданим було б введення в національне законодавство терміну «дифамація», як правопорушення, що передбачає собою приниження честі, гідності та ділової репутації потерпілого шляхом поширення про нього недостовірної інформації фактичного характеру, що є зловживанням свободою слова і думки, масової інформації.
Крім цього, з урахуванням наведеного вище Верховному Суду України слід внести відповідні зміни до постанов Пленуму «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» і «Про судове рішення», в яких передбачити (роз’яснити) судам необхідність враховувати Рішення Європейського суду, які містять в собі тлумачення положень Конвенції. Стосовно справ про захист честі, гідності та ділової репутації судам необхідно враховувати правові позиції (принципи, методологію) Європейського суду за ст. 10 Конвенції, що стосуються так званих дифамаційних спорів. Це дасть змогу судовій практиці визначитись із застосуванням норм (договорів) міжнародного права на національному рівні, яким, зокрема, є Конвенція. Зазначеним буде скерована діяльність судів, яка повинна бути підпорядкована захисту прав людини та основних свобод з урахуванням положень статей 3, 8, 9, 18 Конституції України, Конвенції та інших міжнародних договорів України, якими ці права і свободи гарантовані.
З огляду на вищесказане, всі прекрасно розуміють, що проблема наклепів існує в Україні, але для того, щоб уникнути цих речей, потрібно, щоб політика була прозорою, щоб працювали політичні інститути, і що головне – щоб суд був незалежною гілкою влади. Напевно, ні в кого не виникає сумніву, що даний закон суперечить Конституції України, Європейській конвенції з прав людини, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права, обмежує свободу слова, нехтує демократією, шкодить міжнародному іміджу української держави та ставить остаточну крапку на шляху євроінтеграції.
Тому недопущення ухвалення закону, що встановлює кримінальну відповідальність за наклеп, – є справою честі не лише журналістів, а й всього суспільства в цілому, так як журналісти – чи не єдині з тих, хто сьогодні по-справжньому відстоює наші з Вами права та інтереси.
Суспільство повинно довести владі, що таке принцип свободи слова і чого він вартий для суспільства!
Наталія Агафонова – кандидат юридичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Наша влада теж глибоко переймається проблемою послаблення демократії в державі, на підтвердження чого ухвалила в першому читанні закон, яким поновлюється кримінальна відповідальність за наклеп. Досить сумнівними вбачаються мета та цілі даного закону з огляду на:
- чітке регулювання даної проблеми цивільним законодавством;
- низку взятих Україною на себе міжнародних зобов’язань перед Радою Європи;
- міжнародний досвід.
Міжнародний досвід
Аналізуючи міжнародний досвід, і справді можна прослідкувати, що в низці європейських країн, таких як Німеччина, Франція, Чехія, Польща, Австрія, передбачена кримінальна відповідальність за наклеп. Але не слід нас порівнювати з цими державами, рішення наших суддів ставить під сумнівність незалежність та неупередженість самого суду, а в рейтингу корупції міжнародної організації «Transparency International» ці держави на сто позицій вище України (Німеччина – 14 місце, Австрія – 16, Франція – 25, Україна – 152).
У світі вже давно прогресує тенденція декриміналізації такого порушення, як дифамація. Зокрема, закони про декриміналізацію ухвалили Боснія і Герцеговина, Грузія, Шрі-Ланка. А, скажімо, у США карні закони про наклеп перестали застосовуватися в 1950-і роки (і були б сьогодні визнані неконституційними, крім тих норм, що застосовуються до заяв, здатних спричинити порушення суспільного порядку). Навіть якщо факти відображені неправильно, у більшості країн, журналіста не буде визнано винним, якщо йому не вдалося перевірити їх належним чином.
Історична ретроспектива
У Кримінальному кодексі України 1960 року відповідальність за наклеп була передбачена статтею 125, а за образу – статтею 126. За відсутності кваліфікуючих ознак, наклеп вважався злочином, що не становить великої суспільної небезпеки, а справи по обвинуваченню у його вчиненні відносились до справ приватного обвинувачення.
Під час підготовки нового КК України було ухвалене рішення не включати до нього статтю про наклеп з огляду на те, що наклеп є різновидом поширення неправдивих відомостей, які принижують честь та гідність особи. Потрібно зауважити, що немайнові особисті (приватні) права осіб, якими є честь, гідність, репутація, відносяться до предмету регулювання цивільного права. Статтями 28 і 32 Конституції України, а також статтями 297 та 299 Цивільного кодексу України закріплюється право кожного на повагу до його гідності та честі, а також на недоторканість ділової репутації. При ухваленні нового КК України у 2001 році парламентом було підтримано позицію його розробників щодо відсутності потреби в існуванні у КК статей про відповідальність за наклеп та образу. Це стало впевненим «кроком вперед» у конструктивному діалозі між владою та журналістами.
Аналіз і перспективи застосування
Нова можливість карати ув’язненням за наклеп українців загалом й українських журналістів зокрема поставить під загрозу саму можливість вільно висловлювати власну думку. В умовах, коли судочинство в Україні не відповідає нормам європейської практики, коли суди в країні ухвалюють сумнівні рішення, новоухвалений закон тільки сприятиме трактуванню справедливої критики як кримінального порушення. Ці законодавчі зміни можуть стати початком політичних репресій, які проводитимуться під гаслом боротьби за об’єктивну інформацію у ЗМІ. Поширенішою стане і самоцензура у ЗМІ.
Вся ця проблема ще більше розпалюється на тлі проведення майбутніх парламентських виборів, коли журналісти «проливають світло» на досить негативні та провокуючі факти про українських політиків. Той факт, що закон не дає чіткого визначення наклепу, викликає побоювання у виникненні зловживань в результаті різних тлумачень.
Враховуючи високий рівень бюрократії та корупції в державі, повний контроль виконавчої влади над судовою гілкою влади, цей закон дозволить суддям тлумачити це поняття «по різному (в інтересах певних прошарків населення…) та порушувати кримінальні справи за публікацію статей про діяльність політиків і впливових бізнесменів. Журналістам загрожуватиме тюремне ув’язнення за публікацію розслідувань, що ставить під загрозу саме функціонування незалежних ЗМІ.
Шляхи вирішення
Багато вчених та юристів-практиків неодноразово вказували на невідповідність національного законодавства конвенційним положенням щодо захисту честі, гідності та репутації у справах проти ЗМІ та про помилки судової практики. Здавалось, що ці спірні питання судової практики повинні бути вирішеними завдяки доповненням 3 квітня 2003 року Закону України «Про інформацію» ст. 47і, в якій зазначається, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У зв’язку з наведеним цілком виправданим було б введення в національне законодавство терміну «дифамація», як правопорушення, що передбачає собою приниження честі, гідності та ділової репутації потерпілого шляхом поширення про нього недостовірної інформації фактичного характеру, що є зловживанням свободою слова і думки, масової інформації.
Крім цього, з урахуванням наведеного вище Верховному Суду України слід внести відповідні зміни до постанов Пленуму «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» і «Про судове рішення», в яких передбачити (роз’яснити) судам необхідність враховувати Рішення Європейського суду, які містять в собі тлумачення положень Конвенції. Стосовно справ про захист честі, гідності та ділової репутації судам необхідно враховувати правові позиції (принципи, методологію) Європейського суду за ст. 10 Конвенції, що стосуються так званих дифамаційних спорів. Це дасть змогу судовій практиці визначитись із застосуванням норм (договорів) міжнародного права на національному рівні, яким, зокрема, є Конвенція. Зазначеним буде скерована діяльність судів, яка повинна бути підпорядкована захисту прав людини та основних свобод з урахуванням положень статей 3, 8, 9, 18 Конституції України, Конвенції та інших міжнародних договорів України, якими ці права і свободи гарантовані.
З огляду на вищесказане, всі прекрасно розуміють, що проблема наклепів існує в Україні, але для того, щоб уникнути цих речей, потрібно, щоб політика була прозорою, щоб працювали політичні інститути, і що головне – щоб суд був незалежною гілкою влади. Напевно, ні в кого не виникає сумніву, що даний закон суперечить Конституції України, Європейській конвенції з прав людини, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права, обмежує свободу слова, нехтує демократією, шкодить міжнародному іміджу української держави та ставить остаточну крапку на шляху євроінтеграції.
Тому недопущення ухвалення закону, що встановлює кримінальну відповідальність за наклеп, – є справою честі не лише журналістів, а й всього суспільства в цілому, так як журналісти – чи не єдині з тих, хто сьогодні по-справжньому відстоює наші з Вами права та інтереси.
Суспільство повинно довести владі, що таке принцип свободи слова і чого він вартий для суспільства!
Наталія Агафонова – кандидат юридичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода