Київ – Юридично українська мова залишається єдиною державною, але фактично недавно «спечений» документ під назвою «Закон України «Про засади державної мовної політики» авторства Сергія Ківалова і Вадима Колесніченка підняв до статусу другої державної російську мову. Робоча група, створена за дорученням Віктора Януковича з метою доопрацювання цього документа, зробила спробу повернути українській мові статус єдиної державної. Адже згаданий квазізакон, ухвалений квазіпарламентом і підписаний квазіпрезидентом, може в безперспективній перспективі, даруйте за тавтологію, довести українську до стану мови національної меншини.
Підготовлений робочою групою під керівництвом віце-прем’єр-міністра, міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової законопроект суттєво опрацьовано, навіть змінено, в порівнянні з «оригіналом», назву. Тепер, замість «засад», він називатиметься (якщо буде на те воля Януковичева і змах «чечетової» руки) «Законом України «Про порядок застосування мов в Україні».
Законопроект робочої групи
Розбіжності між творінням Ківалова-Колесніченка і законопроектом імені Богатирьової починаються вже з преамбули і наявні в кожній статті. «Цим Законом, – сказано в Ківалова-Колесніченка, – визначаються засади державної мовної політики». Автори ж альтернативного законопроекту стверджують, що Закон визначає порядок застосування мов.
У «засадах» Ківалова-Колесніченка державна мова (ст. 1) визначена як «закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики тощо». А в законопроекті «Про порядок застосування мов в Україні» – як «закріплена Конституцією України офіційна мова, застосування якої є обов’язковим при здійсненні повноважень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, в державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях, у державних та комунальних закладах освіти, науки, культури, засобах масової інформації, у сферах зв’язку та інформатизації, інших публічних сферах суспільного життя на всій території України».
Для більшої наочності пропоную порівняльну таблицю окремих пунктів статті про державну мову:
Положень про спеціальні заходи для підтримки та захисту української мови (п. 3 законопроекту) в квазізаконі Ківалова-Колесніченка розшукати не вдалося.
Такі ж суттєві розходження і в статті про регіональні мови або мови меншин, а також в її назві: в Ківалова-Колесніченка це мови України (ст. 7), а в робочої групи – мови в Україні (ст. 5). Якщо в квазізаконі передбачені заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, то в законопроекті робочої групи – заходи, спрямовані на захист і підтримку цих мов. Це означає, що він, фактично, не передбачає статусу регіональної для мов меншин (як, до речі, не передбачає такого статусу Конституція України).
У п. 5 ст. 7 квазізакону його автори не забули осідлати свого коника, а точніше, «троянського коня» – «регіональні мовні групи», чисельність яких необхідно відкоригувати за допомогою «правильно» сформульованих запитань при проведенні майбутнього перепису населення. На противагу їм автори законопроекту (п. 2 ст. 5) не лише піднімають планку поширености мов до 30 відсотків для застосування заходів з їхньої підтримки (у Ківалова-Колесніченка – 10 відсотків), але й виписують процедуру, що складається з кількох етапів: носії відповідної мови ініціюють збір підписів членів територіальної громади; відповідна сільська, селищна, міська рада передає обласній раді підписні листи та звернення про порушення клопотання перед Верховною Радою України щодо підтримки та захисту регіональної мови або мови меншини; обласна рада порушує перед Верховною Радою України клопотання впродовж 30 днів з моменту надходження підписних листів; Верховна Рада України ухвалює закон про підтримку та захист регіональної мови або мови меншини у межах відповідної територіальної громади. Така процедура, з низкою клопотань до обласної і Верховної рад, повністю відсутня в Ківалова-Колесніченка. В них все закінчується на місцевій раді. Ба більше – якщо цей місцевий орган не ухвалить відповідне рішення впродовж 30 днів, його дії можуть бути оскаржені в суді.
Щоб не переобтяжувати матеріал деталями і цитатами, зазначу, що, відповідно до законопроекту робочої групи, використання державної мови є обов’язковим в судочинстві, сфері науки та освіти, рекламі тощо. Крім того, законопроект повертає квоту в 75 відсотків на мовлення українською мовою від загального добового ефіру телерадіоорганізацій України, а розповсюдження і демонстрування фільмів, а також трансляція програм, виготовлених не українською мовою, має супроводжуватися обов’язковим дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою.
Глевкий млинець Ківалова-Колесніченка
Занервувавши від такого розвитку подій, звинувативши робочу групу імені Богатирьової в розхитуванні мовної ситуації і посиленні напруги в суспільстві, автори квазізакону почали діяти в своєму фірмовому регіональному стилі. Вони взялися знову «випікати» якийсь законодавчий продукт їхньої діяльности. Вадим Колесніченко «накатав» понад 10 сторінок нового законопроекту «Про внесення змін до законодавства України (щодо удосконалення державної мовної політики)». Мотиви, звичайно, «переконливі»: в тексті законопроекту не були враховані пропозиції через представників опозиції, які блокували трибуну, зривали засідання, погрожували «підірвати» чи «спалити» парламент; некоректне розуміння окремих норм закону та можливості маніпуляції ними; необхідність відтермінування набуття чинності окремими його положеннями для кращої підготовки органів державної влади та місцевого самоврядування.
Із перших днів підписання квазізакону «Про засади державної мовної політики» почалися проблеми з його втіленням. Наприклад, Ізмаїльська міська рада, визнавши російську регіональною мовою, відмовилася надати аналогічний статус болгарській мові. А голова Донецької облради Андрій Федорук застеріг ради нижчого рівня: якщо в них з’явиться бажання визнати регіональними інші мови, наприклад грецьку, то вони мають спочатку вишукати джерела фінансування такої ініціативи. На перешкоди наткнулися і в Берегові Закарпатської області, де не можуть виконати пункт про обов’язкове володіння держслужбовцями регіональною мовою. Виявляється, що в місті, яке традиційно вважається угорськомовним, таких чиновників – лише третина від необхідної кількости.
Як видно, млинець виявився настільки глевким, що його не вдалося згодувати навіть «худобі». Але вихід завжди є – сипонути на спечений млинець борошна чи ще там чого (неважливо що, аби гарно виглядало і не смерділо), ще раз кинути на сковорідку – може, проковтнуть? Та що б не готував тандем «Ківалов-Колесніченко», весь час виходить закон сепаратиста. Як написав у своєму «Словнику сепаратиста» Павло Чучка, «справжній сепаратист в Україні розмовляє ісключітєльно російською мовою».
На закінчення
Чи буде спроба робочої групи успішною? Радше ні. Тут має місце багатоходова комбінація, але зовсім не факт, що Адміністрація Президента зуміє дотриматися правил шахової гри до кінця і не запровадить, наприклад, «гру в Чапаєва». Один з учасників робочої групи сумнівається, що всі правки будуть проголосовані, але він вірить, що Янукович «мусить капелюхом помахати і перед іншою, «українською», частиною України».
Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Підготовлений робочою групою під керівництвом віце-прем’єр-міністра, міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової законопроект суттєво опрацьовано, навіть змінено, в порівнянні з «оригіналом», назву. Тепер, замість «засад», він називатиметься (якщо буде на те воля Януковичева і змах «чечетової» руки) «Законом України «Про порядок застосування мов в Україні».
Законопроект робочої групи
Розбіжності між творінням Ківалова-Колесніченка і законопроектом імені Богатирьової починаються вже з преамбули і наявні в кожній статті. «Цим Законом, – сказано в Ківалова-Колесніченка, – визначаються засади державної мовної політики». Автори ж альтернативного законопроекту стверджують, що Закон визначає порядок застосування мов.
У «засадах» Ківалова-Колесніченка державна мова (ст. 1) визначена як «закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики тощо». А в законопроекті «Про порядок застосування мов в Україні» – як «закріплена Конституцією України офіційна мова, застосування якої є обов’язковим при здійсненні повноважень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, в державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях, у державних та комунальних закладах освіти, науки, культури, засобах масової інформації, у сферах зв’язку та інформатизації, інших публічних сферах суспільного життя на всій території України».
Для більшої наочності пропоную порівняльну таблицю окремих пунктів статті про державну мову:
| Квазізакон Ківалова-Колесніченка | Законопроект робочої групи |
|
Стаття 6. Державна мова України 2. Українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, науці, культурі, інших сферах суспільного життя. |
Стаття 4. Державна мова України 2. Українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади, органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом. 3. Відповідно до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин органи державної влади та органи місцевого самоврядування застосовують спеціальні заходи для підтримки та захисту української мови на тих частинах території України, де українська мова менш широко використовується. |
Положень про спеціальні заходи для підтримки та захисту української мови (п. 3 законопроекту) в квазізаконі Ківалова-Колесніченка розшукати не вдалося.
Такі ж суттєві розходження і в статті про регіональні мови або мови меншин, а також в її назві: в Ківалова-Колесніченка це мови України (ст. 7), а в робочої групи – мови в Україні (ст. 5). Якщо в квазізаконі передбачені заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, то в законопроекті робочої групи – заходи, спрямовані на захист і підтримку цих мов. Це означає, що він, фактично, не передбачає статусу регіональної для мов меншин (як, до речі, не передбачає такого статусу Конституція України).
У п. 5 ст. 7 квазізакону його автори не забули осідлати свого коника, а точніше, «троянського коня» – «регіональні мовні групи», чисельність яких необхідно відкоригувати за допомогою «правильно» сформульованих запитань при проведенні майбутнього перепису населення. На противагу їм автори законопроекту (п. 2 ст. 5) не лише піднімають планку поширености мов до 30 відсотків для застосування заходів з їхньої підтримки (у Ківалова-Колесніченка – 10 відсотків), але й виписують процедуру, що складається з кількох етапів: носії відповідної мови ініціюють збір підписів членів територіальної громади; відповідна сільська, селищна, міська рада передає обласній раді підписні листи та звернення про порушення клопотання перед Верховною Радою України щодо підтримки та захисту регіональної мови або мови меншини; обласна рада порушує перед Верховною Радою України клопотання впродовж 30 днів з моменту надходження підписних листів; Верховна Рада України ухвалює закон про підтримку та захист регіональної мови або мови меншини у межах відповідної територіальної громади. Така процедура, з низкою клопотань до обласної і Верховної рад, повністю відсутня в Ківалова-Колесніченка. В них все закінчується на місцевій раді. Ба більше – якщо цей місцевий орган не ухвалить відповідне рішення впродовж 30 днів, його дії можуть бути оскаржені в суді.
Щоб не переобтяжувати матеріал деталями і цитатами, зазначу, що, відповідно до законопроекту робочої групи, використання державної мови є обов’язковим в судочинстві, сфері науки та освіти, рекламі тощо. Крім того, законопроект повертає квоту в 75 відсотків на мовлення українською мовою від загального добового ефіру телерадіоорганізацій України, а розповсюдження і демонстрування фільмів, а також трансляція програм, виготовлених не українською мовою, має супроводжуватися обов’язковим дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою.
Глевкий млинець Ківалова-Колесніченка
Занервувавши від такого розвитку подій, звинувативши робочу групу імені Богатирьової в розхитуванні мовної ситуації і посиленні напруги в суспільстві, автори квазізакону почали діяти в своєму фірмовому регіональному стилі. Вони взялися знову «випікати» якийсь законодавчий продукт їхньої діяльности. Вадим Колесніченко «накатав» понад 10 сторінок нового законопроекту «Про внесення змін до законодавства України (щодо удосконалення державної мовної політики)». Мотиви, звичайно, «переконливі»: в тексті законопроекту не були враховані пропозиції через представників опозиції, які блокували трибуну, зривали засідання, погрожували «підірвати» чи «спалити» парламент; некоректне розуміння окремих норм закону та можливості маніпуляції ними; необхідність відтермінування набуття чинності окремими його положеннями для кращої підготовки органів державної влади та місцевого самоврядування.
Із перших днів підписання квазізакону «Про засади державної мовної політики» почалися проблеми з його втіленням. Наприклад, Ізмаїльська міська рада, визнавши російську регіональною мовою, відмовилася надати аналогічний статус болгарській мові. А голова Донецької облради Андрій Федорук застеріг ради нижчого рівня: якщо в них з’явиться бажання визнати регіональними інші мови, наприклад грецьку, то вони мають спочатку вишукати джерела фінансування такої ініціативи. На перешкоди наткнулися і в Берегові Закарпатської області, де не можуть виконати пункт про обов’язкове володіння держслужбовцями регіональною мовою. Виявляється, що в місті, яке традиційно вважається угорськомовним, таких чиновників – лише третина від необхідної кількости.
Як видно, млинець виявився настільки глевким, що його не вдалося згодувати навіть «худобі». Але вихід завжди є – сипонути на спечений млинець борошна чи ще там чого (неважливо що, аби гарно виглядало і не смерділо), ще раз кинути на сковорідку – може, проковтнуть? Та що б не готував тандем «Ківалов-Колесніченко», весь час виходить закон сепаратиста. Як написав у своєму «Словнику сепаратиста» Павло Чучка, «справжній сепаратист в Україні розмовляє ісключітєльно російською мовою».
На закінчення
Чи буде спроба робочої групи успішною? Радше ні. Тут має місце багатоходова комбінація, але зовсім не факт, що Адміністрація Президента зуміє дотриматися правил шахової гри до кінця і не запровадить, наприклад, «гру в Чапаєва». Один з учасників робочої групи сумнівається, що всі правки будуть проголосовані, але він вірить, що Янукович «мусить капелюхом помахати і перед іншою, «українською», частиною України».
Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.