Прага – У вівторок генеральний прокурор Росії Сергій Фрідинський відмовився коментувати для преси повідомлення про те, що Національний архів США цього тижня оприлюднив близько тисячі сторінок документів про масові розстріли радянським НКВС польських офіцерів та польської еліти у 1940 році в Катині, неподалік від російського Смоленська. Йдеться про близько 22 тисяч убитих. У Москві відмовляються коментувати цей факт, бо заперечують наявність офіційної інформації про дані публікації Національного архіву США. Публікація цих документів напередодні, 10 вересня, свідчить, що в США знали ще у 1943 році про злочини НКВС у Катині 1940-го, але не прагнули публічно звинуватити СРСР у цих злочинах.
Із оприлюднених документів Національного архіву США щодо польських жертв Катині від рук НКВС випливає, що у травні 1943 року, привезені німцями в ліс під Катинню, американські військовополонені капітан Дональд Стюарт і підполковник Джон Ван-Фліт переконалися про головну роль у розстрілах саме каральних підрозділів Москви. Характер поховань, речові докази, документи з могил розстріляних поляків засвідчували те, що ці люди були вбиті задовго до приходу нацистів до Смоленська.
Американські військовополонені змогли передати інформацію про жертви Катині секретними каналами начальнику армійської розвідки США Клейтону Бісселу, який надав подробиці про це Білому дому. Однак, як свідчать опубліковані нині в США документи, президент Рузвельт не захотів тоді ускладнювати відносини зі Сталіним і сердити керівника СРСР. Документи також свідчать, що тема Катині стала по гарячих слідах предметом публічного обговорення в Конгресі США і конгресмени вирішили не засуджувати Білий дім за приховування від американців та світу інформації про злочини НКВС в Катині, посилаючись на «особливі обставини» війни та союз із Москвою.
І хоча американський історик Ален Пол вважає, що оприлюднення Рузвельтом інформації про Катинь та принциповіша позиція США щодо СРСР могли б врятувати тоді Польщу від тяжкої участі, та все ж дехто з істориків має іншу точку зору. Як, наприклад, професор із університету Арізони Марк фон Гаґен, який зазначає: «Це не єдиний випадок, коли реалії війни змусили Рузвельта приховати від свого народу правду, так само було й з інформацією про нацистські табори смерті. Вважалося, що бомбардування авіацією США залізничних під’їздів до цих таборів лише відволіче сили від швидшого розгрому нацистів. Тому в Білому домі вирішили не казати правди своїм громадянам про жахи таборів смерті. А оприлюднення правди про Катинь тоді могло зашкодити координації спільних зі Сталіним воєнних дій проти Німеччини і Японії, та при цьому аж ніяк не полегшило б долі Польщі».
І в час Холодної війни в США вважали, що правда про Катинь грає на руку неонацистам
Американський громадянин Франц Герцоґ, батько якого загинув 1940-го в Катині, вважає, що владі США не з руки було шукати документи про правду Катині й після війни. Навіть тоді, коли Михайло Горбачов у 1990 році визнав вину СРСР за жертви поляків у Катині і вибачився перед Варшавою. Листування Герцоґа з Держдепартаментом США також нині оприлюднив Національний архів у Вашингтоні.
Вже згаданий Марк фон Гаґен з цього приводу зауважує, що це, можливо, було пов’язане із нестабільністю «політичної ситуації в Німеччині після війни:
ультранаціоналістичні настрої в державі були досить сильними і Вашингтон явно не бажав їм підігрувати, солідаризуючись відкрито з послідовними запевненнями нацистів, що бійню в Катині влаштував Сталін».
Документи також свідчать, що й британська влада на чолі з Вінстоном Черчіллем знала правду про Катинь і повідомляла про це Вашингтону в тому ж 1943 році. Йдеться про дуже детальний звіт помічника Черчілля Оуена О’Меллі щодо злочинів НКВС у Катині, який також є серед розсекречених у США документів.
Із оприлюднених документів Національного архіву США щодо польських жертв Катині від рук НКВС випливає, що у травні 1943 року, привезені німцями в ліс під Катинню, американські військовополонені капітан Дональд Стюарт і підполковник Джон Ван-Фліт переконалися про головну роль у розстрілах саме каральних підрозділів Москви. Характер поховань, речові докази, документи з могил розстріляних поляків засвідчували те, що ці люди були вбиті задовго до приходу нацистів до Смоленська.
Американські військовополонені змогли передати інформацію про жертви Катині секретними каналами начальнику армійської розвідки США Клейтону Бісселу, який надав подробиці про це Білому дому. Однак, як свідчать опубліковані нині в США документи, президент Рузвельт не захотів тоді ускладнювати відносини зі Сталіним і сердити керівника СРСР. Документи також свідчать, що тема Катині стала по гарячих слідах предметом публічного обговорення в Конгресі США і конгресмени вирішили не засуджувати Білий дім за приховування від американців та світу інформації про злочини НКВС в Катині, посилаючись на «особливі обставини» війни та союз із Москвою.
Оприлюднення правди про Катинь тоді могло зашкодити координації спільних зі Сталіним воєнних дій проти Німеччини і ЯпоніїМарк фон Гаґен
І хоча американський історик Ален Пол вважає, що оприлюднення Рузвельтом інформації про Катинь та принциповіша позиція США щодо СРСР могли б врятувати тоді Польщу від тяжкої участі, та все ж дехто з істориків має іншу точку зору. Як, наприклад, професор із університету Арізони Марк фон Гаґен, який зазначає: «Це не єдиний випадок, коли реалії війни змусили Рузвельта приховати від свого народу правду, так само було й з інформацією про нацистські табори смерті. Вважалося, що бомбардування авіацією США залізничних під’їздів до цих таборів лише відволіче сили від швидшого розгрому нацистів. Тому в Білому домі вирішили не казати правди своїм громадянам про жахи таборів смерті. А оприлюднення правди про Катинь тоді могло зашкодити координації спільних зі Сталіним воєнних дій проти Німеччини і Японії, та при цьому аж ніяк не полегшило б долі Польщі».
І в час Холодної війни в США вважали, що правда про Катинь грає на руку неонацистам
Американський громадянин Франц Герцоґ, батько якого загинув 1940-го в Катині, вважає, що владі США не з руки було шукати документи про правду Катині й після війни. Навіть тоді, коли Михайло Горбачов у 1990 році визнав вину СРСР за жертви поляків у Катині і вибачився перед Варшавою. Листування Герцоґа з Держдепартаментом США також нині оприлюднив Національний архів у Вашингтоні.
Вже згаданий Марк фон Гаґен з цього приводу зауважує, що це, можливо, було пов’язане із нестабільністю «політичної ситуації в Німеччині після війни:
ультранаціоналістичні настрої в державі були досить сильними і Вашингтон явно не бажав їм підігрувати, солідаризуючись відкрито з послідовними запевненнями нацистів, що бійню в Катині влаштував Сталін».
Документи також свідчать, що й британська влада на чолі з Вінстоном Черчіллем знала правду про Катинь і повідомляла про це Вашингтону в тому ж 1943 році. Йдеться про дуже детальний звіт помічника Черчілля Оуена О’Меллі щодо злочинів НКВС у Катині, який також є серед розсекречених у США документів.