Туніс, Єгипет і Йорданія – приклад країн, де соціальні мережі відіграли неабияку роль в історичних для цих суспільств протестах. Вони необов’язково привели до повалення влади: якщо у перших двох країнах арабська весна вплинула на зміну правлячих режимів, то у Йорданії – підштовхнула до політичної реформи. Радіо Свобода пропонує три історії про те, як ЗМІ і соціальні мережі під час подій арабської весни стали фактично нерозривними.
Тунісець Самі Бен Гарбія – правозахисник і співзасновник сайту «Наваат», що у перекладі з арабської означає «Ядро». Саме це інтернет-видання наприкінці 2010 року розпочало оприлюднення тих документів WikiLeaks, які стосувалися зловживань туніської влади. У секретних депешах ішлося зокрема про те, що «режим президента Бен Алі втратив зв’язок із народом» і «покладається на поліцію», щоб «втримати владу».
Саме сайт «Наваат» оприлюднив цю дипломатичну переписку, названу «Тунілікс». Вона блискавично поширилася у соціальних мережах і лише підігріла гнів народу Тунісу на чинний на той момент режим.
«Тунілікс» лише опублікував ці депеші, вклав їх у контекст, а вже інші – наші блогери, активісти – почали перекладати їх і поширювати у Facebook. І вже далі всі ці поширення, посилання ставали джерелом інформації для різних ЗМІ», – розповів Самі Бен Гарбія на церемонії New Media Award.
Перші два тижні туніських протестів, за словами Бен Гарбії, іноземні ЗМІ не знали, що відбувається у цій арабській країні. «Наваат» збирав у соцмережах найцікавіші повідомлення та відео активістів «туніської весни», перекладав їх англійською і публікував на сайті. Так новини потроху поширювалися на Захід – попри спроби влади Тунісу блокувати роботу Facebook, YouTube та Twitter. Першими інформацію з «Наваату» підхопили канали «Аль-Джазіра» та «Франс 24». Далі вона стала глобальним надбанням.
Єгипет: протестувальники назвалися іменем вбитого блогера
«Всі ми – Халед Саїд» – рух на підтримку 28-річного єгипетського блогера і підприємця, забитого до смерті поліцейськими в Александрії за викладене у мережі викривальне відео. Загибель цього молодого чоловіка влітку 2010 року фактично стала поштовхом до гуртування єгиптян у соціальних мережах. Спочатку вони виходили на вулиці як учасники флеш-мобів пам’яті загиблого, але вже за півроку, після низки самоспалень на знак протесту проти політики Хосні Мубарака, почали об’єднуватися проти влади.
«Ключова ідея цієї сторінки полягала не стільки в об’єднанні людей у Facebook – це вже давно не було новинкою. Ми думали над тим, як винести це об’єднання за межі соціальної мережі. Флеш-моби стали першою такою спробою. Їхні учасники у більшості своїй не були громадськими активістами – це були жінки, цілі родини, які виходили на вулицю, вбрані у чорне», – розповідає Надін Вахаб, одна з адміністраторів сторінки руху у мережі Facebook.
Протести у Єгипті набули політичного забарвлення вже в січні, коли до мітингувальників проти корупції і безробіття приєдналася опозиція – вже з вимогою відставки Мубарака. Тоді ж почалися і сутички прихильників і супротивників чинного на той момент президента. Весь цей час інтернет-активні єгиптяни постили на своїй сторінках у Facebook, Twitter і YouTube фото та відео з епіцентру подій, які нерідко потрапляли в ефіри провідних західних телеканалів.
Йорданія: через протести король двічі змінював уряд
Якщо у Тунісі і Єгипті події «арабської весни» привели до повалення політичних режимів, то у Йорданії протести мали менш бунтівний характер. Ліна Еджейлат – журналістка із Аммана, засновниця надзвичайно впливового у Йорданії сайту 7iber.com. У країні, де з 6 мільйонів населення 2 мільйони – інтернет-активні користувачі, наголошує вона, не можна було не замислитися, на що здатна мобілізована у мережі спільнота.
Метою йорданських журналістів і блогерів, за словами Еджейлат, було не повалення у країні монархії. У мережі вони об’єднали довкола себе людей, які прагнули змін. «Порівняно з іншими арабськими країнами, Йорданія під час тих подій була справжньою «тихонею». Однак реально за рік до протестів у Йорданії ніхто не міг навіть уявити, що у країні говоритимуть про ймовірність політичної реформи та проблеми конституційної монархії», – зазначає вона.
На відміну від Тунісу і Єгипту, керівництво Йорданії вирішило не випробовувати терпіння мітигувальників. Спочатку король Абдалла Другий розпустив один уряд і доручив новому займатися вирішенням економічних і політичних проблем – цього вимагали протестувальники. Однак після такого рішення короля учасники мітингів вирішили не розходитися з центральних вулиць йорданських міст і почекати на перші ухвали нової ради міністрів. Розчарування новим урядом спричинило нову хвилю протестів, яку вдалося вгамувати лише другим оновленням міністерського складу.
Чи можливі інтернет-революції? Про це слухайте у програмі «Молодь Плюс» 7 вересня о 21:33 на Радіо Ера ФМ.
Тунісець Самі Бен Гарбія – правозахисник і співзасновник сайту «Наваат», що у перекладі з арабської означає «Ядро». Саме це інтернет-видання наприкінці 2010 року розпочало оприлюднення тих документів WikiLeaks, які стосувалися зловживань туніської влади. У секретних депешах ішлося зокрема про те, що «режим президента Бен Алі втратив зв’язок із народом» і «покладається на поліцію», щоб «втримати владу».
Саме сайт «Наваат» оприлюднив цю дипломатичну переписку, названу «Тунілікс». Вона блискавично поширилася у соціальних мережах і лише підігріла гнів народу Тунісу на чинний на той момент режим.
«Тунілікс» лише опублікував ці депеші, вклав їх у контекст, а вже інші – наші блогери, активісти – почали перекладати їх і поширювати у Facebook. І вже далі всі ці поширення, посилання ставали джерелом інформації для різних ЗМІ», – розповів Самі Бен Гарбія на церемонії New Media Award.
Перші два тижні туніських протестів, за словами Бен Гарбії, іноземні ЗМІ не знали, що відбувається у цій арабській країні. «Наваат» збирав у соцмережах найцікавіші повідомлення та відео активістів «туніської весни», перекладав їх англійською і публікував на сайті. Так новини потроху поширювалися на Захід – попри спроби влади Тунісу блокувати роботу Facebook, YouTube та Twitter. Першими інформацію з «Наваату» підхопили канали «Аль-Джазіра» та «Франс 24». Далі вона стала глобальним надбанням.
Єгипет: протестувальники назвалися іменем вбитого блогера
«Всі ми – Халед Саїд» – рух на підтримку 28-річного єгипетського блогера і підприємця, забитого до смерті поліцейськими в Александрії за викладене у мережі викривальне відео. Загибель цього молодого чоловіка влітку 2010 року фактично стала поштовхом до гуртування єгиптян у соціальних мережах. Спочатку вони виходили на вулиці як учасники флеш-мобів пам’яті загиблого, але вже за півроку, після низки самоспалень на знак протесту проти політики Хосні Мубарака, почали об’єднуватися проти влади.
«Ключова ідея цієї сторінки полягала не стільки в об’єднанні людей у Facebook – це вже давно не було новинкою. Ми думали над тим, як винести це об’єднання за межі соціальної мережі. Флеш-моби стали першою такою спробою. Їхні учасники у більшості своїй не були громадськими активістами – це були жінки, цілі родини, які виходили на вулицю, вбрані у чорне», – розповідає Надін Вахаб, одна з адміністраторів сторінки руху у мережі Facebook.
Протести у Єгипті набули політичного забарвлення вже в січні, коли до мітингувальників проти корупції і безробіття приєдналася опозиція – вже з вимогою відставки Мубарака. Тоді ж почалися і сутички прихильників і супротивників чинного на той момент президента. Весь цей час інтернет-активні єгиптяни постили на своїй сторінках у Facebook, Twitter і YouTube фото та відео з епіцентру подій, які нерідко потрапляли в ефіри провідних західних телеканалів.
Йорданія: через протести король двічі змінював уряд
Якщо у Тунісі і Єгипті події «арабської весни» привели до повалення політичних режимів, то у Йорданії протести мали менш бунтівний характер. Ліна Еджейлат – журналістка із Аммана, засновниця надзвичайно впливового у Йорданії сайту 7iber.com. У країні, де з 6 мільйонів населення 2 мільйони – інтернет-активні користувачі, наголошує вона, не можна було не замислитися, на що здатна мобілізована у мережі спільнота.
Метою йорданських журналістів і блогерів, за словами Еджейлат, було не повалення у країні монархії. У мережі вони об’єднали довкола себе людей, які прагнули змін. «Порівняно з іншими арабськими країнами, Йорданія під час тих подій була справжньою «тихонею». Однак реально за рік до протестів у Йорданії ніхто не міг навіть уявити, що у країні говоритимуть про ймовірність політичної реформи та проблеми конституційної монархії», – зазначає вона.
На відміну від Тунісу і Єгипту, керівництво Йорданії вирішило не випробовувати терпіння мітигувальників. Спочатку король Абдалла Другий розпустив один уряд і доручив новому займатися вирішенням економічних і політичних проблем – цього вимагали протестувальники. Однак після такого рішення короля учасники мітингів вирішили не розходитися з центральних вулиць йорданських міст і почекати на перші ухвали нової ради міністрів. Розчарування новим урядом спричинило нову хвилю протестів, яку вдалося вгамувати лише другим оновленням міністерського складу.
Чи можливі інтернет-революції? Про це слухайте у програмі «Молодь Плюс» 7 вересня о 21:33 на Радіо Ера ФМ.